Читати книгу - "Чужий"

ж відповів Еш. — Але нічого не поробиш: коли вони увійшли до інопланетного корабля, ми втратили з ними зв’язок. Їхня близькість до передавача інопланетян у поєднанні з незвичним складом корпусу корабля унеможливлюють відновлення зв’язку. Повір мені, я намагався! — відповів він таким голосом, наче здійснив подвиг. — Можеш сама спробувати, а я тобі допоможу.

— Еше, я не сумніваюся у твоїй компетентності. Якщо ти стверджуєш, що ми не можемо вийти з ними на зв’язок, то так воно і є. Але, чорт забирай, ми повинні якось їх повідомити!

— Що пропонуєш?

Ріплі завагалася, а потім рішуче промовила:

— Я піду до них і особисто попереджу.

— Не думаю.

— Еше, це наказ?

Ріплі знала, що в аварійній ситуації, як зараз, вона мусила підкорятися науковому співробітнику.

— Ні, це здоровий глузд, розумієш? Поміркуй, Ріплі, — наполягав Еш. — Знаю, що я тобі не подобаюся, але подивись на це з раціональної точки зору. Ми не можемо розділятися. Я, ти, Паркер і Бретт — це мінімальна кількість членів екіпажу, яка може запустити зореліт. Троє ззовні, четверо на кораблі — такі правила. Ось чому Даллас залишив нас на борту. Якщо ти побіжиш за ними, неважливо чому, ми всі застрягнемо тут, поки хтось не повернеться. Якщо вони не повернуться, ніхто не знатиме, що тут трапилося…

Еш помовчав, а потім додав:

— До того ж у нас немає жодних підстав робити якісь припущення. Я впевнений, що з ними все гаразд.

— Гаразд, — неохоче визнала Ріплі. — Я теж так припускаю. Але це особливий випадок, і я вважаю, що хтось повинен до них піти.

Ріплі ніколи не чула, як Еш зітхає (він і не зітхав), але справляв враження людини, яка потрапила в безальтернативну ситуацію.

— А сенс? — впевнено сказав Еш, наче це була найочевидніша річ у світі. — Поки ми туди дістанемось, вони вже знатимуть, якщо це якесь термінове попередження. Я правий?

Ріплі не відповіла, бездумно витріщившись на Еша в екрані. Науковий співробітник уважно дивився на неї у відповідь. Ріплі не могла бачити схему на екрані його панелі управління. А вона б зацікавила її…

V

Короткий відпочинок додав Кейнові сил. Старпом відштовхнувся від гладкої стіни шахти і продовжив спуск. Він знову відштовхнувся від стіни, чекаючи, що ноги, як і дотепер, обіпруться об тверду поверхню. Але він колихнувся в порожнечу. Стіни шахти зовсім зникли. Кейн колихався в порожнечі, звисаючи на тросі.

«Напевно, це якесь приміщення на кшталт зали нагорі», — подумав Кейн. Принаймні він дістався дна шахти. Кейн тяжко дихав від важкого спуску та спеки, що збільшувалася. Дивно, але тепер, коли він вибрався із шахти, темрява почала ще більше тиснути на нього, аніж у тісних стінах. Кейн задумався над тим, що було внизу, як далеко до дна і що буде, якщо трос зараз лусне. «Спокійно, Кейне, думай про діаманти: великі, важкі, чисті та яскраві, з багатьма гранями, без дефектів. Забудь про туманну темряву, у якій ти гойдаєшся, повній привидів та спогадів інопланетян і…» Чорт забирай, він знову про це думав.

— Щось бачиш?

Він рефлекторно смикнувся на тросі й знову почав розхитуватися. За допомогою механізму зупинився і прокашлявся перед тим, як відповісти. Йому треба було нагадати собі, що він тут не самотній. Даллас і Ламберт чекали недалеко нагорі. Далеко на південному сході від аварійного корабля був «Ностромо», на якому було повно кави, знайомих солодких запахів, а також на якому можна було зануритись у спокійний та затишний глибокий сон.

На мить він відчув палке бажання опинитись на борту «Ностромо», але потім подумав, що там немає діамантів і, певна річ, фортуна там не посміхнеться. А тут можна було знайти і те, й інше.

— Нічого не бачу. Внизу якась печера або зала. Я вже не в шахті.

— Печера? Тримайся, Кейне! Ти досі в кораблі.

— Дійсно? Пам’ятаєш, що ти говорив про підземні шахти? Можливо, це правда.

— Тоді ти будь-якої хвилини можеш пірнути у свої кляті діаманти.

Чоловіки загигикали. Сміх Далласа пролунав глухо і спотворено в динаміках шолому. Кейн спробував протерти чоло від поту. У цьому полягала незручність скафандрів. Коли працювала система охолодження, то вони чудово справлялися зі своєю задачею, але коли астронавт починав пітніти, то нічого не можна було витерти, окрім скла.

— Добре, отже, це не печера. Але тут спекотно, як у тропіках.

Злегка нахилившись, Кейн перевірив свої прилади на поясі. Він був набагато нижче за рівень поверхні землі й міг потрапити до печери, але поки що не міг визначити своє місцеположення. Кейн знав лише одне: він був усередині корабля.

Був лише один спосіб дізнатися: дістатися дна.

— Яке там повітря? Окрім того, що воно гаряче.

Кейн перевірив інші індикатори.

— Майже таке, як і назовні. Високий вміст азоту, кисень майже відсутній. Через високу температуру вміст випарів тут ще вищий. Якщо хочеш, можу взяти пробу. Еш зрадіє, коли зможе поекспериментувати з нею.

— Не звертай уваги. Продовжуй.

Кейн клацнув вимикачем, і прилади на поясі зафіксували приблизний вміст атмосфери на цьому рівні. Еш буде задоволений, хоча краще було б узяти пробу. Відсапуючись, Кейн увімкнув механізм на грудях, якій продовжив спускати його із постійним гудінням. Він почувався ще самотніше, аніж під час вільного падіння в космосі. Трос повільно розкручувався, опускаючи Кейна в цілковиту темряву, де неможливо було роздивитись жодної зірки чи сузір’я.

Спокійна темрява так заколисала його, що він здригнувся від несподіванки, коли став на тверду поверхню. Кейн здивовано крякнув і ледь не впав. Утримавши рівновагу, він випростався і вимкнув механізм спуску. Він вже був готовий відстібнути стримуючий трос, але згадав наказ Далласа. Трос заважав ходити, але Даллас розлютиться, коли дізнається, що Кейн відстібнув його. Тому доводилося намагатися з усіх сил, слідкуючи за тим, щоб трос не заплутався десь нагорі.

Тепер дихати стало легше. Кейн увімкнув ліхтарик і лампочки скафандра, намагаючись щось роздивитись навколо себе.

Стало зрозуміло, що його здогад про печеру був неточним і він зробив його під впливом емоцій. Певна річ, це була ще одна камера інопланетного корабля.

Судячи з голих стін і високої стелі, це було вантажне відділення. Світло падало на дивні чи то випуклі утворення, чи то якісь конструкції, які були або невід’ємною частиною головної стіни, або ж хтось прикріпив їх туди. На вигляд вони здавалися м’якими, майже гнучкими, на відміну від міцної будови «ребер», які слугували для