Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

Розділ 8

До вечора мене не турбували, даючи можливість розібратися зі своїми думками. Обід мені принесла якась інша дівчина — схоже, Ліліана вже дізналася все, що їй було потрібно, і більше не відчувала потреби прикидатися служницею.

— Вибачте, мене просили запитати, чи не бажаєте ви сьогодні розділити вечерю з Вартовими? — дівчина поставила тацю на стіл і затамувала подих у чеканні моєї відповіді.

— Так, я прийду, — коротко відповіла я.

Її обличчя одразу ж засяяло, і вона хутко пішла до дверей:

— Усе буде готово за пів години. За вами зайдуть, — і вийшла, залишивши мене в компанії моїх сумнівів.

Як би тут не було тихо та зручно, сховатися від майбутнього вже не вийде. Мій халат не врятує від того, що мчить на мене з невідворотною силою. Зітхнувши, я почала збиратися: обрала просту, але охайну сукню, легкі черевички. Волосся вирішила лишити розпущеним, аби відчути бодай краплю природної свободи.

Поки я одягалася, у голові промайнуло безліч запитань, які я хотіла їм поставити. Я мовби складала список того, що мене мучило всі ці дні. І коли в двері постукали, мені здавалося, що я принаймні морально готова до розмови.

На порозі стояв Топаз із яскраво-жовтою трояндою в руці. Він посміхнувся, спершись на стіну:

— Прекрасній леді — прекрасні квіти, — промовив він, простягаючи мені квітку.

— Ви кидали жереб, хто прийде по мене? — спробувала я пожартувати, беручи троянду.

— Та ні, я просто виявився найспритнішим, — усміхнувся він. — Між нами виникла неабияка суперечка з цього приводу, та що ж поробиш.

Поки ми йшли я з цікавістю розглядала оточення. Минулого разу через погане самопочуття нічого не запам’ятала. Тепер же помітила, що все довкола виглядає бездоганно й дуже вишукано — немов ми перебували в маєтку якогось олігарха. Важкі килими, дорогі оздоблення, акуратні вітражі на вікнах…

— Заходь, — він відчинив мені масивні двері, за якими, імовірно, чекав вечір за столом з Вартовими.

Я глибоко вдихнула, передчуваючи важку розмову.

Кімната виявилася просторою їдальнею з високою стелею та великим круглим столом посередині, не та, що минулого разу.

За столом уже сиділи Емер, Сапір і Рубер. Помітивши мене, вони припинили розмову й підвелися. 

— Прошу, проходь, — промовив Рубер, указуючи на вільний стілець. Він уважно дивився на мене, ніби намагався зчитати мій настрій.

Я кивнула й сіла, зустрічаючись із ними поглядами, лише тепер зрозумівши, наскільки сильно хвилююся.

— Я радий, що ти прийшла, — додав Сапір, дещо ніяково усміхаючись, аби розрядити атмосферу.

— Що ж, — я відклала троянду, яку мені подарував Топаз, на стіл. — Ховатися вічно всеодно б не вийшло.

— Гадаю, в тебе є питання, — озвався Рубер, спершись на спинку свого стільця, — ми готові все прояснити.

— Це ще м’яко сказано, — пирхнула я, насипаючи собі в тарілку порцію салату. Для початку треба хоч трохи заспокоїти нерви. — Питань у мене стільки, що можна писати книгу.

Кімната на мить наповнилася приглушеним брязкотом столових приборів. Топаз підсунув до мене кошик із запашним хлібом, а Емер налив собі води. Видно, що вони чекали, коли я почну.

— Ми розуміємо, на що тебе штовхаємо, — порушив мовчанку Рубер. — Але ми також не мали вибору. Не ми цим управляємо, і якщо обрано тебе — на це є причина.

— І яка ж? — запитала я, відклавши виделку. — Кажете: “Обрана”. Це звучить, ніби я обов’язково маю впрягтися в якусь епічну боротьбу, від якої залежить доля вашого світу. Я нічого не тямлю ані в магії, ані в бійках.

— Ти не повинна бути воїном у звичному сенсі, — втрутився Сапір, схиливши голову набік. — Існують певні закони, які визначають, хто саме стане посередником між нами й Елементами.

— Річ у тім, що ми не можемо прикликати силу для боротьби без тебе, — додав Емер, стримано дивлячись на мене. — Наші Елементи заблоковані для цього, і лише ти можеш їх “розбудити”.

— І... я цей активатор? — уточнила я, переводячи погляд то на одного, то на іншого.

— Так, — відповів Рубер, сплітаючи пальці на столі. — Ти вже відчула це на собі. Те, що відбувалося з моїм елементом та тобою, — це лише перший прояв. Але все пішло не так і зв’язок не завершився. Тож потрібно це зробити якогомога швидше.

— Ще будуть сапфір, смарагд і топаз, — тихо промовив Топаз. — І щоразу це буде по-інакшому, але без болю, не хвилюйся. Все те було, бо як ми й казали, ми були на Землі.

Я проковтнула ком у горлі. Мені кортіло одночасно й розпитувати далі, та втекти з кімнати. Та я зібралася з думками, відсунувши тарілку:

— Тоді розкажіть: що конкретно я маю робити? Де ви плануєте почати оце все “пробудження”? І як я можу бути впевнена, що це мені не зашкодить?

Брати перезирнулися — та сама звичка, коли вони ніби спілкувалися поглядами без слів. Першим озвався Емер:

— Як ми вже сказали, на час злиття ми станемо твоїм щитом. І це не просто гарні слова: ми у прямому сенсі будемо тебе захищати фізично доки будемо емм... в тобі так би сказати.. Кожна травма, завдана тобі, не торкнеться тебе безпосередньо — усе перейде на Вартового.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍