Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

Глава 13

З боку пасажира вивантажився Слава. Він навпаки неабияк погладшав - черевце очевидне і з мого місця. Чорне волосся теж коротко пострижене, а очі сховані за окулярами. Вони знову дружать, оце так.

Але ж після історії з Мариною Артем говорив, що більше руки йому не потисне. Втім, він багато чого говорив.

Слідом за ними з'явився ще один хлопець. Олег! Я ледве впізнала в цьому юнакові молодшого братика Слави.

- Артеме, машину прибери! - пройшовши повз нас, крижаним тоном наказав Ігор. Бездоганний костюм підкреслював його все ще міцну і підтягнуту фігуру, біла сорочка відтіняла сильно постаріле обличчя з глибокими зморшками.

Настільки, ніби пройшло років двадцять. Навіть погляд змінився. Став важким і втомленим. Акуратно укладене волосся були майже повністю сивим. Поруч з ним замість Карини, мами Артема, була якась дівчина. І навскидку в кращому випадку моя ровесниця.

- Саньок, як бос просить, - відгукнувся Артем і кинув ключі хлопцеві, що йшов за Ігорем. Той спритно зловив їх і відправився виконувати розпорядження.

Ігор тим часом наблизився впритул до сина і почав щось говорити крізь зуби. Слів було вже не розібрати, проте тон бесіди очевидний. Нарешті Артем махнув рукою, і вони зі Славою попрямували всередину, а Олег приєднався до своїх однокласників. Мені здалося або Артем йшов якось дивно? Так, ніби у нього сильно затекла права нога ...

- Здрастуйте, Ігор! - підійти і заговорити вийшло машинально. Позначилася не віджита за дев'ять років звичка лізти в їхні конфлікти. А розуміння, що саме роблю трохи запізнилося. Добре, що Артем уже зник за дверима школи.

- Віка? - гнівна маска змінилася знайомою широкою посмішкою. Так схожою на ..., - Як же ти змінилася, дівчинко, - він скривився, - Чорт забирай, як банально. Приїхала на випускний до сестрички, значить!

Я кивнула і спробувала ковтнути ком у горлі, який з`явився як завжди невчасно.

- Знайомся - моя дружина Ірина. Іра - це Віка, сестра однокласниці Олега.

Ми потиснули одна одній руки. Її була холодною і вологою. При найближчому розгляді дівчина виявилася дуже красивою. Виразні очі кольору віскі, тонкий носик і трохи пухліші губи, ніж ті, якими її очевидно наділила природа. Від комків Біша під гострими вилицями не було й сліду, але все це не виглядало вульгарно. Каштанове волосся довжиною до талії було заплетене в ускладнений варіант старої-доброї коси, а пара тонких пасом грайливо вилася у обличчя. Елегантна не за віком сукня темно синього кольору підкреслювала тоненьку постать. На височенних шпильках дівчина була майже однакового зросту з Ігорем. З усім цим не в'язався її зацькований погляд. Мені навіть стало шкода дівчину. Багато разів спостерігаючи як непросто «другим» дружинам в компанії перших, я розуміла як їй зараз. Нехай навіть це всього лише випускний вечір, а не якась там бізнес тусовка або благодійний бал. Коротше, те що це не арена пліток і самопіару не дуже-то полегшувало їй завдання, судячи з усього.

- Ой, це що той, про кого я подумала? - вигукнула Іра, дивлячись на фотографа.

- Він самий. Не уявляєте, як непросто було влаштувати щоб він познімав випускний, - я з радістю підтримала запропоновану тему і стала якнайяскравіше описувала процес переговорів до моменту як до нас, бурмочучи про відсутність паркувальних місць, приєдналися батьки Слави. Павло з Ігорем дружили з молодості і навіть, пам'ятається, вели спільні справи. І їхні дружини теж приятелювали. На мій юний погляд дев'ятирічної давності цілком щиро.

Те, як підкреслено Валерія ігнорувала Ірину, зараз це підтверджувало. Чоловіки ж трималися ніби нічого не відбувалось.

Я не вважала за можливе засуджувати когось, та й взагалі мало лізла в чужі справи. Однак свіжа пам'ять про те як воно бути об'єктом цькування, нареченою і дружиною, яка не подобається, укупі із зіткненням з Артемом затьмарили всю мою інтелігентність. Замість неї виникло бажання хоч якось допомогти дівчині, яка опинилася на місці, подібному до того, яке колись займала я.

- Валеріє Генріховно, ви мене не впізнали, так? - я розтягла губи у просто янгольську посмішку, хоч до інших почуттів вже додався ураган гніву. На кого саме я не могла б сказати, але він допомагав хоч трохи приборкати інший набагато більш небезпечний, - Я Віка Дорофєєва. Ми досить часто бачилися в клубі років десять тому. Я тоді дружила з Артемом.

- Не пригадую, - вперше удостоївши короткого гордовитого погляду, вона так манірно стиснула губи, що ті перетворилися на тонку ниточку.

- Це нічого, адже я подорослішала за ці роки. Як і ви. Чесно кажучи, до того як почула, що ви батьки Слави, теж не могла вас упізнати.

Під шаром тону у тітки проступили малинові плями. Вона відкрила рота, потім закрила ставши схожою на витягнуту з води рибу. Ігор потер вказівним пальцем губи ховаючи ледь стримувану посмішку, а Павло, схоже, нічого не зрозумів.

- Карино, ми тут, - раптом різко надихнулася Валерія. Кілька секунд потому вона вже обіймала Карину.

Оце так, вся компанія в зборі. Зло зиркнувши на Іру, Карина перевела погляд на мене. Він миттю став порожнім, ані краплини впізнавання. Я лише усміхнулася про себе - не дивно. І не в тому справа, що я змінилася за минулі роки. Але в тому, що цій жінці були байдужими навіть рідні сини, не кажучи вже про їхніх друзів і подруг.

Зрозуміла я це, звичайно ж, не відразу.

Спочатку те, наприклад, що вона не пам'ятала мого імені при наступних після знайомства зустрічах зачіпало і засмучувало. Адже я думала: подібне її ставлення означає, що не так вже й серйозно все у нас з Артемом. Так, в наслідку це виявилося правдою. Однак і до Кіри - нареченій його старшого брата Сергія, їхня матір ставилася аналогічно. Що до хлопців - ніколи я не помічала і натяку на наявність реальних, а не показових материнських почуттів до них. Цього не описати, це не сформулювати. Воно просто відчувалося і все.

- Дорога, вітаю тебе. Це такий день, - вона голосно схлипнула, - Як зараз пам'ятаю Тьомін випускний і Сергійка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍