Читати книгу - "Авантюра"

що осталося, довершили небесні сили.
Розділ VIII
В ДОСЛІДНОМУ ЦЕНТРІ

Кошман з Грацманом почувалися так, неначе їх випатрали, вимили й поклали сушитись. Страшенно хотілося їсти, пити, але самим піднятися бракувало сил. Вони лише важко повертали голови й, зустрівшись очима, читали в них не те, що, неприязнь, але особливого бажання спілкуватися там не проглядалося. І це було їм зрозуміло.

Невдовзі з’явився Сі в блискучому комбінезоні небесного кольору. Не знаючи передісторії свого місцезнаходження тут, астронавти зирили на нього, як на ката.

— Як почуваєтесь? — при кожному звуку його повні щоки ще більш роздувалися, готові лопнути, мов перезрілі помідори.

Не почувши відповіді, він розуміюче похитав головою.

— Добре, добре. Зараз вас погодують… Відпочинете й приступимо до справи, — перевірив пульс. — У нас відчуєте себе справжніми мужчинами — це вам сподобається…

Позаглядавши у схудлі обличчя землян, вийшов. На зміну йому в білих шортах І таких же легких курточках на голе тіло зайшло кілька юних осіб непевно? статі. На їх блискучих тацях збуджуюче випинали боки червонясті плоди, відбивала світло скристалізована біла маса, а в прозорих сосудах пінилося жовтувате питво.

Поки астронавти з рук хірян їли, ті встигли оглянути їх і промацати, екстазно голублячи чоловіче єство, неначе це входило в раціон харчування. Гарцман з Кошманом лише дивувалися. Опісля блаженно занурились в сон.

Прокинулися від легкого дотику ніжних рук. Розкрили очі й оторопіли: прямо перед ними на довгій ніжно-білій шиї схилилася мила голівка Раї, супутниці Горбатова. Згадуючи фотокартки і фільм, які проглядали на випадок зустрічі з професором, вони безпомилково впізнали її чисте обличчя. Воно й зараз зберегло свіжість, тільки ледь-ледь помітні зморшки в куточках хитро примружених чорних очей свідчили про жагу і неспокій, а чутливий ротик набрав форми пишно розквітлої троянди. Не здогадуючись ні про що, вона радісно-розгублено розглядала рідні, земні риси обличчя, і тільки темний колір шкіри та блискучі, як у хірян, голови, стримували її від дикого захоплення й радості.

— О… Я бачу, тобі подобаються наші гості, — Сі тихо підійшов ззаду.

— Так, — Рая не розгубилася. — Вони симпатичні, — увесь її вигляд свідчив про готовність слугувати сіро-зеленому, а коли той задоволено пирхнув і відійшов, хазяйновито плескала астронавтів по мохнатих грудях: — Вставайте хлопчики… Відпочили й досить.

Кошман з Гарцманом з недовірою опустили ноги додолу.

— Це вам… — попереджаючи зростаючу ніяковість астронавтів, вона ткнула рукою в зеленисту купку одягу. — Одягайтесь.

— Для чого? — Кошман вирішив зіграти простачка.

— Сьогодні у нас день відпочинку, день оздоровлення. Його треба використати, а то завтра може бути пізно… — в голосі дівчини прозвучав смуток, а її блискучі зіниці з-під руки зло стрельнули у бік хірян, що кучкувалися у протилежному кутку.

Мідноликі поставили таці з їжею й вони охоче взялися наповнювати свої порожні шлунки. Опісля відчули себе збадьорено — сон і дивовижні калорії зробили свою добру справу: рани затяглися й вони стали про них забувати, і тільки різкі, необережні рухи й випадкові стикання з твердими предметами визивали неприємні відчуття.

Ззовні усе складалося якнайкраще і саме це найбільше турбувало Кошмана. Ласкаві сіро-зелені щось готували. «Остерігайся тихого пса і спокійної води…» — подумалось. Зиркаючи у бік світляно-ніжних очей ближнього до них Сі, що випромінювали внутрішнє задоволення й невимовну радість, він проймався незрозумілою тривогою. Неспокій наростав.

Коли ж хірянин порадив їм відпочити на лоні природи, в нього радісно тьохнуло серце. «Ось він, останній шанс. Упустимо, — другого не буде…»

— Пішли, — Рая взяла ініціативу у свої руки.

— Далеко? — Гарцман претензійно притулився збоку.

— Вам не завадить трохи екзотики, — як справжній екскурсовод кращої туристичної компанії світу, дівчина звабливо усміхнулась; обійняла чоловіків за талії і, легко принаджуючи до свого гарячого тіла, направила їх до виходу. Услід рушило кілька мідноликих охоронців.

Коли вийшли з приміщення, Кошман боковим зором побачив супроводців і поки вони були на достатній відстані, демонстративно-екстазно притиснувся до Раї. Підморгнув Гарцману, котрий дивився на нього чортом, але той дав зрозуміти, що йому усе набридло, і Кошман змушений був непомітно показати кулак. Обнімаючи дівчину, зашепотів на вухо:

— Не оглядайся… Щоб не почули, усміхайся. Де Горбатов? — запитав в притул, підкріпляючи мовлене міцними обіймами.

Рая ледве не захлинулася словами і тільки злякано зиркнувши в спотворене шрамами обличчя астронавта, в повній мірі зрозуміла серйозність ситуації. Кисло усміхаючись, так само тихо прошепотіла:

— Не знаю… Йому пропонували роботу.

— Яку?

— По спеціальності.

— Ядерником?

— Мабуть… — оговтавшись, продовжувала дзвінко сміятися, наче хтось лоскотав їй п’ятки.

— Де ми?

— В дослідному Центрі. Нас доставили сюди разом з Горбатовим… Мене залишили, а його забрали, — з істеричними нотками в голосі зашепотіла, тільки Кошмана зараз цікавило інше.

— Для чого нас привезли?

— Для дослідів, — відповіла після деякого мовчання.

— Ого… — не стримався. Інформація була не з приємних. Це зрозумів і Гарцман — надувся, як сич.

Не бажаючи серйозним виглядом насторожувати мідноликих громил, що чапали позаду, Кошман несподівано запустив свої пальці в шорти дівчини.

— Ай, — та від ляку гнівно-весело верескнула, схопила його за руку й розкуто, по-земному щасливо розсміялася. Випурхнула з обіймів і кинулась навтьоки.

— Куди? — Кошман з Гарцманом побігли за нею.

Дівчина, оглядаючись, чи не занадто прудко біжить, остовпіла. Ні про що не здогадуючись і продовжуючи біг, астронавти позаду себе почули легкий, здавлений хрип і глухий удар падаючого тіла. Озирнувшись,