Читати книгу - "Чому люди тупі? Психологія дурості"

себе відокремлено, не такими, як інші. «Якщо ви такий, як більшість людей, ви не знаєте того, що ви такий, як більшість людей», — іронізує американський філософ Деніел Тодд Ґілберт. Коли двоє учнів вдираються до своєї школи, вони переконані, що їх не впіймають. Але з ясною головою вони відраджували б когось іншого від цього дурного наміру через ризики, які він за собою тягне.

Це відчуття невразливості, створене упередженням самооптимізму, ще підсилює відчуття безкарності, яке, своєю чергою, стало наслідком численних випадків з нашого досвіду, які не мали наслідків. Коли добре подумати, ми часто порушуємо правила і не розплачуємось за це: скільки разів ми перевищували швидкість, запізнювались на роботу, прибріхували, і то безкарно? У більшості випадків, без сумніву! Отож завдяки досвіду безкарних порушень мозок доходить висновку, цілком логічного, що є дуже невелика небезпека — ба й жодної, — що тебе упіймають внаслідок дурнуватого вчинку з завдаванням шкоди.

Відчуття невразливості й безкарності лежать в основі дурних рішень у повсякденному житті. Чи багато з нас можуть похвалитися тим, що ведуть здоровий спосіб життя, збалансовано харчуються (не зловживають ні жирним, ні солодким, ні надто солоним, споживають щонайменше п’ять порцій фруктів і овочів щоденно) і роблять достатньо фізичних вправ? Якщо це не ваш випадок, ви без сумніву перебуваєте під впливом упередження самооптимізу: ви не робите всього, що могли б, але втішаєтеся тим, що не захворієте, як інші. До того ж ви поки що не відчуваєте жодних негативних наслідків свого не надто здорового способу життя. Добре все усвідомлюючи, ви плекаєте ілюзії щодо власної долі…

Когнітивні упередження невідривні від функціонування розуму: саме вони допомагають йому заощаджувати зусилля й вирішувати швидко в нагальних ситуаціях. До речі, було показано, що розумніші люди, з більшим коефіцієнтом інтелекту, не показують ліпших результатів у випробуваннях, де задіяні різні упередження. Розум не захищає ні від упереджень, ні від дурних рішень.

Глупота чи творчість?

То що ж, ми приречені жити так чи інакше під впливом упереджень, які підштовхують нас до дурних рішень? Не забуваймо й про іншу характеристику глупих учинків: їхній протиправний бік. Коли б ті двоє вищезгаданих учнів пробралися до школи й вирішили позамітати коридори, ніхто не назвав би їхній задум дурним. Недоречним, без сумніву, але не дурним. Тому що в цьому випадку можна виявити конструктивну ціль. Натомість спорожнити вогнегасники — це зовсім інша історія: немає жодного конструктивного пояснення цього вчинку, крім того, що він протиправний. Учні знають, що вони роблять те, чого аж ніяк не мали б робити, і через це тієї миті їх беруть дрижаки.

Робити те, чого не мав би робити, є часто двигуном глупства… але й творчості. Адже саме зійшовши з битих шляхів і досліджуючи ті, про які інші не подумали, ми відкриваємо щось нове. Доводиться визнати, що багато дурних вчинків — хоч як сумно — є творчими й оригінальними. До слова, найкреативніші уми не такі вже й далекі від того, що загалом називається безумством, бо нам іноді важко розібрати сенс їхніх рішень і вчинків. Отож цілком можливо, що глупство, в тому сенсі, про який ідеться в цьому тексті, лежить в основі багатьох відкриттів і винаходів, які допомогли зробити наш світ комфортнішим. Без сумніву, ця схильність до порушення правил, підтримувана оптимізмом, що заохочує до ризику, робить внесок у прогрес і нові відкриття… Отож глупство і творчість — дві сторони однієї медалі, спільною рисою обох є дивергентне мислення, себто таке, що зійшло з уторованого шляху.

Отже глупство тонше, ніж здається. Його не можна пояснити тільки браком розуму, а розум (коефіцієнт інтелекту) не застрахований від його спокус…

Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці?

Демократичні суспільства з усіма своїми освітніми заходами, схоже, забули головну проблему знань: критичне мислення, застосоване безладно, легко веде до легковірності. Сумнів має евристичні переваги, це правда, та він також може привести замість інтелектуальної незалежності до когнітивного нігілізму.

Жеральд Броннер. Демократія легковірних[54]

Бріжит Аксельрад, почесна професорка філософії та психології

Люди, інтелект яких, здається, не викликає сумнівів, часом дивують, виголошуючи, цілком серйозно, нічим не обґрунтовані ідеї або ж підтримуючи химерні теорії.

Справді немає загальновизнаного означення інтелекту. Причина, ймовірно, в тому, що це слово відсилає до різних здібностей: Історія дає нам чисельні приклади людей, одностайно визнаних розумними в таких різних царинах, як наука, техніка, мистецтво чи філософія.

Спираючись на визначення інтелекту як «здатності міркувати, планувати, розв’язувати проблеми, мислити абстрактно, розуміти складні концепції, швидко вчитися й навчатися на досвіді», метааналіз досліджень[55] засвідчує, що розумні люди менше за інших схильні довіряти.

Отож видається логічним, що люди, обдаровані високим інтелектом, мають найбільші шанси вберегтися від легковірності.

Для характеристики інтелекту дуже високого рівня слід навести дивовижну здатність деяких індивідів відходити від уторованих шляхів і панівних моделей своєї доби, їхнє вміння робити по-новому, не задовольнятися тим, що, здається, само собою зрозумілим: Галілей, Дарвін, Ейнштайн чи Кант або Декарт уміли думати по-іншому, не так, як думали в їхню добу. Вони піддали сумніву загальну думку й спрощені пояснення. Інтелект, у їхньому випадку, невіддільний від критичного мислення, здатності інтелектуально «опиратися» панівним поглядам, спокусі повчати й загальніше — усім формам догматизму.

І проте, розумні люди можуть говорити й робити дурниці (foolish things) і вірити в казна-що: професорка кафедри психології Каліфорнійського університету Хізер А. Батлер розглядає це приголомшливе явище у своїй статті[56]. Вона пише: «Критичне мислення — це не розум, попри те що їх часто плутають. Критичне мислення — це комплекс когнітивних навичок, який дозволяє нам раціонально мислити залежно від мети, і готовність використовувати ці вміння, коли треба. Критичне мислення […] гнучке, воно потребує доказів, щоб повірити, й розпізнає оманливі спроби переконати себе. Критичне мислення означає здатність долати різні когнітивні упередження (наприклад, ретроспективне упередження, підтверджувальне упередження)».

Тепер ми краще розуміємо, чому навіть дуже розумні люди часом вірять у химерні речі. Соціолог Жеральд Броннер в недавньому інтерв’ю Томасу Дюрану для документального фільму «Закони ментальної привабливості»[57] розповідає, що був колись міленаристом [віра в друге пришестя Христа, пер.]: «Я знаю, що можна вірити в божевільні речі, не бувши божевільним». І додає, що піддати сумніву цю віру його спонукала «послідовність збігів», «низка якихось дрібниць».

Але не всі використовують такі підказки.

Джиммі Картер і його лист інопланетянам

Американський президент Джиммі Картер (з