Читати книгу - "Кава на Різдво, Таня Мальована"

Глава 11. Перед побаченням

МАКСИМ.

Ліля вирішила не писати мені, а одразу подзвонити.

— Привіт, братику! — почувся її радісний голос. — Ти вирішив не тягнути з побаченням, все правильно.

— Привіт! Так, а ти готуйся програвати, — з посмішкою відповів їй.

— Та я й не проти. А ти слухай, а краще записуй, — я чув сміх на тому кінці слухавки.

— Готовий до твоїх настанов.

— По-перше, напиши Ані ще раз, а то вона злякається, накрутить себе й телефон до рук не візьме, — повідомила мені Ліля.

— По-друге, вона любить піцу, як і ти. Тому твій улюблений ресторан ідеальне місце. З квітами складніше, вона любить бузок, — ділилася стратегічно важливою для мене інформацією сестра.

Аня мені дійсно потрібна, я хочу спробувати нормальні стосунки. Бо я на вірному шляху, щоб закохатися.

— Щодо квітів обирай зі списку: тюльпани, гвоздики, але рожеві, півонії або гортензії. О, ще можна еустоми, — з оголошеним списком є де розгулятися.

— Дякую, сестро, — вже хотів прощатися й планувати день далі.

— Є ні! Не квапся. Ще є пункт три: Луїс купи йому корм з кроликом, але впевнись, що він для стерилізованих котів. І обов’язково м’ясні палички для цієї пухностої морди. Він в кав’ярні, як головний працівник, — Ліля додала мені пунктів до списку.

— От тепер все братику. І пам’ятай головне! Образиш її, я знаю де ти живеш. І тобі буде непереливки, — і моя сестра на цій ноті кинула слухавку.

Навіть не прощаючись з братом.

Але їй допомога зараз неоцінена. Тому першим ділом забронювати столик. Далі написати Ані й таки дізнатися звідки її забирати.

— Максим! — голос мого друга розірвав тишу кабінету

— І тобі знову привіт, — привітав я Олексія, не підводячись з крісла. 

— Що трапилося вже?

— А та нічого робочого. Я тут з такою брюнеткою вчора познайомився за качаєшся, — плюхаючись навпроти повідомив він.

— І  навіщо мені ця інформація? Ти дівчат міняєш, ледь не кожного тижня, — я скептично дивився на нього.

— То не до того. Я тут подумав, в мене ж на ці вихідні планується вечірка. Проходь зі своєю не «нареченою» і я якраз усіх познайомлю, — з посмішкою запропонував Олексій. Він усім своїм видом показував нетерпіння в очікуванні відповіді.

— Я подумаю, — просто відповів розуміючи, що на вечірку я точно не хочу.

А от написати одній особі ще треба.

— Так, давай до роботи. Мені ще працювати треба. А про вечірки й твоїх брюнеток, блондинок поговоримо на днях, — не маючи жодних докорів сумління,  я випроваджував Олексія зі свого кабінету.

— Не, Макс, так не цікаво, — упирався він.

— Йде вже, — махнув на нього рукою.

От сьогодні в мене точно не той настрій, щоб говорити про його пасій.

Обурюючись Олексій покинув мій кабінет і через двері я почув його напрочуд голосний голос, що жалівся моїй секретарці на життя.

Але це буде не довго, Маргарита його довго терпіти не буде й відправить на своє робоче місце.

Посміхаючись, я взяв телефона до рук й написав повідомлення: «Звідки тебе забирати, Котик?».

 

АНЯ.

Телефон сповістив мене про повідомлення, коли я видерлася міняти лампочку в комірчині кав’ярні. От саме сьогодні вона мала б перегоріти.

 Богдан просив без нього не лізти, але гості його не відпускали. Я за бар вирішила не ризикувати ставати, бо емоції стрибали наче олімпійці. А от лампочку, я була в стані змінити, я так думала. Забите зранку коліно нагадало про себе з новою силою, коли злазила з драбини.

 Айкаючи дошкутильгала до чергового стільця й тяжко опустилася.

Й застогнала ще сильніше, побачивши текст.

Вікінгу, ну що ти робиш? Я боюся тепер того побачення, як вогню. І що мені відповісти тобі? Я вже впевнила себе, що мені треба триматися як найдалі від тебе.

А поки я вагалася, мені прилетіло наступне повідомлення.

«Якщо ти не скажеш звідки тебе забрати, то замість італійської піци я приїду до твоєї кав’ярні й буду сидіти там до закриття»

І от що мені тобі відповісти. Бо піца завжди звучить заманливо.

«Згодна на піцу. Забери мене з дому»

Я не встигла зібратися з думками, а мої пальці вже відправили повідомлення.

«До вечора», мигнуло повідомлення від Максима.

Я сиділа в темряві комірчини й не могла прийти до тями. Згодилася на побачення, яке ж сама й просила. Але я думала, що в мене хоча б тиждень є. Бо корпоратив займе час. А я там на волонтерських ініціативах й можливості поїсти. Тому що кейтеринг в них буде смачний.

Так, Аню зберися. Ти йдеш на побачення з чоловіком, який тобі подобається по всім твоїм пунктам. Це твоє перше нормальне пробачення за останній час. Тож зберися й шкутильгай додому чепуритися.

Не встигла я налаштуватися, як комірчина засяяла світло і невдоволений голос сказав:

— Я ж просив мене почекати! — Богдан дивився на мене трохи образливо й не зрозуміло.

— Та тож швидко. Я сама змогла, — з посмішкою повідомила йому й почала підводитися.

Але як спеціально, коліно мене підставило і я зойкнула від болю.

Богдан кинувся мене підтримати й вхопив за лікті, вирівнюючи в просторі.

На мене з турботою дивився симпатичний хлопець, на рік молодший за мене. З русявим волоссям та ясними блакитними очима. Він був трохи вищий за мене. Мав правильні риси обличчя, спортивну фігуру.

Як я знаю чайові і йогу зміну завжди більші.

— Ти ціла? — уважно оглядаючи мене запитав хлопець.

— Так, дякую. То з ранку забила ногу та от вона про себе нагадує, — просто відповіла я та почала звільняти свої руки.

Богдан похапцем відпустив мене й заховав свої руки за спину.

— Ти сьогодні закриваєшся сам. А я вже завтра в обід приїду. Завтра зранку буде доставка молока й нові десерти від Маші. А на вечер приїде Нат, пройдемося по новим тех.картам, — збираючи свої речі до купи повідомила я Богдана.

— Зрозумів. Ти сьогодні день тут чи додому? — збираючи драбину до купи запитав хлопець.

— Зараз додому, готуватися до побачення. Матеріал для стрічки вже закину з дому, — викликаючи таксі не думаючи відповіла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍