Читати книгу - "Корсунь козацький"

158
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 94
Перейти на сторінку:
свій попередній заклик (з Корсуня)[87].

8 грудня 1637 р. полковник К. Скидан видав у Мошнах новий універсал. Цього разу він звернувся безпосередньо до «їх милостей панів отаманів, рицарського Війська його королівської мості Запорозького», «до черні й братів наших люб'язних у Корсуні та Стеблеві» і знову нагадав їм про свої неодноразові заклики збиратися до Корсуня, коли він сам там був, а тепер місцем збору призначав Мошни, щоб дати відсіч ворогам[88].

25 грудня 1637 р. універсал з Мошен видав уже сам Павлюк разом із військовим писарем Стефаном Догоринським. Гетьман повідомляв про свої успішні бої проти ворога у Мошнах і закликав усіх, щоб поспішили до нього на допомогу. Тут же Павлюк писав про криваву різанину, що вчинили поляки у Корсуні та інших містах, у котрих «церкви спустошили, дітей і жінок по селах вирізали!»[89]. Однак підмога не підійшла вчасно, бо Дніпро ще не замерз. Тому повстанцям не вдалося розвинути успіх, навіть довелось відступати.

На світанку 26 грудня 1637 р. Павлюк зі своїм військом вийшов із Мошен на Кумейки. Саме тут, під Кумейками, і відбулась генеральна битва, яку повстанці програли. Павлюк з частиною свого війська вирвався з кільця і пішов на Чигирин, а тих, хто лишився, очолив Дмитро Гуня. 32 години Гуня відступав табором до Боровиці. 30 грудня 1637 р. Потоцький дістав інформацію від корсунського підстарости про збір повстанців між Криловим та Чигирином і що до Боровиці йде з Січі підмога[90].

До речі, 4 тисячі татар і ногайців підійшли під Корсунь і Крилов та деякі інші міста, але вони лише вичікували, не беручи участі в боях проти Речі Посполитої. Одначе все це змусило Потоцького активізувати свої дії. Спочатку його війська блокували повстанців під Боровицею, не даючи їм підходу до води й провіанту. У цій тяжкій ситуації старшина пішла на переговори, віддалившись від черні, що їм дорого обійшлося. Павлюк і чотири його сподвижники вийшли з табору для переговорів, але їх схопили. Тільки Скидан, який не повернувся з Чигирина, а також Гуня й Филоненко врятувалися втечею. Павло Павлюк, Василь Томиленко та Григорій Лихий у кайданах були відвезені до Варшави, де їм після тортур відрубали голови. Після капітуляції повстанців на раді в них були відібрані прапори, гетьманська булава й інші клейноди, причому це здійснив українець за походженням і православний Адам Кисіль. Був під час капітуляції і Богдан Хмельницький. Після цього поляки розбили під Ірклієвом 4-тисячний загін Кизима і взяли у полон його керівника (Кизим теж був страчений у Варшаві). Потім вони вирушили на Лівобережну Україну. Частина повстанців втекла із сім'ями за кордон, у тодішню Московську державу. Так, 18(8).02.1638 р. до Сівська прибула група втікачів, у т. ч. Степан Михайленко з Корсуня[91]. 1 березня 1638 р. у Варшаві розпочався сейм, котрий суттєво обмежив права й вольності Війська Запорозького і зменшив реєстр до 6 тисяч. Тепер козаки вже не могли поселятися ніде на «волості», крім Чигирина, Черкас і Корсуня. Але повстання не припинилось. На початку 1638 р. його очолили Дмитро Гуня і Яцько Остряниця (Острянин). Доля цього, другого етапу повстання, вирішувалася влітку. На початку липня 1638 р. корсунський полковник Филоненко привів до Гуні 2 тисячі повстанців, які зупинилися на правому боці Дніпра. Це була підмога з Корсуня, Чигирина й Черкас. Вона прибула на лівий бік Дніпра, але, прориваючись до козаків в облозі, втратила багато провіанту. Поляки взяли в облогу повстанців на Старці, які опинились у тяжкому становищі. Знову почалися переговори, і польське командування, як і раніше, вимагало видачі керівників. Тоді Филоненко, Гуня й Острянин з невеликим загоном вирвались із оточення і втекли на Січ. Острянин з частиною повстанців рушив на схід, перейшов тодішній кордон з Московською державою і там, у Дикому Степу, поклав початок Слобідській Україні. Отже, повстання зазнало остаточної поразки. Самійло Величко пише, що «підмовивши на задум добрих козаків-молодців і друзів своїх кільканадцять з Філоненком, він, Гуня, звелів їм таємно й ховано... приготувати один дубас», і коли «трактат з польним гетьманом і козаками мав закінчитись через ніч, він, Гуня, з Філоненком, віддерши тієї ночі з деревця королівську хоругву та взявши булаву, ...вийшов з окопу начебто оглядати розставлені від себе козацькі караули, а приспівши до приготованого човна, сів у нього з усією своєю дружиною і відплив на Низ... понісши свою молодецьку голову від лядської кари». Про Филоненка розповідається у народній думі «Сава Конононич» («Івась Удовиченко, Коновченко»).

На 30 серпня 1638 р. було призначено в Корсуні раду, на котрій реєстровці мали погодитися на невигідні умови миру й присягти королеві. Однак Потоцький не довіряв Корсуню, через що побоявся проводити там раду, тим більше, що до нього доходили вісті про неспокійні настрої місцевих селян. Так, у Звенигородці навіть почали готувати збройне повстання. Тому місцем проведення козацької ради назначили Київ, але пізніше — 14 грудня 1638 р. — провели її у Масловому Ставі. Був на цій раді і Богдан Хмельницький. Хоча про його роль у повстанні 1637—1638 рр. майже нічого невідомо, але з цього моменту він став одним із чільних керівників реєстровців, діставши тут посаду військового писаря. Корсунським полковником після Филоненка тимчасово був призначений Михайло Мануйленко, але після прийняття «Ординації Війська Запорозького» 14 грудня 1638 р. його замінив Кирик Чиж. Однак і цей був недовго: незабаром його замінили на більш лояльного поляка Марціна Бурського.

За умовами «Ординації Війська Запорозького» козаки мали селитися лише в Корсуні, Черкасах, Чигирині й тільки там володіти маєтками,

1 ... 18 19 20 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсунь козацький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корсунь козацький"