Читати книгу - "Наречена за примусом, Кіра Шарм"

3.10

- Я не повинна йому піддаватися! Не повинна!

   Кажу вголос сама собі, ледь опинившись удома і зачинивши за собою вхідні двері.

   Це ж маячня. Це треба припиняти! Він абсолютно точно божевільний!

   Але губи досі горять там, де він торкався мене.

   І… І серце стукає. Як божевільне!

   Невже я закохалася? Але ж я цього не хотіла! І не хочу! Серце, заспокойся і перестань вигадувати! Я категорично проти, щоб ти закохувалося!

   Але замість того, щоб забути Арбатова, я чомусь сідаю на підлогу.

   Починаю перебирати його подарунки, милуючись нереальною красою.

   А після ... До ранку сиджу в інтернеті, шукаючи все, що можливо про нього знайти!

   І з кожною хвилиною все більше і більше переконуюсь у тому, що все, що відбувається зі мною, просто нереально! Цього не може бути! Щоб такий, як він раптом захотів зробити мене своєю дружиною!

   Вранці вирушаю на нову роботу. Ну, не втрачати ж такої можливості?

   І з твердим рішенням більше ніколи не бачитись з Арбатовим!

   – Дана. Ти зможеш сьогодні закрити магазин? Мені піти раніше треба буде.

   – Роза. Ти що. Я ж перші дні тільки...

   - Ой, та нічого складного. Я на годину раніше піду. Ти впораєшся. Із касовим апаратом уже розібралася. Ну, а з сигналізацією у тебе точно проблем ніяких не буде. Якщо що, свого друга покличеш, він допоможе здати під охорону зал. І напливу людей сьогодні нема. Ну? Мені дуже потрібно!

   Мені не по собі.

   Не хочеться залишатись однією в магазині. І тим більше закривати.

   Нервую, розуміючи, скільки це грошей.

   Але...

   Здається, виходу нема.

   Роза дивиться на мене благаюче. А я тепер хочу залишитись на цій роботі!

   - Добре, – зітхаючи, погоджуючись все ж таки з небажанням.

   - Дякую! У тебе все вийде! Ось побачиш! Ми взагалі із дівчатами часто збігаємо з роботи. Ну не обов'язково всім увесь час тут бути. Коли мало людей і однієї цілком вистачить. Тож і я тебе відпускатиму, коли знадобиться!

   - Добре.

   Все одно мені не по собі.

   Але все відбувається спокійно.

   За весь час, доки я тут одна, жодного відвідувача.

   Зате я весь час сіпаюся.

   Все чекаю, коли з'явиться ще один амбал від Арбатова. Адже я прийняла тверде рішення! А поряд з ним мені дуже складно чинити опір… Тому, що відбувається у мене всередині!

   Але їх немає.

   День і справді минає спокійно.

   Льова допомагає мені з сигналізацією і я повертаюся додому.

   Вже починаю думати. Що Арбатов мене почув. І справді зрозумів, що це марення. Дав спокій.

   Але...

   Увечері мені знову приносять величезний букет.

   І я його приймаю. І навіть чомусь усміхаюся. Ну як дурненька.

    Хоча…

   Я просто шалено люблю квіти! Напевно, звідси й ця посмішка!

   «Обіцяв, що не тиснутиму. Але незабаром готуйся до побачення»

   Знаходжу у розкішному букеті його візитку та кілька слів. Від руки. Його почерком.

   І чомусь, замість того, щоб її викинути, просто милуюсь.

   Згадуючи, які в нього руки... Такі.

   " Не спиш? Думаєш про майбутнє побачення?»

   Я вже лягаю в ліжко, коли від нього надходить повідомлення.

   " Залишіть мене у спокої. І квітів не потрібно. І ваші подарунки заберіть. Моя відповідь тверде «ні!»

   Відправляю йому у відповідь.

______________________

Дівчата! Хто переживає У цій історії кохання хеппі енд буде обов"язково!

Люблю вас!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍