Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

class="Текст">Стало відомо, що громадянка, яка вчора прикувала себе до огорожі імператорської резиденції на знак боротьби за виборчі та майнові права жінок, раніше проходила лікування від психіатричного захворювання, що характеризується параноїдальними істеричними станами. Очільниці Союзу матерів заявляють, що нічого не знали про її дії, не підтримують їх і вважають такими, що суперечать уявленням про жіночність. Найпевніше, вже цього тижня зловмисниці висунуть обвинувачення в порушенні громадського спокою…

Безпідставні чутки, які ходять на Старій Землі і стосуються серії модернізаційних робіт, запланованих Адміралтейством у рамках поліпшення бойової спроможності флоту, призвели до того, що численні інопланетні інвестори почали активний розпродаж цінних паперів, чим спричинили вибуховий ріст валютного курсу та вихід деяких страховиків із ринку Нової Республіки. Ми все ще чекаємо на офіційну заяву голови Королівського банку, але керівництво торгової палати вже подало позови проти відповідних компаній, чиї дії призвели до паніки. Їх обвинувачено в наклепі та змові з метою утворення торгового картелю під приводом нинішньої надзвичайної ситуації в оборонній сфері…

Сьогодні у в’язниці Круммгопф було повішано чотирьох анархістів. Страту відвідали…

Клац.

— Ненавиджу цю довбану планету, — прошепотів Мартін, занурюючись глибше в порцелянову ванну — єдину приємну річ в убогій двокімнатній каюті при доках, що йому виділили. (До неаприємних речей належала і наявність підслуховуючих пристроїв.) Чоловік витріщився на двометрову стелю і намагався не думати про випуск радіоновин.

Задеренчав телефон.

Матюкнувшись під носа, Мартін виліз із ванни та поскакав, мокрий, у кімнату.

— Так? — різко підняв слухавку.

— Як пройшов день? Сподобалося? — пролунав у ній жіночий голос.

— Препаскудно, — запально відповів він їй. «Гіршим його міг зробити лиш твій дзвінок», — додав про себе. Його вернуло від думки про те, що тут можна вляпатися ще й у якесь дипломатичне шахрайство. От тільки бажання виговоритися перед кимось переважило дрібне роздратування: — У їхньому переліку технологій, на яке накладено ембарго, ще й черепні інтерфейси. Тепер морочуся з їхніми гівняними рукавичками й клавіатурами ВР, від чого терпнуть пальці й плавають фіолетові тесеракти перед очима.

— Схоже, в порівнянні з моїм у вас деньок ще й видався на славу. Ви вже вечеряли?

— Ще ні. — Раптом Мартін подумав, що насправді не тільки вмирає з голоду, а й страшенно нудиться. — А що?

— Вам це сподобається, — легковажно промовила вона. — Я знаю один незлий ресторан на третій палубі, двома коридорами вище й трьома далі від зони догляду п’ятого «ґейту». Можна вас почастувати?

Мартін замислився. Зазвичай у таких обставинах, як-от, наприклад, спробах позбутися секретного співробітника ООН, він відмовлявся. Але ж він і справді зголоднів, і йому бракувало не тільки їжі. Таке от запрошення мимохідь нагадало йому про дім, де можна було спілкуватися з людьми, нічого не боячись. Його манило чуже товариство, тому, вдягнувшись, він спробував відволіктися від зайвих думок і знайти той заклад за її вказівками.

Квартири для нештатного персоналу було розташовано за межами зони догляду бази, тому перш ніж потрапити в цивільний сектор станції, йому знову довелося проходити КПП. За ним він рушив у головну галерею, яка постійно ледве повертала ліворуч, слідуючи периметру станції. В інші сторони із неї вели численні коридори й двері. За одним із поворотів йому відкрилася вулиця.

— Мартіне! — жінка взяла його попід руку. — Рада вас бачити!

Тепер вона переодяглась у зелену сукню з тугим корсетом, а також мала довгі чорні рукавички. Вбрання повністю лишало голими плечі, хіба що шию прикрашала стрічка. Мартін подивувався. Щось заворушилося десь у глибинах його конспекту про місцеві звичаї.

— Вдавайте, ніби раді мене бачити! — прошипіла вона йому на вухо. — Не забувайте про камери стеження. Ви мене ведете пригостити вечерею. Для всіх навколо я — Людмила.

— Аякже! — він видушив із себе посмішку. — Моя дорогенька, і я вас радий бачити.

Не вириваючи руки, він спробував угадати, куди їм іти.

— Підказуйте, — пробурмотів він.

— Для аматора у вас усе виходить як треба. Третій заклад справа. На ваше ім’я замовлено столик. Я — ваша подруга на вечір. Пробачте за цей шпигунський маскарад, але за вами на базі стежить тутешня служба безпеки, тому якби я постала перед вами офіційно, у них би виникли питання. Набагато зручніше вдавати з себе жінку легкої поведінки.

Мартін зашарівся.

— Зрозуміло, — проказав він. Нарешті і йому клацнув потрібний спогад: у цій пуританській культурі жінка, що демонструє оголену шкіру нижче підборіддя, м’яко кажучи, вважається непристойною. Тож тепер, якщо подумати, в його готелі повно…

— Ви ж ніякими готельними послугами не користувалися з моменту прибуття? — підвела вона брову.

Мартін мотнув головою.

— Арешти в іноземних юрисдикціях — не мій стиль роботи, — пробурмотів він, намагаючись приховати за цими словами свій дискомфорт. — А місцеві звичаї мене спантеличують. Що ви про них, до речі, скажете?

— Обійдуся без коментарів, — вона злегка стисла його руку. — Бо дамам тут не дозволено лаятися.

Мартін відчинив двері, і вона, заходячи всередину, підібгала свої спідниці.

— Зважаючи на їхній суспільний устрій, я би не сподівалася на довголіття їхньої цивілізації. Їм і так довелося попітніти, щоб зберігати статус-кво так багато років.

— Ви так говорите, ніби вже дочекатися не можете їхнього колапсу. — Чоловік простягнув картку офіціанту в лівреї, що одразу ж уклонився та побіг у ресторан.

— Саме так. А ви?

— Ну, коли вже за це зайшла мова, — зітхнув він