Читати книгу - "Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді"

Завершальні сторінки нашого дослідження ми присвячуєм короткій студії про нащадків Михайла Всеволодовича, Не все про них відомо, але ряд цікавих, неординарних подробиць про особистостей з роду святого засвідчують про те, що духовні чесноти князя, його праведний стиль життя як певний код–кодекс поведінки передавався спочатку дітям, а потім їх наступникам.

25 вересня 1250 року помирає старша дочка Михайла Всеволодовича — настоятельниця жіночого монастиря в Суздалі Єфросинія. Вона залишила про себе добру славу як лікарка, знавець філософії, риторики, сумлінний організатор монастирського життя.

У XVI столітті в Суздалі церковні діячі за прикладом інших міст вирішують визначитися, яку б видатну історичну особу оголосити святою.[2]

Суздальським єпископом Варлаамом було віднайдено житіє[3] Єфросинії Суздальської37 із змістом якого він познайомив Івана IV (Грозного)[4] (легендарність цього літописного оповідання, написаного ченцем Григорієм, за думкою дослідника В. Колобанова, «сусідствує з історичними фактами»).[5]

За особистим бажанням царя38 вона була невдовзі офіційно канонізована.[6] Онук Михайла Всеволодовича — Олег,39 син Романа Старого, теж проголошений святим.[7]

Завдяки турботам ростовської княгині Марії та її дітей — Бориса та Гліба — було встановлено вшанування їх батька і діда князя Михайла, збудовано на його честь церкву.[8] Дочка, як ми зазначали раніше, написала для церковного використання в прологах первинне житіє про мученицьку смерть найближчої їй людини. У 1271 році княгиню поховали у Спасо–Яковлевському монастирі, який вона заснувала на березі озера Неро.[9] Через деякий час у місті припиняються систематичні літописні записи.

Молодший син Марії Михайлівни Гліб Василькович Білозерський (1236—1278) кілька років провів у Золотій Орді. Никонівський літопис сповіщає про те, як він, ще молодий князь, служив татарам і врятував багатьох християн від нелюдського ставлення ординців.[10] У 1257 році Гліб одружився у Золотій Орді на монголці. У нього скоро з’явилися сини Дмитро (помер у 1294 р.) та Костянтин (помер у 1307 р.).[11] Очевидно, благополучна служба Гліба серед загарбників пов’язана з ростовським єпископом Кирилом, який зцілив ханського сина, аж вся «орда радовалась».[12] Хан наказав давати данину храму святої Богородиці, де правив владика. Однак наступний ростовський єпископ Ігнатій на десятий тиждень після урочистого поховання Гліба Васильковича у Соборній церкві «осудил убо бе зело жестоко своего великого князя» і наказав перепоховати його в Княгиніному монастирі.[13] Оскільки за це владика був покараний митрополитом («осудил бо еси преже суда Божіа уже скончавшагося, а жива суща стыдяся, и дары от него приемля»),[14] то можна припустити, що померлий мав серйозні суперечності з проординським церковником.

Син Михайла Всеволодовича Ростислав (1223—1264), одружившись у 1243 році на дочці угорського короля Бели IV Анні, отримує у володіння сербські князівства Мачву і Боснію.[16] Його резиденцією стає Белград. Відомо, що дочка Ростислава Михайловича Кунгута вийшла заміж за володаря Чехії Пржемисла ІІ Оттокара і проголошена чеською королевою.40[17]

Крім неї, Ростислав та Анна мали ще двох синів та трьох дочок. Найстарший син, названий на честь діда Михайлом, був баном Мачви та Боснії. Одна з дочок41 вийшла заміж за царя Болгарії Михайла І Асена. Грифіна стала дружиною краківського князя Лестька (Лешка) Чорного, а Маргарита — черницею–абатисою.[18]

Багато нащадків дав син святого Михайла Симеон, глухівський князь. З його родини пішли відомі роди князів Новосильських, Білевських, Одоєвських та Воротинських.[19] Від іншого сина Михайла Всеволодовича Мстислава, карачаївського князя, пішли князі Карачаївські, а згодом Мосальські, Хотетовські, Козельські, Єлецькі, Звенигородські і Болоховські.[20]

Велике родове гніздо зародилося і у сина Юрія, нащадками якого стали князі Конинські, Спашські, Мишецькі, Мезецькі, Борятинські, Оболенські та Волконські.[21] За дослідженням Чернігівського архієпископа Філарета Гумілевського, до гілки роду князя Михайла належать також князі Долгорукі, Горчакови та Щербатови. Святий «за свій великий подвиг нагороджений і на землі благословенням набесним»,[22] — так зазначає відомий дослідник про продовження буття у нащадках відомого князя, який зробив виклик Орді.

Вступ

1 Кусков В. История древнерусской литературы. — М., 1989. — С.132.

2 История русской литературы XI—XX веков. — М., 1983. — С.29.

3 Греков Б., Якубовский А. Золотая Орда. — Ленинград, 1937. — С.168.

4 Соколов Ю. За землю русскую. — М., 1990. — С.42.

5 Демков М. Краткая история Черниговской земли до XIX века // Календарь