Читати книгу - "Три метри над рівнем неба"

якщо вони були срібні, клав до своєї кишені. Дуже скоро курці були змушені струшувати попіл просто у вазони.

Полло, як справжній професіонал, одразу ж кинувся на пошуки батьківської спальні. Знайшов. Вона була передбачливо зачинена на ключ. На два оберти, але ж ключі вони залишили у замковій щілині. Яка наївність. Полло відчинив двері. Сумки дівчат були рівненько покладені на ліжко. Почав відкривати їх, одну за одною, навіть не дуже поспішаючи.

Гаманці були майже всі повні, це було гарне свято, всі гості — високого польоту, щодо цього він не мав жодних зауважень. У коридорі Гак почав чіплятися до однієї з подруг Палліни, роблячи масні компліменти. Її хлопець, менш нагелений, ніж інші, спробував пояснити йому, що таке вихованість. Почав із ним сперечатися. Тут-таки отримав ляща, ще маснішого, аніж компліменти, які дісталися його дівчині. Гак не терпів нотацій. Його батько був адвокатом і любив промови принаймні так само, як його син ненавидів саму думку про вступ на юридичний.

Палліна, можливо, через схвильованість, зрозуміла, що в неї також проблеми, і збрехала, вибачившись перед іншими так: — У мене потекла туш, піду до ванної підретушую.

Насправді підретушуватися радше годилося б тому хлопцеві, який пішов мовчки зі своєю дівчиною під лікоть та п’ятернею Гака, відпечатаною у нього на щоці.

По кутках кухні стояли дорогі побутові прилади. Пухова ковдра, занадто маленька, щоб її красти, смажилася у духовці. Вона зіщулилась і випустила з себе кілька гусячих пір’їн. Вони могли бути задоволені: безперечно, їхня доля була такою ж, як і в створіння, якому вони колись належали.

Брудні кеди лежали на білому столі у центрі приміщення. Засохлі грудочки землі відпали від підошви, і любитель пазлів міг би реконструювати ту дивну французьку квітку, символ виробника. Дверцята холодильника були відкриті.

«Завжди зачиняйте холодильник, коли взяли те, що треба…» Так синьйора Міккі докоряла своїм дітям, коли вони занадто довго залишалися перед відчиненими дверцятами. Але, ймовірно, побачивши власника цих «адідасів» та його друга, синьйора Міккі не зважилася б вимовити взагалі ні звуку, просто мовчки вийшла б зі своєї обожнюваної кухні, залишивши їх так, з ногами на столі та тортом на вісімнадцятиріччя своєї дочки перед ними.

— Ні, я сам хочу їх задути.

— Курва, до чого тут ти? Торт знайшов я.

— Так, але свічки запалив я.

Гак із гордістю показав свою запальничку «Zippo». Сицилієць глянув на неї, потім усміхнувся.

— Але ти не врахував одну річ.

— Чого?

— Що скоро мій день народження.

Потужно дмухнув на торт, погасивши разом усі свічки. Зрозуміло, був не той день, і ще менше збігалася кількість свічок… Сицилієць був занадто дорослим як на вісімнадцять років, але він щасливо усміхнувся, як дитина, котра втратила передній зуб тому, що той був молочним, і його вирвала ниткою ніжна матуся, а не через добрячу зуботичку.

Гак відкрив «Zippo» і майже одночасно сухо клацнув великим пальцем, потім пройшовся вогником по всіх свічках, залишивши на кожній по маленькому вогнику.

— Бля, що ти робиш?

— А тепер я їх задму.

— Ні, так не годиться. На торт можна дмухати лише раз.

— Хто це вирішив?

— Я!

Сицилієць запустив свою куцопалу руку у вершки, руйнуючи ідеальну окружність вісімки з кількості років Роберти.

— Тоді ти гівнюк.

— Чому?

Сицилієць злизав вершки зі своїх брудних нігтів.

— Я ніколи в своєму житті не задмухував свічок.

— От же, бля, то загаси оті, що з твого боку.

— Ні, ти вже весь торт зруйнував, воно мене більше не гребе.

— Курва, замахав мене вже… Ось, хапай свій гівняний торт!

Вигукнувши це, Сицилієць пожертвував тими вершками, що ще залишалися йому в руці, й пожбурив їх у куртку Гака.

— Срака-мотика!

Гак також заграбастав жменю вершків з торта, намагаючись поцілити в друга. Але, хоча одне його око було вже заплющене, не зміг добре прицілитися, до того ж Сицилієць швидко ухилився. Тож Гак влучив в обличчя чорношкірій помічниці по господарству, яка саме входила. Можливо, у такому вигляді вона б менше страждала від расової дискримінації, але безперечно не могла більше віднести до вітальні торт, по який прийшла. Зрештою, торта вже практично й не було. Ті двоє припинили цю напівхолодну війну й вибухнули сміхом. Помічниця потягнулася по рушник, щоб витертися.

Полло кинув останню сумку на ліжко.

«Чорт забирай, яка скнарюга, — подумав він, — ну що це за сумка? Ти йдеш на свято такого рівня і маєш при собі лише десять штук. Та ти просто бідачка!»

Він підійшов до шафки під грубим старовинним дзеркалом навпроти ліжка. На ній стояла срібна скринька. Відкрив її. Щасливо усміхнувся, здибавши приємний сюрприз. Узяв золоті ланцюжки та сережки. Присвиснув, уздрівши одне намисто, важче за інші та оздоблене камінням, — але краса його не врятувала, радше навпаки. Саме через це Полло запхав його до кишені куртки ще швидше, ніж інші. Відкрив першу-ліпшу шухлядку, поцупив звідти ножички, срібну скриньку з пігулками і маленький червоний пакетик, ще не розпечатаний. Вирішив відкрити його пізніше. В інших шухлядках знайшов спідню білизну. Уявив собі матір іменинниці, вдягнену в оце все. Яка вона? Худорлява жінка, висока, з гарними грудьми, ще молода? Або ж така, що з роками розпливлася і тепер намагається замінити втрачену фігуру красою та елегантністю цих комплектів? Усміхнувся. Одне було ясно: ця синьйора перед його очима, напівгола, в єдвабному бюстгальтері та трусах, не мала жодного золотого ланцюжка, бодай тому, що він украв їх геть усі. Залишив відкритою останню шухлядку, не переймаючись цим. Він уже збирався виходити, коли помітив сумку, що висіла на бильці стільця, завішена курткою. Узяв її. Це була гарна сумка, елегантна та важкенька, з оздобленим наплічним ремінцем та двома шкіряними торочками. Вона мала бути добре споряджена, якщо господиня подбала про те, щоб її сховати. Полло почав розв’язувати вузол з торочок, проклинаючи свою дурну звичку гризти нігті. Можна потерпати від браку любові, або від браку грошей. Але ж не від одного й іншого одночасно. Нарешті розв’язав вузол. У цю мить двері відчинилися. Полло сховав сумку за спину. Усміхнена дівчина з темним волоссям спокійно увійшла до кімнати. Побачивши його, зупинилась.

— Зачини двері.

Палліна підкорилася. Полло витягнув сумку з-поза спини й почав ритися в ній. Палліна була заскочена. Полло помітив, що вона пильно дивилась на нього.

— Ну, можна дізнатись, чого тобі треба?

— Мою сумку.

— То чого чекаєш? Бери