Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"

Розділ 8. Знахідка.

Розділ 8. Знахідка.

-Ой, та не перебільшуй… - заспокоював Ляну Стьопа. Дівчата саме розповідали Стьопі та Андрієві про нічний рейвах, очікуючи якоїсь набагато бурхливішої реакції, а ніж: ,,Ой, та ну?’’, ,,Та що ви?, ,,Як же так?’’...

-Я перебільшую?! - аж захлинулася від несправедливості Ляна. - Та я… Я применшую!

-Ну добре - Ляна! А ти, Таню, як до такого докотилася? Ви подивіться - просто нема слів, дійшла до ручки! - вдавано картав Танюсю Степан. Проте Ляні такі насмішки не сподобалися.

-Степане, - твердо крокуючи до казана зі сніданком, продовжувала обурюватися Ляна, - чуйкі шо?! А ти, взагалі, за кого: за тих двох диверсанток, чи за двох своїх найкращих подруг?

-Я, взагалі, - за мирне вирішення конфлікту. - реготав Стьопа, накладаючи собі добрячу порцію манної каші, яку вожаті зварили до того, як діти прокинулися. - І, будьте добрі, Роксоляно Нендзівно і Тетяно Паразитівно, скажіть, чому ви напали на тих двох нещасних мантелеп? Я все розумію, але вибачте мене - то вже трішки задуже… А якби ви їх там позабивали? Те, що ми б з Андрієм носили вам передачки до цюпи - дуже під великим питанням…

-Ага, то ти зрадник! - гукнула Ляна так голосно, що всі аж порозверталися. Вони вже сиділи на траві і тьопали котлету з кашею, хоча Ляна і Таня більше просто бабрали цю мізерну трапезу. - Ми… ми мали причини! А ви теж молодці: ні тобі підтримки, ні тобі - йдіть до сра… сра… Срамота тай годі! - перекрутила Ляна, бо поруч якраз дибав Семен Андрійович.

-І не кажи… Срамота капітальна… Кхееем! - Стьопа зі сміху вдавився кашею, тому Андрій мусив 5 хвилин стукати друга по спині, бо той гиркав, як після папіроси. Нарешті Стьопа відкахикався і тепер знову сміявся, але до каші вже ставився з обережністю. - То про що ви нам брехали, не нагадаєте? Ага! Казали, ніби ми мали вас післати… ем, вибач, забув - куди?.. - і їхні з Андрієм мармизи розцвіли єхидними посмішками.

-Дивіться, аби ми вас туди не післали, - огризнулася Таня, і Стьопа відразу втихомирився, - ці дві мамзельки - то, як каже мій татусь, піблікА конкретна! І ми з ними посварилися… через вас! - не втрималась Таня. Подруги не знали, чи казати хлопцям про те, що вони посварилися з тими відьмаками, бо… теє… приревнували. Хоча, по правді, загалом причиною сварки було… Ой, та що тут прибріхувати - Стьопа з Андрієм було! А… якщо точніше - то дуже наполегливе розпитування про них, о! Ну, але, коли вже так, то, фактично, винними можна вважати цих двох ,,борців за мирне вирішення конфлікту’’, чи не так?!.

-Через нас? - подав голос Андрій.

Він з самого ранку був, ніби затуманений. Нічого не говорив, хіба що сміявся з Стьопиних жартиків, які той кидав у бік дівчат. Проте так - то мовчав, як покійник.

Ляна хотіла зрозуміти, про що він міркує або хоча б відчути його настрій, але щойно вона вздрівала проблиск надії, який ловила у Андрієвих карих очах - Стьопа відразу ж втручався, як не з анекдотом, то з насмішкою.

-Через вас, звичайно, - відповіла Ляна, опустивши очі і знову зачувши на собі Андрієв теплий, задуманий погляд. Вона не знала, чи так і різати правду-матку про те, що ті дві розфарбовані баламутки змусили своїми дурнуватими розпитуваннями їх з Танею страшенно ревнувати, чи вигадати якусь безневинну баєчку і наплести сім мішків гречаної вовни, але… Чи є якийсь резон в тому, щоб зараз безсоромно брати на душу гріх і дурити товаришів?! Ще й втрачати такий шанс зізнатися…

-Та ми Богу душу не винні! - перебив її роздуми Стьопа. - Знайшли крайніх!

-Та не шукали ми крайніх, Степане! - виправила його Таня. - Ми… хотіли сказати, що… - Таня зиркнула на Ляну.

-Що… - продовжила та. - Ем… ті дві француваті лайдачки… Вони… тобто ми… дуже розізлилися на них, бо вони…

-Ти забула, як говорити? - здивувався Степан.

-Зараз як дам межи роги - то забудеш, як тебе звали! - розсердилася Ляна. - Вони просто шарилися по намету, заважали нам спати і якоїсь мари допитувались про вас двох! - випалила вона.

-Про нас? - з усмішкою на устах перепитав Стьопа. Здавалося, він починав докумекувати, до чого хилять дівчата. - А ви не хотіли довго гутарити, тому на них напосілися, я правильно розумію? І про що ж вони таке питали?

-Хотіли… більше про вас дізнатися, - і Ляна скривилася.

Тут вже заусміхався Андрій.

-І?

-Ну чого ти ікаєш? Ікає він! - набурмосилася Ляна, а за нею й Таня скорчила похмуре личко. - казала Інна, - на цьому слові Ляна бридливо закопилила губки а-ля Світлана Лобода, - що ви їй…

-Цікааааааві, - протягнула Таня.

Андрій зі Стьопою перезирнулися і… як зайдуться сміхом!

-Брешете! - гукнув крізь сміх Стьопа.

-То ви в нас на брехнях розумієтеся, а ми з Лянусею дуже культурні, інтелігентні люди! - відрізала Таня. - І якої ви біди регочете?

-Ви… теє… в зуби нам не заговорюйте, - перестав сміятися Стьопа і став украй серйозним, - ми регочемо такої біди, що ви, наші дорогі дівчата, не хочете сказати найголовніше, а саме такі слова, як: ,,Хлопці, ми вас приревнували’’. Коротко і ясно, правда, нє?

-Правда - НЄ! - закипіла Ляна. - В тебе зараз буде не коротко і ясно, а догори-дригом швидко і голосно!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍