Читати книгу - "Меч і хрест"

Володимир Сергійович підхопив тривожну слухавку.

– Так, їду! – суворо сказав він.

– Це Марійка? Марійка? – затряслася мама.

– Аварія, – пояснив він люто. – На тому ж місці. Наші вже міліцію викликали. На Фрунзе знову розливне море! Це ж типу злісне хуліганство. Тільки яка користь од ментів? – Сергійович уже вскочив у штани і заправляв у них стару поношену ковбойку. – Сама вважай: поки води натекло, поки жителі аварійну викликали. Цих дігерів уже і сліду нема. Якщо їх не завалило, звичайно. Тоді трупи розгрібатимемо… Ні, не розумію я, – буркнув він здивовано і зло, – що, їм там медом намазано?

– А тобі, тобі чим намазано? – заголосила у відповідь дружина. – Зараз не твоя зміна! Якого ж ти?! У нас дочка пропала! Як утовкмачиш собі щось у голову, на інших начхати!

– Несвідомий ти елемент, – незадоволено посміхнувся Сергійович. – Я ті труби мало не добу ремонтував, а всякі виродки знову паскудити будуть? А Марійка наша повернеться, нікуди не дінеться.

Розділ п’ятий,
у якому вчинено злочин

Трепет пробіг по його жилах: перед ним лежала красуня, яка коли-небудь бувала на землі. Вона лежала, як жива… Раптом щось страшенно знайоме показалося в обличчі її. – Відьма! – скрикнув він не своїм голосом.

М. Гоголь. «Вій»

Пролетівши два мости – пішохідний і міст Метро, – Дарина подумала раптом: «А куди я їду?» Але думка ця була слабкою і несуттєвою: вона відчувала, що стрімко наближається до своєї безіменної мети.

І лише коли мопед, проскочивши третій, романтичний міст «закоханих», який менш романтичні городяни назвали «чортовим» мостом і мостом «самовбивць», злетів на Володимирську гірку та праворуч промайнув Михайлівський золотоверхий монастир, наїзниця зрозуміла, що навіщось повертається на Андріївський узвіз.

Вона вирулила на перехрестя Володимирської та Великої Житомирської і звернула у двір, на Пейзажну алею, – улюблене місце всіляких прогулянок. Хазяї вигулювали тут своїх собак, матусі – дітей, а підлітки – свої перші пляшки з пивом. Раніше Дарина й сама не раз походжала тут із друзями, ліниво сьорбаючи малоалкогольне пійло й вишукуючи романтичний куточок, де можна з шиком покурити з видом на Місто.

До слова кажучи, це було дивне місце, хоча кияни, що звикли до нього, навряд чи усвідомлювали цей факт. Ну чи не дивно, що у дворі однієї з центральних вулиць, за невисоким кам’яним парапетом, що огинав алею, зяяла діра глибокого, порослого деревами яру, що нітрохи не нагадував цивілізований міський парк або сквер? З іншого боку яр надійно охороняли дві овіяні поганою славою гори, і навіть ті декотрі, хто спускався на його дно сонячного дня, щоб дати попустувати улюбленому псові чи зайнятися скороспішним сексом за густими кущами, ні за що не зважилися б поткнутися сюди вночі.

Утім, сама алея навіть опівночі вважалася місцем гулябельним і досить безпечним. І впевнено направивши кермо в бік історичного музею, що вартував урвище, Дарина обігнала дивну велосипедистку в червоних тапочках, які зображували якихось вухатих звіряток. Більше навкруги не маячило жодної живої душі. І доїхавши до безмовного музею історії України, Дарина несподівано усвідомила: вона прибула.

«Куди, на екскурсію?» – встигла подумати Чуб здивовано і тут же спішно відскочила вбік.

Дурноверха велосипедистка, примружившись, мчала просто на неї і, не зумівши наїхати на Землепотрясну Дарину, із брязкотом урізалася в сходинки біля входу. Дарина хотіла кинутися до неї. Але тут хтось третій сильно штовхнув її праворуч, збиваючи з ніг. Вона примудрилася підставити руку, щоб приземлитися з найменшими втратами, і, падаючи, помітила краєм ока: велосипедистка підводиться без сторонньої допомоги, й очі її вже широко розплющені, а в них хлюпає непідробний жах і подив.

– Де я? – здивувалася вона. – Що я тут роблю?

– Що вам потрібно?! – бридко заволали згори.

– Не знаю!!! – обурено гаркнула у відповідь Чуб, різко повертаючи голову.

Над нею стояла божевільна чорноволоса дама в самих панчохах і нижній білизні. Взуття на ній не було, і від ступень до колін панчохи були вкриті брудними дірами і «стрілками».

«Та це ж ті самі, з якими…» – але довести до кінця цю думку Дарина не встигла.

За півметра від них беззвучно вибухнув стовп вогню. І як тоді, в «Центр… Старокіевскаго колдовства», сперечальниці інстинктивно кинулися одна до одної, зчепившись у перелякану купу й несамовито дивлячись туди, де відбувалося щось зовсім неможливе.

На очах у них вогонь здійнявся від землі, точніше, від бетонних плит, що килимом розстилалися перед входом до музею, які начебто ніяк не могли горіти, а у блискучій гарячій пожежі з’явилася висока жіноча постать.

«Килина», – впізнала її Марійка, яка майже не сумнівалася, що бачить зараз перед собою лише страшно-прекрасний сон, де їй явилася мертва красуня, чиє золоте волосся зливалося з полум’ям вогню.

– Ось ви і тут, – похмуро сказала покійниця.

І досить було їй заговорити, як полум’я враз погасло, і тіло жінки стало прозорим, немов місячне марево.

Тепер крізь нього було видно сяючі вікна будинків, що стіною облямовували Пейзажну алею, і темне беззоряне небо…

– Тут ви збиратиметеся щоночі, немов кішки, які, зачувши мишу, не в змозі стримати себе із власної волі, – сказала покійниця тужливо. – Мені довелося віддати свою владу вам – трьом сліпим. Але не тіштеся з цього! – нестерпно простогнала вона, буцімто нечулі й очамрілі від жаху, вони могли зрадіти зараз хоч чомусь. – Моє Місто – не подарунок вам, а прокляття! Моя влада – ваше рабство! Вас обрано на погибель! Я стала першою, але буде і друга, і третій, і він знову поверне собі силу, якої був позбавлений тоді. Ви помрете, перш ніж ряба стане любою, а біль згорить у вогні, бо ваш порятунок лежить там, куди вам немає вороття…

Не змовляючись, дівчата мовчки позадкували, чимдалі від цього важкого, невідривного погляду, який, здавалося, безповоротно ховав їх зараз живцем.

– Усе. Я віддала вам усе… – прошелестів,