Читати книгу - "Ангедонія, АнєчкаLB"

Напій остигає, кекси спокушають своїм ароматом, компаньйон чемно обіймає за талію. Гарний вечір? Мабуть, так.

Повідомлення? Чи почулося? Пола дістала з маленької сумочки телефон. Так і є. Хто ж пише?

Улюблений однокурсник: (потрібно буде якось змінити ім'я контакту)

"Ти взула заради нього підбори???"

У дівчини округлилися очі. Вона озирнулася по сторонах. Ну, ще б пак. Все не могло бути добре. Ліам сидів за одним зі столиків і, зустрівшись поглядом із Полою, привітно посміхнувся.

І все вже не те. Кекси більше не радують. Чай несмачний. І Рей, здається, занадто близько до неї сидить.

Відправлені:

"Чому це тебе так хвилює?

Рей помітив зміну настрою супутниці, але намагався не звертати уваги і продовжував розповідь про Барбадос.

Пола слухає. Слухає. Але нічого не чує. Думки в голові звучать значно гучніше, ніж голос Рея. Знову звук повідомлення.

Улюблений однокурсник:

"Коли ти заради цього меблевого клопа змінила кросівки на цвяхи в п'ятах, я сприймаю це як особисту образу".

Пола не змогла стримати сміху.

- Вибач, Рей. Продовжуй. Я тебе слухаю.

І добре, що він не бачив повідомлення.

- Якщо хочеш, я можу не говорити, а теж писати тобі. Тоді тобі буде легше сприймати інформацію з різних джерел.

- Я більше не буду переписуватися. Може, підемо вже?

Дівчина поклала телефон назад у сумочку і встала.

- Це через "просто однокурсника" за кутовим столиком? - співрозмовник, який старанно не звертав уваги на те, що відбувається, все ж не промовчав.

Пола не думала, що Рей помітив Ліама. Їй стало незручно.

- Гаразд, пішли. Як скажеш, - випередив Рей не готову до відповіді супутницю.

 

Хоч фільм трохи затьмарив непередбачений момент у кафе. Сюжет цікавий, актори талановиті, післясмак приємний. А ще кінотеатр, дійсно, незвичайний. Це велика галявина з килимами замість крісел. Так, немов ви на пікніку. Можете сісти, можете лягти, можете... все, що дозволить ваша скромність. Але, як правило, люди поводяться пристойно. Не без закоханих парочок, звісно.

На кожному килимі горить світильник і стоїть кошик із продуктами. У траві чарівно світяться і літають світлячки. У темряві ночі - це дивовижно-захоплююча вистава милих комах. Ну і, власне, великий екран. Пола і Рей половину фільму сиділи на відстані. Потім поруч. Потім Пола сперлася на Рея. Потім він обійняв її. А потім... Він смачно цілується.

- Чим закінчився фільм? - поцікавилася Пола, гуляючи поглядом по титрах.

- Нашими поцілунками. Я думав, ти відчула. Чи це була не ти? Тут темно. Можливо, я помилився.

- Я не про це.

- Прогулянка? Чи дім?

- А що входить у "Прогулянку"?

- Усе залежить від бажань клієнта, - Рей тримав руку своєї супутниці.

- Ну, якщо я клієнт, - Пола задумливо озирнулася по сторонах. - Хочу щось помаранчеве.

- І неважливо, що це? Місце чи предмет?

- Неважливо. Просто помаранчеве.

- Виклик прийнято. Ходімо.

Рей подав руку дівчині і допоміг підвестися.

Озеро. Міст. Захід сонця. Краса.

- Помаранчеве? - Рей вказав на сонце біля горизонту.

- Зараховується.

А ще невагомий дотик долоні хлопця до щоки дівчини. І далі їхній шлях лежав до овочевого магазину.

- Давай подивимося, - Рей купив апельсин. - Як тобі? По-моєму, цілком помаранчевий. Подібно до того сонця, яке щойно сіло і тепер лежить у цьому пакеті.

- Начебто так, - усміхнулася дівчина.

По дорозі трапилася квіткова крамниця. І помаранчеву квітку з невідомою назвою придбали для Поли.

- Годиться? - романтичний хлопець акуратно вставив квітку в світле волосся супутниці.

- Так.

Далі був магазин одягу та аксесуарів. І на запитання про що-небудь необхідного кольору продавець запропонував їм парасольку.

У теплий літній і ясний вечір двоє на вигляд здорових молодих людей прогулюються вулицями під помаранчевою парасолькою. Перехожі з цікавістю задивляються на дивну парочку. І це все більше веселить головних героїв.

- Мені здається, вистачить помаранчевості на сьогоднішній вечір, - підсумувала Пола.

- Точно? Я згадав, що в магазині мого дядька є непоганий диван у тон цій парасольці. Тільки його незручно буде вигулювати.

- Мабуть, обійдемося тим, що в нас є. Люди й так нас лякаються.

- Тебе це бентежить?

- Так. Парасолька є. Дощу немає.