Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
/З відеоблогу Коте Ріни/
Я падаю з ніг і вже мало що розумію. Не пам’ятаю, чи я казала, що «Каселону» дбайливо пригнали для мене на Тікоміту. А тепер усе. В них там сталося щось страшне, і корабель повернувся до Версани.
Мені не розповіли подробиць. Пообіцяли пояснити все пізніше, за спокійних обставин, бо мій медичний браслет показує такі дані, що стандартний діагност ось-ось зависне, намагаючись їх інтерпретувати.
Мене не хочуть хвилювати і вважають однією ногою в могилі, але ми з вами знаємо: це все від нервів. Ну і через те, що я робила багато рухів, не залікувавши нормально переломи.
Я недавно з флаєра впала, ясно вам? Разом із флаєром, хм… І акуліньки мене шпурляли, і штука якась біла вкусила, і птаорі ці… А ще олевія. Я ненавиджу її! Мені завжди погано, навіть коли я в стані магії.
Так не буває, я знаю. Це уявна нудота. Вона мучить тіло, а не мене. Від неї можна абстрагуватися, усміхнутись і не сумувати. Я завжди так роблю. Я ж «два-в-одному», можу існувати як завгодно.
Вибачте за скиглення. Просто накипіло. Я вже сама не розумію, хто перед камерою: Коте Ріна, Катя чи…
Ех, чи я, народе.
У вас було таке? Ось ви живете, живете… Приміряєте маски, потім плюєте на все і радієте, що вам не треба ні перед ким блазнювати. Ви – зразок природності, у вас усе чудово. Але одного разу ви дивитеся у дзеркало і лякаєтесь.
Хто це? Чому ця сумна /пі-і-іп!/ переді мною?! Очі жалібні, губи тремтять… Швидко надягаємо товсту шкуру, вживаємо подвійну дозу «життяпрекраснина», напихаємось під зав’язку пофігізмом, повторюємо як молитву «я повинна… повинна… повинна…» і радуємо світ.
Набридло. Я не залізна і я на межі. Всі навколо люб’язні, але не забуваймо про те, що у Імодалісу є щонайменше дві причини мене ненавидіти.
Перша: принцеса Аофанія, що пустила з торбами по світу багатьох букмекерів, несподівано зникнувши зі списку добору. Друга: птаорі. Упевнена, наближаються масштабні перевірки і спливе багато /пі-і-іп!/.
Що за?.. Я ж не сказала нічого поганого, чому мене знову цензурять?
Та /пі-і-іп!/! А як щодо /пі-і-іп!/, /пі-і-іп!/, /пі-і-іп!/?
Хм… У вас усе чудово чути?
Чорт! Це у планшеті Лейли активовано профіль «6+».
Якщо все працює, підіб’ємо підсумок. Життя – /пі-і-іп!/. Я /пі-і-іп!/ з цього вилазити.
Ми з Лейлою сидимо на якомусь пустирі під гордою назвою «Королівський космопорт» і чекаємо на флаєр, що відвезе нас до столиці. Впевнена, нічого хорошого з цього не вийде, але де знайти дурня, готового доводити протилежне?
Від Сема немає звісток. Сьогодні вдень мої повідомлення змінили статус на «Прочитані», проте правда жорстока: якби він їх прочитав, то знайшов би секунду, щоб написати: «Я живий, не хвилюйся».
О, діагност швидкої допомоги здох. Каже, у моєму стані не живуть, і потребує повного комплекту ремонтних робіт. Для себе. Він вважає, це його збій.
Чекайте, зараз усе вилікуємо.
Ну як, лікарю? Гаразд, техніку я вам врятувала, а звіт щодо мене самі придумуйте. І перед наступним пацієнтом змінить режим назад на «Люди», бо вас неправильно зрозуміють.
Будь ласка, не питайте, що я таке. Я не скажу. Не хочу робити подарунок Дослідницькому центру Онікса, що запропонував мені стати об’єктом експериментів на добровільних засадах.
Відпустіть мене вже, лікарю. Он флаєр летить, це напевно за мною.
Хочу насамкінець показати відстежувачам одну визначну пам’ятку – місце, де Товстопика Мері примудрилася посадити «ерку» відразу на два транспортники і спалити їх вщент.
Літні люди клянуться, що в такі місячні ночі, як сьогоднішня, капітани транспортників блукають десь поблизу, розшукуючи Мері, а вона ховається в кущах і чекає моменту, коли вони підуть заливати горе… Вони перевозили спиртне із заводу в Максієні, я хіба не казала? Так ось, Мері чекає, поки все стихне, а потім танцює переможний танець.
Ой, забула уточнити. Мері жива, їй дев’яносто з чимось, а капітани були її чоловіком і коханцем, але, кажуть, вона довго не сумувала.
Останні роки Мері досить важко сюди потрапляти. Поляна, де вона звикла танцювати, зайнята. Там стоїть яхта «Цукерочка», бачите? Вона належала принцу Енлану, земля йому пухом…
Гей, дивіться! Люди, нам пощастило. В кущах позаду транспортників хтось є.
Готові поспілкуватися з Мері? Не звертайте уваги на дрони. З колонії втік особливо небезпечний злочинець, поліція насторожі.
Мері! Чекайте! Я хочу вас дещо запитати!
Мері!
Чорт… Мав рацію діагност, я функціоную на п’ять відсотків від норми.
Забудьте.
Мері!
Ну і прудка ж бабуся…
Мері, вам нема чого боятися! Поліція тут не через вас!
Та майте ж совість, Мері, я зараз задихнусь!
Сем?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Каселона". Природний добір, Олена Гриб», після закриття браузера.
