Читати книгу - "Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна"

не може вирватися з Межі, але мусить продовжити пошуки правди.

II

— Парфентію Кіндратовичу, ви знову за своє? — Тюрин роздратовано поглянув на помічника. — Що це рудий вам тицяв? Подаруночок? Я ж попереджав, щоб ви припинили.

Дрібне хабарництво у Межі вважалося хорошим тоном і частиною взаємодії з чинами.

Кремезний чоловік, чимось схожий на Топчія, злякано кивнув і сховався у підворітті. Парфентій знічено посміхнувся.

— Та то свояк мій. В охороні працює. В нього дещо зникло, то просив допомоги.

— Ага, зникло, — пробурчав Тюрин. — Свої брати-вовкулаки обчистили, а тепер просить, щоб ви прикрили? Щоб я більше не бачив. Ходімо, на засідання запізнимося.

Тюрин звів очі на Міську думу. Триповерхова будівля займала всю площу. Фасадом виходила на знамените кафе «Семадені» й місцеву біржу, торцем підпирала невеликий сквер, що лише нещодавно розчистили від перекупок і старців.

Гласними були переважно купці й підприємці, і це відчувалося в усьому. Нижній поверх Думи здавали в оренду під крамниці. Гласні пишалися, що таким чином економлять гроші киян, бо орендна плата йде на утримання Думи та її секретаріату — управи.

Вхід до будівлі прикрашала башта зі шпилем, як на старих ратушах.

— А чого він погнутий? — показав угору Тюрин. Він ще не бував біля міського законодавчого зібрання.

— Ясно чого, — відповів Топчій. — Там фігурки були. Як Віщий Ольг Змія списом протикає. То Донцов, котолуп клятий, ще у погром 1892-го відідрав. Кричав, що ті фігурки — наруга над нечистю. Що не міг Віщий Ольг Змія побороти. Це революціонер наш. Нечисть проти людей підбурює, — пояснив околодочний.

Про Донцова розказав ще Вишиєвський. Вихор, або котолуп Дмитро Донцов, давно був під наглядом поліції. Сповідував радикальні ідеї, кілька разів сидів у Лук’янівській в’язниці. Але зловити, а тим більше втримати вихра надзвичайно важко.

— Віщий Ольг… — задумливо проказав Тюрин. — Це чорнокнижник, якого людські князі покликали, щоб він убив Змія. Я читав у Лазаруса. Здається мені, він і людьми не дуже цінується?

Про Віщого Ольга говорили небагато. За легендою, він убив Змія підступно, порушивши довіру. Його чари вселяли страх навіть у людей. Перед смертю Ольг піднявся на Щекавицю, де колись наказав зарити Змія, і там помер від рук змієпоклонців.

— Фігурки подарував місту батько нинішнього гласного Добриніна у рік, коли на Щекавиці копали. Я малий був, але тоді місто добре трясло. На кожному кроці згадували про Змія. Казали, знайшли його могилу. Добринін-старший і подарував фігурки, щоб усі кияни знали, що люди у місті головні. Нечисть ненавидів люто. Син пішов у нього. Подейкують, зараз дає гроші чорносотенцям з «Двоголового орла». Але депутати поки що так і не можуть вирішити, що на той шпиль почепити, щоб усім догодити. Так і стоїть кривий, — сплюнув Топчій.

Тюрин ще раз, але вже по-іншому, подивився на погнутий шпиль, знову згадав погромну ніч з дитинства і подумав, що Вишиєвський правий. Під всією територією Межі наче діжки з порохом: достатньо жаринки, щоб почалися вибухи. І, судячи з газет, депутати Думи готові розпалити вогонь.

*

Зала засідань повнилася гомоном. Тюрину з Топчієм з балкона для преси було добре видно розміщення депутатів. По праву руч від президії чорніли ряди людей, лівий бік вражав різношерстям людиноподібних. Захоплені броунівським рухом привітань, гласні з обох фракцій розповзалися далеко від місць сидіння, проте на обох половинах залишалися неторкані радикальні кутки. Це ті, що в жодному разі не подадуть руки ворогу, а то й перші зацідять у пику.

В центрі людської половини щось жваво просторікував невисокий чоловік. Мав кокетливі хвилі на вже помітній лисині й чорні добре завиті вуса. Це й був Микола Добринін — голова фракції людей, гучний оратор і нечистененависник.

Людиноподібні згуртувалися навколо Фальдберга. Поводилися набагато тихше, деякі сторожко озиралися на людей і готувалися до бою. Тюрин зауважив, як молодий берсерк замовк при наближенні сухорлявого демона з головою, охопленою вогнем, і з орденом Святого Володимира на шиї.

— Це чорт-скарбник, член управи Бродський. Перший багач серед наш… серед людиноподібних. Мільйонщик. Тримає у рукаві щось із дюжину цукрових жил. Цукроварники для найміцнішого червоного тільки в нього беруть. Ото грошви! — аж присвиснув околодочний. — А он той, ну, пащека ще наче у бруд вмочена, це Хома Гордійович Трус, анциболотник. Болотяний чорт, як їх ще називають. Теж на цукрі сидить. Хоча кому таке лайно треба. Ну й тхне від нього, аж сюди смердить. Тільки задрипанці з Оболоні й могли обрати, — вовкулака потер чутливого носа. — То він перший задирака серед лівих. Того разу знову кулаки показував. І все через поета Шевченка. Не дають річницю відзначити.

— А Шевченко теж з людиноподібних? Не знав.

— Ну… — багатозначно протягнув Топчій, але не встиг закінчити. Його увагу привернула нова світська персона.

— Бачите панка з яскравим пір’ям? Ич настовбурчився. Позує. Це алконост Митрофан Тихонович Іванов-Козельський, — захоплено пояснив Топчій. — Драматичний співак. Луджене горло. Кажуть, навіть люди за нього голосували. Праві хотіли скасувати вибори на його дільниці. Кричали, через використання чарів. Але суд заборонив, бо це природний дар. Ніхто ж не звинувачує людей, що гарно брешуть.

Зала пожвавилася. Гласні попідскакували з місць.

— Зараз почнеться! — задоволено потер руки Топчій.

На трибуну вийшов Добринін. Міський голова погідно кивнув.

— Ви знаєте, чого ми тут сьогодні зібралися? — жалобним голосом прокричав гласний. — У священних стінах, де вирішується доля міста, скоєно страшний злочин! Нечисть порушила договір. Силою чарів було сфальсифіковане рішення Міської думи!

Остання фраза потонула у загальному галасі. Люди кричали «Ганьба!» і «Вигнати нечисть із Думи!». Людиноподібні захищалися. Слово взяв Фальдберг.

— Але ж послухайте цю маячню, — заревів берсерк, високо підійнявши якийсь папірець. — Ось рішення, в якому ви нас звинувачуєте.

Людоведмідь набрав легені повітря і, перекрикуючи депутатів, прочитав: «Усе написане, видрукуване чи в інший спосіб відбите на папері має ті самі права, що і будь-яка жива істота у славному місті Києві. Все написане, видрукуване чи в інший спосіб відбите на папері має зберігатися в сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Забороняється палити, чорнити, дерти чи мазати, губити, забувати чи залишати на поталу мишам та іншим шкідникам… Недотримання припису тягне за собою суворе покарання та грошове стягнення у розмірі…»

Вочевидь, не всі гласні знали зміст скандального рішення. Навіть люди стишили голоси і дослухалися.

— Навіщо, питаю я вас, людиноподібним використовувати чари для створення настільки безглуздого документа — «Про права написаного»?

Тюрин подумав, що останню фразу він даремно сказав. Люди почули головне — нечисть допускає використання чарів у Думі. Зала вибухнула криками. На трибуну ринулися