Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

такою, що на цьому етапі розвитку держави не суперечить Конституції і законам, якщо тільки немає більш конкретної підстави для визнання відповідного нормативно-правового акта чи окремих його положень такими, що не мають юридичної сили. Беручи до уваги реалії, що склалися, можна було б визнати повноваження центральних органів виконавчої влади видавати акти, що містять норми цивільного права, якщо вони були закріплені в Загальному положенні про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади [252], в положеннях про окремі міністерства, державні комітети чи інші органи, в інших нормативно-правових актах. Однак, назване Загальне положення не надає центральним органам виконавчої влади правотворчих повноважень у сфері цивільного права. У той же час положення про окремі міністерства та інші центральні органи виконавчої влади надають деяким з них такі повноваження. Це слід враховувати при тлумаченні ч. 5 ст. 4 ЦК, яка підкреслює, що інші органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим вправі видавати нормативно-правові акти цивільного права «лише у випадках і межах, встановлених Конституцією і законом».

Разом з тим не повинні застосовуватись ті акти центральних органів виконавчої влади, які видані без повноваження або на підставі повноваження, що надане нелегітимним способом (маються на увазі повноваження, що надані дорученнями Кабінету Міністрів, які не оформлені його постановою чи розпорядженням).

16. Не може бути достатнім для надання центральним органам виконавчої влади і органам влади Автономної Республіки Крим повноваження видавати нормативно- правові акти, що містять норми цивільного права, саме по собі зазначення в Цивільному кодексі того, що певні відносини регулюються законами та іншими нормативно- правовими актами (законодавством, актами законодавства).

17. Окремі повноваження на видання нормативно-правових актів, що містять норми цивільного права, надаються місцевим державним адміністраціям (ст. 18 Закону «Про місцеві державні адміністрації» [128]). Акти місцевих державних адміністрацій не належать до категорії актів законодавства, але є нормативно-правовими актами.

18. До категорії законодавства не прийнято відносити нормативні акти, що приймаються органами місцевого самоврядування в межах їх компетенції, передбаченої Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» [112] і спеціальними актами законодавства (наприклад, постановою Кабінету Міністрів «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» [283]). Однак, зазначені органи вправі затверджувати нормативні акти, що містять норми цивільного права (в межах компетенції, передбаченої названим законом). Видання нормативно-правових актів місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування не повністю відповідає ч. 6 ст. 4 ЦК, що передбачає однакове регулювання цивільних відносин на всій території України. Але якщо воно передбачене спеціальним законом або підзаконним актом, легітимність якого слід визнати, то можливість прийняття такими органами нормативно-правових актів, що містять норми цивільного права, не може заперечуватися.

19. Поширене застосування таких нормативно-правових актів, що містять норми цивільного права, як типові договори. В одних випадках їх юридична сила зумовлюється законами, що прямо надають відповідному державному органу повноваження затверджувати типові чи примірні договори. Так, ч. 2 ст. 7 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [122] право затвердження типового договору на відкриття рахунку у цінних паперах, типового депозитарного договору і договору на обслуговування емісії цінних паперів надано Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Такі типові договори як нормативно-правові акти, підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції.

В інших випадках типові договори затверджуються органами виконавчої влади в силу їх повноваження, закріпленого в підзаконних актах, і реєструються в Міністерстві юстиції. При цьому повноваження може бути сформульовано прямо чи непрямо. Такі типові договори не є юридично бездоганними, оскільки державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах компетенції та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проте практика змушена визнавати їх юридичну силу, оскільки не прийняті закони, що визначають правовий статус органів виконавчої влади.

Зберігають чинність деякі типові договори, затверджені державними органами до запровадження реєстрації нормативних актів міністерств і відомств у Міністерстві юстиції (реєстрація запроваджена з 1 січня 1993 р. Указом Президента України «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади» [250]).

Якщо ж типові договори затверджені без належного повноваження чи не зареєстровані в Міністерстві юстиції, хоча були затверджені після 1 січня 1993 р., вони можуть використовуватись лише як методичний матеріал.

Ціла низка текстів договорів затверджена Правлінням Національного банку як додатки до Інструкції про межбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті [368]. У кінці кожного з текстів договорів міститься застереження про те, що відповідні суб'єкти при укладенні таких договорів вправі змінювати передбачені цими договорами умови, а також встановлювати умови, не передбачені текстами договорів, затверджених Правлінням НБУ. Це дає підставу для висновку про те, що Правління НБУ не розглядає зазначені тексти договорів як юридично обов'язкові, хоч воно і вправі видавати нормативно-правові акти з питань, які складають зміст його повноважень (ст. 56 Закону «Про Національний банк України» [132]).

Стаття 17 Статуту залізниць [287] передбачає встановлення Правилами перевезень вантажів форми договору про організацію перевезень вантажів. Умови цієї «форми» також містять норми цивільного права.

Що стосується примірних договорів, то їм не повинен надаватись юридично обов'язковий характер. їх положення не можна застосовувати навіть у тих випадках, коли відповідні питання не врегульовані законодавством і договором. їх значення зводиться до рівня рекомендацій.

Слід ураховувати, що в сфері дії Господарського кодексу [42] юридична сила примірних та типових договорів чітко визначена ч. 4 ст. 179 ГК. Примірний договір визначається як такий, що рекомендується органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. Типовий договір визначається як такий, що затверджується Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

20. Примірний статут житлово-будівельного кооперативу [268], Типовий статут об'єднання співвласників багатоквартирного будинку [353], Типовий статут садівничого товариства [270], Примірне положення про гуртожитки [269] є нормативними актами, що регулюють майнові