Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

Вони почали наближатись один до одного, і, коли між ними було вже близько десяти футів, Мертаг, який опинився спиною до Галбаторікса, мовив сповненим люті шепотом:

— Що ти робиш?

— Виграю час, — так само тихо відповів Ерагон, намагаючись не ворушити губами.

— Ти дурень, — зиркнув Мертаг зі злістю. — Він буде дивитись, як ми чикрижимо один одного на шматки… А що це змінить?.. Нічого.

Замість відповіді Ерагон переніс вагу тіла вперед і зробив різкий випад мечем, змушуючи Мертага відхилитись.

— Хай тобі грець! — просичав Мертаг. — Якби ти зачекав іще хоч день, я міг би визволити Насуаду.

Ерагон на мить завмер від подиву:

— Чому я маю тобі вірити?

Це питання ще більше розлютило Мертага — його губи скривились, і він прискорив кроки, змушуючи й Ерагона рухатись швидше.

— Здається, ти нарешті знайшов собі гідний меч, — трохи голосніше мовив Мертаг. — Його зробили для тебе ельфи, чи не так?

— Знаєш, вони…

Мертаг кинувся вперед, цілячись Зароком у живіт суперника, та Ерагон відстрибнув і встиг відбити червоний меч. Потім він зробив мечем над головою петлю, дозволивши руці зісковзнути з головки Брізінгра й тим самим збільшивши зону досяжності,— і Мертаг, пританцьовуючи, відскочив назад.

Обоє на мить завмерли, щоб побачити, чи нападатиме суперник знову. Жоден з них цього не зробив, і вони знов закружляли, ніби в танці. Тепер Ерагон був обережніший. Після обміну ударами він зрозумів, що Мертаг не поступається в силі та спритності ані йому, ані ельфам. Тим паче, що заборона короля використовувати магію, очевидно, не стосувалася тих заклять, які робили ноги та руки Мертага значно сильнішими. Правду кажучи, Ерагонові не припав до душі наказ короля, хоч він і розумів, що в іншому разі битва була б нечесна.

Та Ерагон і не хотів чесної битви. Він хотів одного: тримати під контролем хід поєдинку, так, щоб на власний розсуд вирішувати, коли та як його треба закінчити. На жаль, тепер, зважаючи на вміння Мертага орудувати мечем, Ерагон сумнівався, що в нього є така можливість. Та навіть якби вона й була, Вершник не був упевнений у тому, що зможе скористатися цим боєм, щоб напасти на Галбаторікса. Зрештою, думати про це зараз було ніколи. Залишалося сподіватися, що Сапфіра, Арія та дракони спробують вигадати щось самотужки. Тим часом Мертаг ударив Ерагона лівим плечем, змусивши його сховатися за щитом. Уже за мить Вершник зрозумів, що то була хитрість — Мертаг просто хотів опинитися справа від нього, щоб пробити захист. Ерагон блискавично обернувся й побачив, як Зарок по дузі летить йому прямо в шию. Край меча — тонка, мов струна, лінія, — зблиснув перед очима, й Ерагон ледве встиг незграбним поштовхом гарди Брізінгра відхилити його вбік. Зате удар у відповідь був значно кращий. Ерагон відчув неабияке задоволення, коли Брізінгр влучив Мертагові в руку біля зап’ястка. І хоч меч не розрубав ані рукавицю Мертага, ані рукав туніки під нею, удар був дуже болючий та ще й відкинув руку від тіла, залишивши груди неприкритими. Тоді Ерагон ударив у груди — Мертаг відбив його атаку щитом.

Ерагон бив іще тричі поспіль, але Мертаг щоразу зупиняв його випади. Коли ж Ерагон відвів руку назад для наступного удару, Мертаг спробував відповісти йому, вдаривши навідліг у коліно тильним боком меча. І, якби меч досяг своєї цілі, він, поза сумнівом, зламав би Вершникові коліно. Однак, розгадавши задум Мертага, Ерагон змінив напрям свого удару й зупинив Зарок за дюйм від своєї ноги.

Так кілька хвилин вони й обмінювались ударами, намагаючись збити один одного з ритму. Та все було марно. Суперники надто добре знали один одного. Що б не пробував зробити Ерагон, Мертаг встигав його випередити, і навпаки. Це була наче гра, у якій їм обом треба було продумувати багато кроків наперед. І коли Ерагон зосереджувався, щоб збагнути думки та почуття Мертага, а отже, передбачити, що він робитиме далі, у нього виникало навіть якесь почуття близькості до свого суперника.

Однак із самого початку Ерагон помітив, що Мертаг грає в цю гру не так, як було колись. Він атакував жорстоко, чого раніше ніколи не робив, так, наче ревно хотів здолати Ерагона, до того ж, швидко. Після першого вибуху злості Мертаг, здавалось, заспокоївся, і тепер уся його поведінка демонструвала лиш холодну невблаганну рішучість.

Ерагон помітив, що поволі починає битися на межі можливостей. Ясна річ, він міг стримувати Мертага, але захищатися йому доводилось куди більше, ніж він би того хотів.

За якийсь час Мертаг ні з того ні з сього опустив свій меч і повернувся до трону Галбаторікса.

Ерагон розгубився. Він не знав, продовжувати йому бій чи ні. І ось у цей самий момент розгубленості Мертаг стрибнув до нього. Ерагон, стоячи на місці, завдав удар. Мертаг прийняв його на щит, а потім, замість того, щоб відповісти власним ударом, як гадав Ерагон, він щосили штовхнув своїм щитом щит Ерагона.

Вершник напружився й штовхнув у відповідь. Він хотів спробувати дотягнутись позаду щита до ніг Мертага, але той штовхав надто сильно, тож Ерагон вирішив не ризикувати. Мертаг був трохи вищий на зріст, і це давало йому можливість тиснути на щит Ерагона так, що тому було важко не ковзати назад по відполірованій кам’яній підлозі.

Урешті-решт могутнім ривком Мертаг відштовхнув Ерагона так сильно, що той спіткнувся. І, поки він хитався, намагаючись устояти на ногах, Мертаг ударив його в шию.

— Летта! — швидко сказав Галбаторікс.

Кінчик Зарока завмер на палець від шиї Ерагона. Той отетерів, не зовсім розуміючи те, що тільки-но відбулося.

— Стримуй себе, Мертагу, інакше я зроблю це за тебе, — суворим тоном мовив Галбаторікс. — Я не люблю повторювати свої слова. Ти не повинен убивати Ерагона, а він не повинен убивати тебе… Продовжуйте!

Здається, аж тепер Ерагон нарешті зрозумів, що Мертаг щойно хотів його вбити і він неодмінно зробив би це, якби не втручання Галбаторікса. Вершник страшенно розгубився. Він вдивлявся в обличчя Мертага, намагаючись знайти хоч якесь пояснення, але обличчя, його суперника залишалося непроникне, так, наче Ерагон важив для нього дуже мало або й узагалі нічого не важив.

Це було щось неймовірне. Мертаг напевно грав не так, як повинен був грати. Щось змінилось у ньому, але що саме, Ерагон сказати не міг.

А на додачу Вершника пригнічувало розуміння того, що він програв і, за всіма правилами, мав би бути вже мертвий. Це розуміння підривало його впевненість у собі. Зрештою, він не