Читати книгу - "20 000 льє під водою"

головою, скуйовдженим чорним волоссям, вусатий, гострозорий. Увесь його вигляд виказував жителя півдня і мав на собі відбиток чисто французької жвавості, що видавала в ньому провансальця. Дідро справедливо зауважив, що характер людини позначається в його рухах, а цей здоровань міг служити тому живим доказом. Відчувалося, що мова його барвиста, щедра на приказки, яскраві вирази, на химерні словечка. Утім, я не міг у цьому переконатися, бо в нашій присутності вони говорили на дивному невідомому мені наріччі.

Другий незнайомець заслуговує більш докладного опису. Для учня Грасіоле і Енгеля його обличчя було відкритою книгою. Я не вагаючись визначив основні риси характеру цієї людини: впевненість у собі, про що свідчили шляхетна постава голови, погляд чорних очей, сповнений холодної рішучості, спокій, адже блідість його шкіри говорила про холоднокровність, непохитність волі, що видавало швидке скорочення надбрівних м’язів, — нарешті, мужність, — бо його глибоке дихання свідчило про великий запас життєвих сил.

Додам, що це була людина горда, погляд її, твердий і спокійний, здавалося, виражав витонченість думки; і у всьому вигляді, у поставі, рухах, у виразі його обличчя позначалася, якщо вірити спостереженням фізіономістів, прямота натури.

У його присутності я мимоволі відчув себе у безпеці, і діалог з ним провіщав благополучний розв’язок нашої пригоди.

Скільки було років цій людині? Йому можна було дати і тридцять п’ять і п’ятдесят! Він був високого зросту; різко окреслений рот, чудові зуби, рука, тонка в кисті, з подовженими пальцями, найвищою мірою «психічна», визначення запозичене зі словника хіромантів, тобто характерне для натури піднесеної і жагучої, усе в ньому дихало шляхетністю. Одне слово, ця людина становила досконалий зразок чоловічої краси, який мені ще не доводилося зустрічати. От ще прикметність його обличчя: очі, широко розставлені, могли ухопити поглядом майже чверть обрію! Ця здатність, — як я довідався пізніше, — поєднувалася з гостротою зору, що перевершувала Неда Ленда.

Коли незнайомець спрямовував на що-небудь свій погляд, брови його зсувалися; він примружував очі, обмежуючи поле зору, і дивився! Що за погляд! Він пронизував душу! Він проникав крізь водні шари, непроникні для наших очей, розкривав таємниці морських глибин!..

Обоє незнайомців були в беретах з хутра морської видри, взуті у високі морські чоботи з тюленячої шкіри. Одяг з якоїсь особливої тканини м’яко облягав їхній стан, не заважаючи рухам.

Високий, — очевидно, капітан судна, — оглянув нас із пильною увагою, не вимовивши ні слова. Потім, обернувшись до свого супутника, він заговорив мовою, про існування якої я зовсім не підозрював. Це була благозвучна, гнучка, співуча мова з наголосами на голосних.

Той кивнув головою й зронив два-три слова тією ж мовою. Потім він запитально глянув на мене.

Я відповів чіткою французькою мовою, що не розумію його питання. Але він, очевидно, теж не зрозумів мене. Становище ставало досить скрутним.

— А все-таки нехай пан професор розповість їм нашу історію, — сказав мені Консель. — Либонь, ці добродії зрозуміють хоч щось!

Я став розповідати про наші пригоди, чітко, по складах, вимовляючи кожне слово, не упускаючи жодної подробиці. Я назвав наші імена, указав звання і з дотриманням усіх правил етикету представився особисто як професор Аронакс. Потім представив свого слугу Конселя і гарпунера, містера Неда Ленда.

Людина з прекрасними добрими очима слухала мене спокійно, навіть поштиво, і надзвичайно уважно, але я не міг прочитати на його обличчі, чи зрозумів він хоч що-небудь із моєї розповіді. Я закінчив оповідь. Він не вимовив ні слова.

Залишалася можливість порозумітися з ними по-англійському. Може, вони говорять мовою, що стала майже загальновживаною? Я швидко читав і по-англійському і по-німецькому, але вільно говорити не міг. А тут потрібна була насамперед чіткість викладу.

— Ну, тепер ваша черга, — сказав я гарпунеру. — Aнy, містере Ленд, не вдарте лицем у грязь і почніть переговори, як личить англосаксу, найчистішою англійською мовою! Хтозна, може вам поталанить більше, ніж мені.

Нед не змусив себе просити і повторив англійською мою розповідь. Вірніше, він передав сутність, але зовсім в іншій формі. Канадець, під впливом свого темпераменту, говорив із великою наснагою. Він у різких виразах протестував проти нашого ув’язнення, здійсненого із явним порушенням прав людини! Запитував, у силу якого закону нас тримають на цьому поплавку, посилався на habeas corpus[32] погрожував судовим переслідуванням тих, хто позбавив нас волі, скаженів, розмахував руками, кричав і зрештою виразним жестом дав зрозуміти, що ми вмираємо з голоду.

Це була щира правда, але ми про це майже забули.

На превеликий подив, гарпунер, очевидно, досягнув не більше за мене. Наші відвідувачі і бровою не повели. Мова Фарадея, як і мова Араго, була для них незрозуміла.

Збентежений невдачею, вичерпавши усі філологічні ресурси, я не знав, як нам бути далі. Але тут Консель сказав:

— Якщо пай професор дозволить, я поговорю з ними по-німецькому.

— Як, ти говориш німецькою мовою? — вигукнув я.

— Як усякий фламандець, з дозволу пана професора.

— Оце мені подобається! Давай, друзяко!

І Консель статечно розповів утретє всі перипетії нашої історії. Але, незважаючи на вишуканість зворотів і прекрасну вимову оповідача, німецька мова також не мала успіху.

Нарешті, доведений до краю, я спробував відновити в пам’яті свої