Читати книгу - "Одна для двох, Каміла Дані"

14

- Звичайно, але ти ж розумієш, що тобі доведеться покинути велике місто і жити в приморському містечку.
- Якраз те, що потрібно, - швидко випалюю у відповідь.
- Тобі пощастило, я зараз у твоєму місті, заїхав перевірити роботу філії, через декілька днів можемо поїхати разом, - радісно вимовляє хрипкий голос.
- Мені потрібно сьогодні, терміново покинути місто, - кажу трохи тихіше, озираючись на всі сторони. Сідаю в машину і заводжу мотора.
- Що трапилося? - хмикає.
- Іванку, ти мені допоможеш чи ні? – питаю, ковтаючи сльози.
- Звісно. Тоді об одинадцятій будь в аеропорту, тебе зустріне моя людина, - суворо наказує.
- Іване, мені потрібно і доньку з мамою забрати. Знаю, що багато прошу, але більше я нікому не довіряю!
- Не питання, будь в аеропорту, подальші інструкції напишу. І будь обережна.
- Добре, дякую, - скидаю виклик і відразу ж набираю номер матері. Включаю гучномовець, і кидаю на крісло поряд.
- Привіт донечко, ось тільки думала тобі зателефонувати. Як ти там без нас?
- Мамусю, слухай мене уважно, тільки не хвилюйся, я потім все поясню. Бери Маю і терміново повертайтеся додому, - вкладаю в слова якомога більше благання.
- Добре, зараз же зберемо речі й приїдемо першим автобусом.
- Мамусю візьми таксі, тобі потрібно до шостої вечора бути тут, будь ласка.
- Як скажеш донечко. Все я пішла збиратися! - заспокоює мене мама і скидає виклик. Сльози знову заважають тверезо думати, стискаючи горлянку.
Добре, що я згадала про Івана, він мій університетський друг. Ми завжди були друзями, мені тим він і подобається, що ніколи не намагався залізти під спідницю. На нього можна було покластися в будь-яку хвилину, та й роботу в «Лір» він мені знайшов. Правда, спочатку запропонував бути бухгалтером на його шоколадній фабриці, але тоді переїжджати з великого міста мені не хотілося. Зараз гарний варіант, звичайно краще виїхати за кордон, але фінансово я не потягну. На гроші від спадщини не розраховую, тільки на свої, чесно зароблені.
Виїжджаю на проспект і додаю швидкості. В голові вірує ще одна думка і я відчуваю, що краще перестрахуватися. Можливо я занадто панікую, але зроблю так і не потраплю до рук ворога. Хоча хто зна, вороги  вони мені чи ні ?! Вони ж не погрожували мені й не били, можливо потрібно просто поговорити з Владом. Але якщо він знав, а він знав, то чому не сказав? Вирішив піти іншим шляхом! Так чому я повинна схилити голову?
Швидко приїжджаю до під'їзду і паркую машину. Страх ломить кістки, уява малює безліч жахливих картинок, але я струшую головою і швидко вискакую з авто. Забігаю до під'їзду, а потім до ліфта. Паніка з кожною миттю все швидше обплутує своєю павутиною. Хочеться закрити очі, потім відкрити й зрозуміти, що це був лише страшний сон.
Влітаю до квартири немов метеор і спираюся спиною до дверей. Кілька разів видихаю і зриваюся з місця, прямую до спальні. Дістаю валізу з-під ліжка і швидко складаю все необхідне: документи, банківські картки, небагато речей, для першого періоду. Телефон пілікає про прибуття повідомлення і я швидко витягаю його з сумочки. Відкриваю повідомлення і читаю забувши, як дихати:
«Детектив підставний, він забрав флешку і всі документи. Добре хоч живого залишив. Сказав, щоб ти забиралася з міста і не поверталася, ніколи. Мія, Влад хворий на всю голову краще роби так, як він каже і живи спокійно. »
Прикладаю руку до рота і вию в долоню. Хто знає, як знущався з Вадима детектив? Змахую сльози й швидко пишу у відповідь:
"Ти як?"
Чекаю відповіді й тремтячими руками намагаюся тримати телефон. Від нової есемески здригаюся і телефон випадає з рук. Швидко підіймаю і бігаю очима по екрану, але цього разу не можу стримати гучного схлипування.
«Норм, зараз в лікарні. Мія, я буду жити не хвилюйся і пробач, що не зміг тобі допомогти. »
Хочу написати відповідь, але не можу. Все пливе перед очима, в голові повний сумбур, а серце розривається від болю. Так, ми з Владом не були дуже близькі морально, але фізично нам було добре і не один раз, а Стас ... Хоча це не Стас, хто знає хто мене трахав ... Стає гидко від самої себе і прикро. Хочеться розплати, зателефонувати й сказати всі погані слова на прощання. Але замість цього відкриваю ноутбук, і замовляю квитки.

Стас (Ілля)
- Шеф, тільки що було заброньовано три квитки до Барселони, на ім'я Соломії. Здається вона вирішила втекти.
- Зрозумів. Клоп, коли виліт ... - не встигаю закінчити, як мій телефон починає вібрувати. Витягую з кишені й дивлюся з огидою на ім'я абонента, що телефонує - «Влад».
- Так, - відповідаю.
- Борг Стаса в тебе на рахунку, нам більше не потрібно зустрічатися. Якщо зустрінемось колись, можеш не вітатися, я не ображуся.
- Не зрозумів. Поясни, - ціжу крізь зуби. Уже приблизно знаю, що сталося, але мені треба упевнитися.
- Нічого, - спокійно відповідає Влад, - Соломія хотіла пустити холдинг під молоток, але я їй не дозволив. Одним словом я отримав, що хотів і навіть більше. Наша співпраця припинена ...
Ще секунд п'ять слухаю телефонні гудки й здригаюся, від розуміння того, що Влад загріб все і наказав Соломії покинути місто.
- О скільки виліт, - кричу. Мене вже розпирає від злості. Сучка, як вона могла піти з ним на зустріч і найголовніше, де хлопці, які її пасуть.
-Через годину, - знітившись відповідає Клоп. Встаю з-за столу, впираючись кулаками об стільницю.
- Так вас б * ть каструвати всіх треба! Ви куди дивилися, придурки? Як вона віддала документи Владу? А найголовніше звідки вони у неї? – кричу, як божевільний. Хапаю пістолет і швидким кроком йду до дверей. - Чого стоїш, мені потрібно її перехопити й не дати виїхати!
Вибігаю з офісу і сідаю до машини. Зриваюся з місця і, як водій з фільму таксі не звертаю увагу на світлофори й попереджувальні знаки, мчу в сторону аеропорту. Злість просочується в кров, виступаючи перед очима чорними плямами. Сучка, та як вона взагалі посміла від мене бігати.
-Як? - б'ю долонею по кермі й кричу на весь салон. - Погань, я тобі влаштую. Я тебе знайду, і так ... Сука!
Не можу зрозуміти чому злий, адже це лише робота. Здається ця сучка залізла мені під шкіру і проникла в кров. За свої сорок років не хотів так жодної жінки, як хочу її. І вона буде моєю, за будь-яку ціну. Пофіг на всіх, не захоче - змушу. Я вмію переконувати, головне зараз перехопити.
Мчу по вечірніх вулицях і намагаюся опанувати себе. Щось не так, я це відчуваю ... Чому саме Барселона, чому ... Є підступ, але зрозуміти не можу.
Під'їжджаю до центрального входу в аеропорт і кидаю машину в недозволеному місці. Забігаю в зал і вдивляюся на табло. Рейс один три два п'ять - посадка термінал С. Зриваюся з місця і біжу до термінала. Черги вже немає і я швиденько підбігаю до дівчини, яка робить посадку.
- Дівчино, пустіть мене на дві хвилини. Ми посварилися з дружиною і вона в гніві забрала доньку і хоче виїхати, - прошу.
- У Вас є квиток? - торохтить свою пісню.
- Ні, але я вас прошу, мені дуже треба. Не можу я її відпустити, кохаю, дуже! - роблю сумні очі й хапаю дівчину за руку.
- Добре, у вас п'ять хвилин! - строго промовляє. Я зриваюся і біжу по довгому коридору до трапу. Підіймаюся в літак і швидко проходжу по салону. Оглядаю кожного пасажира, але Соломії серед них немає. Втекла…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍