Читати книгу - "На байдарці - за снагою"

аби вона була невеликою), яка на першій стоянці, розмагнічена ландшафтом, близькістю багатої на молоко череди і чарівними доярками, викине гасло: «Стояти на смерть!»

Багаторічна практика дозволила виробити ті критерії, яким має відповідати середньостатистична стоянка.

Стоянка повинна:

1) бути безлюдною і розташованою якнайдальше від населених місць («Ми в похід пішли, щоб бути на природі, а не штовхатися серед...); знаходитися недалеко від села («Молочка б...», «Яблучок би...»);

2) на стоянці має бути вдосталь палива - і не якого-небудь, а сухих соснових гілок (див. розділ «Багаття»);

3) близько (ну ніяк не далі 20 метрів) повинен бути добрячий густий ліс, певна річ, листяний (бо від соснового яка втіха? - сама спекота...);

4) це місце, де можна було б розташувати намет таким чином, щоб вдень він був у затишку, а вранці з пів на восьму до восьмої його яскраво освітлювало сонце (не чекати ж, коли той намет висохне від роси на вітрі...)»

5) поруч не повинно бути високої зсувної гори, щоб на випадок дощу, а також внаслідок вереску з приводу впійманої плотвички нічого не трапилось...;

6) щоб був пристойний піщаний пляж, а також порослий травою високий берег з глибокою ковбанею, а під ним - риби повно;

7) ягоди (обов'язково!);

8) гриби (неодмінно!);

9) горіхи (певна річ!);

10) джерело, у найгіршому разі - струмок з холо-о-о-одною водичкою, та й щоб на випадок сильного дощу не перетворився він на бурхливу річку;

11) кущі (обов'язково);

12) та щоб ні комарів, ні гедзів, ні мух, ні тарантулів, ні фаланг, ні королівських кобр...

І таких пунктів має бути 114.

Не будемо приховувати сувору правду: таку ідеальну стоянку, яка б задовольняла всі пункти, знайти важко.

Тому якщо трапиться стоянка, що набрала 96 пунктів, вибирайте її без вагань. 72 пункти - і така підійде. Нехтувати дванадцятипунктною теж не варто. Нарешті (чого не буває!) може підвернутися стоянка, що не задовольнятиме ні одного пункту, - зупиняйтеся, бо ночувати все-таки треба.

Психологічні критерії вибору стоянки непорушні і стосуються тих небагатьох абсолютних законів, що не мають винятків.

Основний Закон Стоянки суворий і простий, як суворі і прості всі закони природи: краща стоянка - за двісті метрів нижче по річці.

Крім Основного Закону Стоянки є ще кілька другорядних. Але це зовсім не означає, що ними можна нехтувати. Перший з них - закон «Пів на сьому», який означає, що «Найкраща стоянка трапляється о пів на сьому вечора». Закон має два висновки: 1) стоянка, яка трапляється о пів на восьму, буде набагато гіршою; 2) після половини на восьму стоянки зникають взагалі.

Вже неодноразово зазначалося, що час від п'яти до пів на дев'яту вечора - справжнісінька розкіш для байдарочника. Сонце світить і навіть гріє, але не пече. Вітру, та що вітру - вітерця! - ні найменшого! Вода - дзеркальна вітрина центрального універмагу.

Річка випрямляється й тече рівно й спокійно. Гедзів уже, а комарів ще немає. З берегів хвилями накочуються густі осінні запахи.

Тільки тепер уповні відчуваєш блаженство байдаркового походу!

Домовилися ще вдома перед виходом, а потім багаторазовими клятвами підтверджено вже в поході: щовечора йдемо від п'яти до пів на дев'яту. Раніше ніж пів на дев'яту про стоянку не згадувати. Навіть не натякати! До пів на дев'яту - слова «стоянка» взагалі немає в нашій мові. Ні, і все!

Але закон - є закон. І о 18-й годині 30 хвилин ви помічаєте, що авангардна байдарка починає блудливо виляти рулем. Ті, що йдуть попереду, звичайно ж, угледіли стоянку. І яку! Слів немає! Не описати! Про таку стоянку мріяли ви, коли зимовими недільними вечорами обговорювали майбутній похід.

Проте Капітан провідної байдарки, заздалегідь попереджений і заляканий передбачливим Адміралом, суворим ривком втихомирює ремствування екіпажу, розсудливо замовчуючи, що сам він теж зазнає душевної вібрації. Байдарка рішуче простує вперед.

Вихиляси припиняються - все! Спокусу подолали!

Але тут потенційну стоянку помічає друга байдарка. Відкриття супроводжується брязкотом залопотілих весел, судно розвертається впоперек течії, на байдарку наштовхується решта флотилії. Причина збою очевидна. Після не досить дружних, але голосних і захоплених вигуків стихійно виникає змова проти Адмірала, що, як правило, йде на останній байдарці.

Адмірал, який втратив пильність через незвичайну красу пейзажу, не встигає зманеврувати і врізається в скупчення човнів.

- У чому справа? - не досить вдало розігрує він нерозуміння даного моменту.

Адміралу радісними криками пояснюють, що упустити таку стоянку можуть тільки вкрай безвідповідальні і надто високої про себе думки керівники. Таким чином, розмова одразу починається в плані жорстоких і непримиренних протиріч між начальниками і підлеглими.

- Ні, ти лише поглянь, - суниць там - з річки навіть видно - червоніють, гриби так і пнуться, а джерело, ні, ти полюбуйся джерелом - ну що твій «Самсон»!

Адмірал:

- Адже нам сьогодні до норми ще кілометрів дванадцять лишилося!

Народ (переконливо і нещиро):

- Взавтра встанемо о шостій і надолужимо!

Адмірал (гірко сміється):

- Ви? Встанете? О шостій?

Народ розуміє, що справу програно. Адмірал дає команду:

- Вперед!

За годину з'являються одна за одною дві гірші стоянки. Капітани байдарок, кидаючи зацьковані погляди на Адмірала, мовчать і продовжують шлях.

Тим часом пейзаж неухильно і дуже швидко починає псуватися. Спочатку відступає до обрію, а потім зовсім зникає ліс. Сходить нанівець чагарник. Заманливо пологі береги починають підвищуватись, і нарешті річка опиняється між двома пасмами абсолютно голих скель.

О пів на дев'яту ландшафт стає зовсім уже зловісним. Правда, правий берег пологий, але і з води видно, що там чорна трясовина. На скелі ж лівого берега не те що байдарки витягти, на них досвідченому альпіністу дивитися мерзлякувато...

Адмірал сильними гребками посилає свою байдарку вперед і вся група з тугою спостерігає, як метрах в трьохстах він метушливо пристає то до одного берега, то до іншого, як в'язне у прибережному багні або, в кращому випадку, відганяє гучним басом череду корів, що невідомо звідки тут узялася, скрутно хитає головою, плигає в судно і мчить далі.

Без чверті десять адміральський силует чітко вимальовується на фоні велетенського холодного місяця, і лунає переможний лемент: «Зе-е-мляяя!»

Кавалькада повільно і втомлено підходить до облюбованого начальством місця.

Стоянка справді нічого. Лісу, правда, не видно, палива - теж. Найближчі кущі, ні, кущики - метрів за двісті. Але дуже, дуже багато слідів перебування корів, коней, гусей і ще якихось невідомих, але, судячи з конкретних ознак, дуже великих травоїдних тварин.

Та вибирати не доводиться. Швидше б розбити намети, розпалити багаття і (ой, не кажіть) зварити чого-небудь!

Раптом з усією неминучістю і грізністю постає черговий закон стоянки: байдарки мають