Читати книгу - "Донор для небіжчика"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Тепер у нього таке серце, нове, придумане Добрими Лікарями…» — підтвердив пошепки знайомий голос.
Герман був вражений. Напевно, в цьому моторошному світі Добрих Лікарів були можливі абсолютно всі експерименти над людьми, — це був їхній Світ.
Лікар, що оглядав Германа, вкотре запитав:
— Як ви почуваєтесь?
Герман стрепенувся, немов вийшов із трансу. Прозора стіна знову стала звичайною.
Що це було? Миттєве, але розтягнене в суб’єктивному часі марення? Може, в нього сильний жар? Скільки минуло часу?
Герман перевів погляд на лікаря. Його голос звучав цілком нормально, і виглядав той без натяків на професійне божевілля — звичайний лікар у білому халаті, трохи схожий на Айболитя з дитячої книжки.
Герман видавив кислу посмішку:
— Непогано, але могло бути й краще.
— Готуйте пацієнта до переливання крові, — сказав він медсестрі, яка заглянула в палату.
У Германа защеміло в грудях.
— Це обов’язково? — він спробував підняти голову з подушки, але біль сковував рухи.
— Лежіть, — наказав лікар, помітивши його спробу піднятися, і знову звернувся до медсестри: — З’ясуєте за аналізами групу й резус-фактор.
— Але я… — знову почав Герман.
— Лише кілька годин тому ви перенесли важку, дуже важку операцію. Вам не можна робити різких рухів — заспокойтеся! — лікар мовив це м’яко, але останнє слово — з притиском.
ВОНИ ЗБИРАЮТЬСЯ ЗРОБИТИ ЙОМУ ПЕРЕЛИВАННЯ!
Германа охопив звірячий жах.
«Вони вже починають, Германе, — але не будуть КВАПИТИСЯ…»
Добрі Лікарі.
Він знову перевів очі на лікаря. Чому він залишився? Чому не пішов слідом за медсестрою?
«Щоб проконтролювати тебе, щоб ти нічого не накоїв — чогось, що не входить у їхні плани».
На круглому обличчі лікаря блукала дивна посмішка: стримане передчуття чогось, що повинно було незабаром статися.
— Може… — нерішуче подав голос Герман, — можна обійтися без цього?
— Що?.. — лікар зупинився і вражено подивився на нього.
— Напевно, переливання не єдиний спосіб… — Герман гарячково міркував, підшукуючи хоч якісь аргументи.
— Знаєте що, шановний, — лікар рішуче підійшов до його ліжка. — Давайте кожен буде займатися своєю справою!
Він був невеликого зросту, але зараз здіймався над Германом, як невблаганний велетень.
Зібравши всю силу волі, Герман вимовив, карбуючи кожне слово:
— Я не хочу.
Лікар повільно наблизив до нього обличчя, його очі округлилися. Герман побачив, що в нього більше немає вій.
— Мені здалося, чи ви справді щось сказали? — голосно прошепотів той.
«Германе, він починає злитися! Та глянь же на нього уважно — він ненормальний!..»
— Я…
«Він небезпечний!..»
— Я не хочу… НЕ ХОЧУ!
— МОВЧАТИ! — заревів лікар. — Тут я вирішую! Якщо кожний почне диктувати мені, що робити а що — ні, хотіти чогось чи не хотіти!.. — його очі поступово ставали опуклими, немов скельця. — Ти мій пацієнт! Мій хворий! Я вирішую! Зрозумів?! Ти мій, мій!.. МІЙ!!!
ТИ НАШ… НАШ… ТУТ ВИРІШУЄМО ТІЛЬКИ МИ!!! ТІЛЬКИ МИ!!!
Герман зробив спробу знову підняти голову…
…і зненацька отримав сильний удар між очі!..
Потім холодна і тверда рука лікаря (яка зараз навряд чи вже була пухкою і рожевою) із силою вдавила його голову в подушку. Над Германом зависло перекошене від сказу обличчя.
— Хочеш кінську дозу наркозу?!!
Він утратив дар мови; низ живота пронизав жахливий біль.
У цей момент двоє величезних санітарів у палату вкотили апарат для переливання крові.
«Це Помічники, це їхні Помічники…»
— Ні! Зупиніться!.. — запротестував Герман із новими силами й, забувши про біль у животі, спробував відштовхнути від себе лікаря, що продовжував удавлювати в подушку його голову своєю твердою холодною клешнею.
Він відкинув Германа на місце і вдарив знову.
ВАМ НЕ МОЖНА РОБИТИ РІЗКИХ РУХІВ…
— Зніміть із нього крапельницю! — сказав лікар Помічникам.
Чиясь груба рука висмикнула голку з вени; Герман скрикнув.
— Не робіть цього…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донор для небіжчика», після закриття браузера.
