Читати книжки он-лайн » Класика 📜🎩🎭 » Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

172
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 136
Перейти на сторінку:
Джейн, як годи­лося, відвідали його після весілля.

Це були дуже невдалі відвідини, про які потім молоде подружжя згадувало з жахом. Пітт з похмурим виглядом попросив дружину нікому про них не розповідати, і тільки через місіс Б’ют, яка й далі знала геть усе, що робилося в замку, стало відомо, як сер Пітт прийняв свого сина і невістку.

Поки вони їхали парковою алеєю в показній ошатній кареті, Пітт, обурюючись і лютуючи, помітив великі прогалини між деревами - своїми деревами,- які старий баронет вирубав, навіть не порадившись з ним. Парк здавався дуже занедбаним і спустошеним. Доріг ніхто по лагодив, і чепурний екіпаж, розбризкуючи болото, застря­гав у калюжах. Просторий майданчик перед терасою і схід­цями до парадних дверей почорнів і вкрився мохом; колись рівненькі квітники заросли бур’яном і здичавіли. Віконниці були зачинені майже по всій чільній стіні будинку, а засув у дверях відсунули аж після довгих дзвінків. Якась особа в стрічках майнула вгору дубовими сходами, коли Горокс нарешті впустив спадкоємця Королевиного Кроулі та його дружину в оселю їхніх предків. Він повів їх у так звану «бібліотеку» сера Пітта, і чим ближче Пітт і леді Джейн підходили до неї, тим дужче чути було тютюновий дим.

- Сер Пітт не зовсім здоровий,- провинним тоном мовив Горокс, натякнувши гостям, що в його пана болить поперек.

Бібліотека виходила на головну алею парку. Сер Пітт стояв біля відчиненого вікна і на всі заставки лаяв звідти Піттових форейтора та служника, які, певне, лаштувалися зсаджувати речі.

- Не занось сюди жодної з них, Такере! - горлав він, показуючи люлькою, яку тримав у руці, на валізи.- Це тільки ранковий візит, чуєш, йолопе! Господи, які ж побиті копита в коней! Невже в заїзді не знайшлося нікого, хто б їх трохи зачистив? Здоров, здоров, Пітте! Як ся маєте, го­лубко? Приїхали відвідати мене, старого, ге? Ба, а писочок у вас таки гарненький! Ви зовсім не схожі на ту стару шкапу, свою матінку. Ходіть-но поцілуйте старого Пітта, як слухняне дівчатко.

Ті слова трохи збентежили невістку, та й кого не збен­тежила б думка про обійми неголеного, просякнутого тю­тюном старого діда! Але вона згадала, що її брат, Саутдаун, теж має вуса й курить сигари, і терпляче витримала ті вияви прихильності.

- Пітт погладшав,- зауважив баронет.- Він читає вам, голубко, проповіді? Сотий псалом, вечірню молитву - читаєш, Пітте? Принеси келих мальвазії і тістечок для леді Джейн, Гороксе! Ну, чого ти стовбичиш, йолопе, ви­тріщаєш очі, як ситий кабан? Я не запрошую вас лишатися в мене, голубко, вам і самим тут було б незатишно, та й нам з Піттом цього не треба. Я старий, маю свої звички, люблю попахкати люлькою, пограти ввечері у триктрак.

- Я вмію грати в триктрак, сер,- засміялася леді Джейн.- Я грала зі своїм татом і з міс Кроулі. Правда ж, містере Кроулі?

- Леді Джейн уміє грати в ту гру, яка, видно, так вам подобається,- згорда відповів Пітт.

- Однаково не варто залишатися. Ні, ні, вертайтеся краще в Грязьбері й ощасливте місіс Рінсер або їдьте в пасторський дім, на обід до Б’юті. Запевняю вас, він буде безмежно радий. Він вам такий вдячний за те, що ви за­гарбали всі гроші старої леді, га-га-га! Трохи з них треба буде витратити, позалатувати дірки в замку, коли я вріжу дуба.

- Я побачив, сер,- мовив Пітт, підвищивши, голос,- що ваші люди рубають парк.

- Так, так, зовсім не парко. Чудова погода,- мовив сер Пітт, раптом оглухнувши.- Я старіюся, Пітте. Та й тобі, слава богу, вже недалеко до п’ятдесятки. Але він добре тримається, правда, голубонько? Побожність, твере­зість і цнота - все воно йде на користь. Не те, що я. Глянь­те на мене - мені скоро вже вісімдесят, хе-хе-хе.- Він за­хихотів, понюхав табак, підморгнув невістці і вщипнув її за руку.

Пітт спробував перевести розмову на зрубані дерева, але баронет відразу ж знов оглух.

- Гай, гай, постарівся я, дуже постарівся. Цього року весь час поперек болить. Не довго вже мені топтати ряст на цьому світі. Але я радий, що ви приїхали, голубонько. Мені подобається ваше личко, в ньому немає й сліду тих гидких вилицюватих Бінкі. Я подарую вам щось гарненьке, щоб ви мали в чому з’явитись до двору.

Він пошкандибав через кімнату до шафи й витяг звідти старовинний футляр.

- Нате, голубонько! - сказав він.- Ще моя мати їх носила, а потім перша леді Кроулі. Чудові перли... дочці торговця залізом я їх не давав. Ні, ні, беріть і швидше ховайте,- сказав він, тицьнув футляр невістці в руки і квапливо зачинив шафу, коли до кімнати зайшов Горокс, несучи тацю з вином і тістечками.

- Що ви подарували Піттовій жінці? - запитала пев­на особа в стрічках, коли Пітт і леді Джейн попрощалися зі старим.

Це була міс Горокс, згадувана вже дочка дворецького, про яку ходили плітки по цілому графству і яка тепер майже неподільно панувала в Королевиному Кроулі.

Звеличення і успіх тих Стрічок обурено відзначили всі родичі й ціле-графство. Стрічки відкрили свій рахунок в грязьберзькому відділенні ощадної каси. Стрічки їздили до церкви, загарбавши бричку й поні, якими досі кори­стувалася челядь у замку. На їхню примху позвільнювано багатьох служників. Садівник-шотландець, один із тих, хто ще залишився,- він пишався своїми шпалерами й теп­лицями і справді мав добрий прибуток із саду, орендуючи його і продаючи врожай у Саутгемптоні,- одного соняч­ного ранку застав Стрічки біля південної шпалери, де вони поїдали персики, і отримав ляпаса, коли спробував поря­тувати свою власність. Після того він, його дружина-шотландка і їхні шотландські діти - єдині порядні мешканці Королевиного Кроулі - мусили вибратися звідти з усіма своїми манатками, і доглянутий, гарний сад почав зане­падати, а квітники заросли бур’яном. Троянди бідолашної леді Кроулі також зовсім здичавіли. Тільки двоє чи троє служників ще потерпали в похмурій кімнаті для челяді. Порожні стайні та інші господарські будівлі були замкнені і вже наполовину розвалилися. Сер Пітт жив самотою і ве­чорами пиячив з Гороксом - своїм дворецьким, чи упра­вителем, як той почав себе називати,- та з тими безсором­ними Стрічками. Давно минув той час, коли Стрічки їзди­ли до Грязьбері підводою і величали всіх крамарів «сер». Може, з сорому, а може, з відрази до сусідів старий цинік з Королевиного Кроулі майже перестав виходити за

1 ... 18 19 20 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"