Читати книгу - "Республіка Дракона, Ребекка Куанг"

class="p1">— Не будь така впевнена, — сказав Вейсжа. — Провінції лютують. Вони постраждали. І вперше на пам’яті будь-кого з Воєначальників привид Федерації розвіявся. Раніше страх використовували як силу, що згуртовує. А тепер тріщини в фундаменті щодень ширшають. Ти знаєш, скільки місцевих повстань розгорілося за останній місяць? Дадзі робить усе можливе, аби об’єднати Імперію, але цей зогнилий корабель іде на дно. Якийсь час він ще може протриматися на плаву, але зрештою його розіб’є на друзки об скелі.

— І ви вважаєте, що можете зруйнувати його і збудувати новий.

— Хіба не цього ти хочеш?

— Убити одну жінку — це не те саме, що скинути весь режим.

— Та все ж не можна оцінювати ці події відокремлено, — сказав Вейсжа. — Що, на твою думку, трапиться, якщо ти доб’єшся свого? Хто посяде місце Дадзі? І хто б це не був, чи довіриш ти йому правити дванадцятьма провінціями? Бути добрішим до таких, як ти, порівняно з Дадзі?

Жинь не думала так далеко. Її ніколи не турбували роздуми про життя після того, як вона вб’є Дадзі. Щойно вдасться помститися за Алтаня, вона взагалі не певна, що хотітиме жити далі.

— Для мене це не має значення, — сказала вона.

— Тоді поміркуй про це, — сказав Вейсжа. — Я можу дати тобі шанс помститися з повною підтримкою багатотисячної армії.

— Я муситиму виконувати накази? — запитала вона.

— Жинь… — почав був Неджа.

— Я муситиму виконувати накази?

— Так, — сказав Вейсжа. — Звісно.

— Тоді ви можете йти до біса.

Схоже, Вейсжу її слова неабияк спантеличили.

— Усі солдати виконують накази.

— Я вже не солдат, — відповіла Жинь. — Я присвятила час, довела Імперії свою відданість, а мене прив’язали до столу в муґенській лабораторії. Досить з мене наказів.

— Ми не Імперія.

Жинь знизала плечима:

— Ви хочете нею стати.

— Ти мала дурепа! — Вейсжа грюкнув долонею по столу. Жинь відсахнулася. — Роззирнися навкруги на хвилинку. Ідеться не про тебе, а про майбутнє нашого народу.

— Вашого народу, — сказала Жинь. — Я спірлійка.

— Ти налякана дівчинка, яка керується гнівом і втратою в найменш далекоглядний спосіб. Ти хочеш лише помститися. А можеш стати чимось значно більшим. Зробити значно більше. Послухай мене. Ти можеш змінити історію.

— А хіба я вже не достатньо змінила історію? — прошепотіла Жинь.

Їй було начхати на чиєсь бачення майбутнього. Вона вже давно не хотіла величі, не хотіла викарбувати своє місце в історії. Вона вже нічого не хотіла, відколи дізналася про ціну.

І вона не знала, як сказати, що просто дуже втомилася.

Вона лише хотіла помститися за Алтаня. Хотіла встромити клинок у серце Дадзі.

А потім зникнути.

— Твій народ загинув не через Дадзі, а через Імперію, — сказав Вейсжа. — Провінції стали слабкими, ізольованими, технологічно невідповідними. Порівняно з Федерацією, порівняно з призахідниками, ми відстали не на десятиліття, а на століття. І проблема не в народі, а в його правителях. Система дванадцяти провінцій — застаріле та неефективне ярмо, що тягне Нікань назад. Уяви по-справжньому згуртовану країну. Уяви армію, підрозділи якої постійно не воюватимуть між собою. Кому стане сили нас перемогти?

Вейсжа розвів долоні по столу, у нього заблищали очі.

— Я планую перетворити Імперію на Республіку, величну Республіку, засновану на особистій свободі людей. Замість Воєначальників у нас будуть виборні чиновники. Замість Імператриці ми матимемо парламент, за яким наглядатиме обраний президент. Я зроблю так, щоб одна людина, на кшталт Су Дадзі, не змогла зруйнувати цієї реальності. Що ти про це думаєш?

Гарна промова, подумалося Жинь, якби Вейсжа звертався до когось легковірнішого.

Можливо, Імперії справді потрібен новий уряд. Можливо, демократія утвердить мир і стабільність. Але Вейсжа не розумів, що їй просто байдуже.

— Я щойно завершила одну війну, — сказала вона. — І аж ніяк не зацікавлена воювати ще в одній.

— А яка в тебе стратегія? Мотатися туди-сюди узбережжям, вбиваючи чиновників, яким не забракло сміливості тримати опіум за межами своїх кордонів? — Вейсжа пхикнув від огиди. — Якщо твоя ціль у цьому, то ти не краща за муґенців.

Жинь наїжачилася:

— Зрештою я таки вб’ю Дадзі.

— І як же, скажи, будь ласка?

— Я не мушу доповідати вам…

— Позичивши піратський корабель? — глузливо запитав Вейсжа. — Розпочавши провальні перемовини з королевою піратів?

— Моаґ збиралася дати нам припаси. — Жинь відчула, як до обличчя ринула кров. — І гроші в нас теж уже були б, якби не з’явилися ви, йолопи…

— Ти така наївна. Невже не розумієш? Моаґ завжди хотіла тебе видати. Тобі не спадало на думку, що вона спокуситься на винагороду за ваші голови? Ваше щастя, що наша пропозиція виявилася ліпшою.

— Моаґ так не вчинила б, — сказала Жинь. — Моаґ знає, чого я варта.

— Ти вважаєш Моаґ раціональною. Так і є, доки не йдеться про великі гроші. Її можна купити за певний обсяг срібла, а цього в мене в надлишку. — Вейсжа похитав головою, немовби розчарований учитель. — Ти не розумієш? Моаґ процвітає, лише поки Дадзі на троні, бо ізоляційна політика Імператриці дає Анькхі­лууню конкурентну перевагу. Моаґ отримує прибуток, лише поки діє поза законом, поки решта країни борсається в такому лайні, що вигідніше працювати з її обмеженнями, ніж без них. Щойно нашу торгівлю узаконять, вона опиниться поза Імперією. А це означає, що вона зовсім не хоче, аби ти досягла успіху.

Жинь розкрила була рота, але усвідомила, що їй нічого сказати, і закрила його. Уперше за весь час вона не мала контраргументів.

— Будь ласка, Жинь, — втрутився Неджа. — Будь чесна з собою. Ти не зможеш виграти цю війну сама. Вас шестеро. Зміївну охороняє загін елітних солдатів, проти яких тобі не вистояти. Уже не говорячи про те, що вона й сама володіє бойовими мистецтвами, про які ти не знаєш.

— І ти вже не маєш переваги моменту несподіванки, — сказав Вейсжа. — Дадзі знає, що ти йдеш за нею, а це означає, що тобі треба знайти спосіб підібратися до імператриці. Я тобі потрібен.

Вейсжа жестом обвів стіни навколо них.

— Поглянь на цей корабель. Він — найкраще, що можуть запропонувати військово-морські технології призахідників. Дванадцять гармат із кожного боку.

Жинь пустила очі під лоба.

— Вас привітати?

— У мене ще десять таких кораблів.

Це змусило її замислитися

Вейсжа нахилився вперед:

— Тепер ти розумієш. Ти розумна дівчинка, можеш і сама все прорахувати. В Імперії немає боєздатного флоту. А в мене є. Ми контролюватимемо імперські води. Війна скінчиться щонайгірше через пів року.

Жинь постукала пальцями по столу, розмірковуючи. Вони справді можуть перемогти в цій війні? І що буде, якщо таки переможуть?

Вона мимоволі почала прораховувати ймовірності, бо ж її надто добре навчили в Сінеґарді, щоб вона цього не робила.

Якщо Вейсжа сказав правду, то Жинь мусила визнати, що зараз і справді найкращий час почати переворот. Нині Міліція розрізнена й слабка. Провінції спустошені батальйонами Федерації. І вони можуть швидко стати на їхній бік, щойно дізнаються про обман Дадзі.

Переваги від приєднання до армії також очевидні. Їй уже не доведеться перейматися постачанням. Вона отримає доступ до розвідки, яку не може здійснити сама. І матиме вільне транспортування до потрібного їй місця.

Та все ж.

— А якщо я скажу ні? — запитала вона. — Ви змусите мене підкоритися? Зробите з мене власну спірлійську