Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

19Глава 19: Відновлення

Кімната, що досі була обплутана темними силами, тепер була наповнена ніжним світлом. Те, що колись було важким і нестерпним, тепер здавалося легким, немов прокляття було стерте остаточно. Софія стояла в серці кімнати, а її серце билося спокійно, так, як не билося ще жодного разу. Вона відчувала, як звільняється від усіх тягарів, що переповнювали її душу.

Адам стояв поруч, не зводячи з неї погляду. Він був спокійний, але на його обличчі можна було помітити сліди втоми. Проте це не було простою втомою — це була відсутність того важкого тягаря, який довгий час висів над ним. Він більше не був прив'язаним до цієї землі, він був вільним. І Софія допомогла йому здобути це.

— Ми зробили це, — сказав Адам, і його голос був спокійним, але водночас він випромінював радість, якої він не відчував давно. — Тепер усе може бути по-іншому.

Софія кивнула, розуміючи всю глибину його слів. Це була не просто перемога над прокляттям, це було переродження — як для нього, так і для неї. Вони не лише перемогли зло, що ховало тут свою силу, а й змінили своє життя, поставили новий початок.

— Я більше не боюся, — сказала вона тихо, озираючись навколо. — Весь цей час я жила в тіні страху і незнання, а тепер... тепер я готова бути собою.

Адам підійшов до неї ближче і обережно взяв її за руку.

— Ти заслужила на це, Софіє. Ти заслуговуєш на нове життя, на щастя, на мир.

Вони стояли поруч, їхні погляди зустрілися, і в той момент між ними прокотилася хвиля зв'язку, глибшого, ніж будь-коли раніше. Те, що здавалося неможливим, тепер було реальністю. Вони не просто знищили прокляття — вони змогли побудувати новий світ для себе, де не буде місця темряві.

Але Софія знала, що цей шлях був лише першим кроком. Між ними все ще залишалася таємниця, те, що Адам раніше ховав від неї. Вона зрозуміла, що хоч він звільнився від прокляття, все ще є частина його минулого, яку він не розповів.

— А що з тобою, Адам? — запитала вона, поглянувши на нього з серйозним виразом обличчя. — Я знаю, що ти не розповів мені всього. Що з твого минулого лишилося за цією стіною мовчання?

Адам зробив глибокий вдих, і його очі стали м'якшими, але й важкими від спогадів.

— Я приховував багато, — відповів він, і його голос став тихим. — Я не міг дати тобі всю правду раніше, тому що боявся, що ти не зрозумієш... Боявся, що це може змінити те, що ми маємо зараз.

Софія не зупиняла його. Вона була готова почути все. Зараз, коли вони перемогли прокляття, вона знала, що все, що залишилось, це їхні почуття та правда.

— Що б це не було, я готова це почути, — сказала вона.

Адам подивився на неї, і Софія побачила, як він бореться з власними внутрішніми переживаннями, але його рішучість вигравала.

— Те, що ти не знала, — це те, що я завжди був частиною цього маєтку. Я був тим, хто захищав його, але також і тим, хто страждав від його темних таємниць. І я... я був замкнений тут, бо колись зробив велику помилку, що спричинила це прокляття. І це моя відповідальність — віднайти спосіб виправити все, що сталося.

Софія слухала мовчки. Все ставало на свої місця. Тіні, які переслідували їх, були частиною його власної боротьби. Вони не лише знищили прокляття, вони змогли змінити те, що відбулося в минулому, і він більше не буде змушений нести цей тягар.

— Я хочу виправити це, — тихо сказав Адам. — Я хочу почати все знову, і цього разу — разом з тобою.

Софія посміхнулася, її серце наповнилося теплом. Вона розуміла, що шлях до відновлення буде тривалим, але з ним вона готова була подолати будь-які труднощі.

— І я буду поруч, — відповіла вона, стиснувши його руку. — Ми разом.

Вони залишили кімнату, і на порозі нового життя, під світлом, яке тепер завжди буде їхнім, їх чекав новий початок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍