Читати книгу - "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча"

і прибиті, мовчки сидять вони на лавах. Жаска трутизна страху, що розхитує нерви й нівечить душу, спаралізувала їхню волю.

Але таємницею отрути повсякчас було те, що вона має й цілющу силу, коли вміло ту отруту перегнати, з’єднавши водно всі її потайні властивості. Так, може, й тут — парадокс! — страх перед Робесп’єром стане рятунком від Робесп’єра. Бо ж не дарують нікому, хто тижнями й місяцями невпинно насаджує страх, хто непевністю ламле душі й паралізує волю. Людство або якась його частка, певна громада не може довго терпіти диктатуру однієї людини, не зненавидівши її. І ця ненависть приневолених шумує вже потай в усіх осередках. П’ятдесят, шістдесят депутатів, як і Фуше, не зважуються ночувати вдома, зціплюють зуби, коли повз них проходить Робесп’єр; чимало, вітаючи його промови, стискають поза спиною кулаки. Що суворіше й довше володарює Непідкупний, то дужчий спротив його деспотичній волі. Мало-помалу він зачепив і уразив кожного: праве крило, бо спровадив жирондистів на ешафот; ліве крило, бо зібрав у мішок голови екстремістів; Комітет громадського порятунку, бо підкорив його власній волі; грошоробів, бо зазіхнув на їхні гешефти; честолюбців, бо перекрив їм дорогу; заздрісників, бо ж панує він; тих, хто прагнув порозуміння, бо він знехтував їх. Якщо поща­стить згуртувати єдиною волею цю стоголову ненависть, цю розпорошену полохливість, зробити її вістрям, яке проб’є Робесп’єрові серце, то вони всі врятовані — Фуше, Баррас, Тальєн, Карно, всі його таємні вороги. Але, щоб уможливити таке, спершу чимало цих млявих характерів треба переконати в тому, що їм загрожує Робесп’єр, треба далі розширити сферу страху й недовіри, вміло посилити напругу, яку створює Непідкупний. Нехай пекучий свинець, той тягар непевності неясних промов Робесп’єра, налягає дедалі дужче й на нього; нехай страх стає ще страшнішим, а жах — ще жахливішим, і тоді, мабуть, гуртові вистачить мужності повалити диктатора.

У цьому, власне, й полягала діяльність Фуше. З раннього ранку до пізнього вечора скрадається він від одного депутата до іншого, розносить чутки про нові таємничі проскрипційні списки, що їх склав Робесп’єр. Кожному наодинці нашіптує: «Ти в спискові», або: «Наступний удар по тобі». І справді, потрохи й непомітно панічний страх заполонив усе, бо тому Катонові, тій абсолютній непідкупності мало хто з депутатів міг протиставити цілком чисте сумління. Один, можливо, був надто безтурботний з грошима, другий колись суперечив Робесп’єрові, третій забагато знався з жінками (все — злочин в очах республіканського пуританина), четвертий, може, колись приятелював із Дантоном або ще з ким-небудь із півтори сотні страчених, п’ятий прихистив колись засудженого, шостий отримав листа з еміґрації. Одне слово, кожен тремтів, кожен гадав, що можуть напасти й на нього, жоден не почувався досить чистим, щоб після суворого Робесп’єрового іспиту з громадянських чеснот залишитися праведником. І Фуше знову, ніби човник у ткацькому верстаті, сновигає від одного депутата до іншого, щоразу натягаючи нову нитку, зав’язує нові петлі, знову ще чіпкішою робить павутину недовіри й підозри. Але ця гра небезпечна, плететься лише павутиння; один швидкий Робесп’єрів порух, одне слово про зраду — і все ткання Фуше розірветься.

На цій потайній, відчайдушній, небезпечній закулісній ролі Фуше в змові проти Робесп’єра в більшості описів наголошено невиразно, а в неглибоких про неї часто навіть не згадують. Історія майже завжди відображує тільки те, що впадає у вічі, і тому, відтворюючи той останній бурхливий день, автори здебільшого подавали драматизм патетичного вчинку Тальєна, що вимахував на трибуні кинджалом, наміряючись заколоти себе; блискавичну енергію Барраса, що стягнув війська; обвинувальну промову Бурдона; одне слово, зображували виконавців, акторів величної драми, що розгорнулася 9 термідора, й недобачали Фуше. Справді, того дня на сцені Конвенту він не грав разом з усіма. Його робота була за лаштунками, найважчою — режисура й порядкування в сміливій і небезпечній грі. Він визначив сцени, повводив акторів у гру, в пітьмі непомітно провів репетиції і сказав кожному, коли його вихід, — у пітьмі, бо це завжди властива стихія Фуше. Та хоч пізніші історики недобачили його роль, один чоловік уже тоді збагнув діяльність свого сучасника — Робесп’єр, що серед білого дня назвав Фуше справжнім ім’ям: «Chef de la conspiration», проводирем змовників.

Цей сторожкий і недовірливий дух відчував, як потай щось готується проти нього. Він бачив, що раптом виник опір у комітетах, і, може, зачув щось недобре в надмірній люб’язності й запобігливості багатьох депутатів, що були його ворогами. Робесп’єр відчуває, що готують удар із пітьми, знає також і руку, що вдарить, — руку «chef de la conspiration», і вже пильно стежить за ним. Нечутно ворушаться Робесп’єрові вусики: власна поліція й таємні аґенти розповідають Непідкупному про кожен крок, кожен рух, кожне слово Тальєна, Фуше та решти змовників; анонімні листи застерігають його або ж намовляють негайно встановити диктатуру й розбити ворогів, перше ніж ті згуртуються. Щоб і собі заплутати їх і приспати, Робесп’єр раптом одягає маску байдужості до політичної влади. Не показується ні в Конвенті, ні в Комітеті. Бачать, як він одинцем, зі своїм велетенським ньюфаундлендом, з книжкою в руці, заціпивши вуста, бродить вулицями або навколишніми лісами, переймаючись, очевидячки, тільки своїми укоханими філософами і збайдужівши до влади. Та, повертаючись увечері додому, він цілі години гарує над великою промовою. Без упину доробляє її, в рукописі помітні численні зміни й доповнення, бо це велика, вирішальна промова, якою він воднораз розіб’є всіх своїх ворогів, — і за цією нескінченною роботою минають довгі, неоціненні дні.

Але вже не можна втрачати часу, шпигуни дедалі наполегливіше доповідають про таємні збориська. 5 термідора в Робесп’єрові руки потрапляє лист Фуше до сестри, де той пише такі загадкові слова: «Я нітрохи не злякався обмов Максиміліана Робесп’єра... незабаром ти почуєш, чим скінчиться це діло, що, сподіваюсь, стане добром для Республіки». Отже, незабаром: Робесп’єра попереджено. Він закликає до себе друга Сен-Жірста й замикається з ним у тісній мансарді на вулиці Сент-Оноре. Там буде визначений день і спосіб нападу. 8 термідора промовою в Конвенті Робесп’єр має приголомшити й спаралізувати, а 9-го Сен-Жюст вимагатиме голови його ворогів, голови тих затятих у Комітеті, передусім Жозефа Фуше.

Напруга вже така, що й витримати годі, змовники теж відчувають громовиці в хмарах. Але ніяк не