Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

процесу, можна поділити на дві групи. Перша група — це первісні, рушійні сили революції. До другої групи належать ті сили, які є урухомлювані й організовані до революційної боротьби первісними, рушійними силами. Є три основні, первісні рушії революційного процесу: революційна ідея, революційна організація і революційна акція.

Ідеї українського націоналізму, як продукт духовости і світогляду українського народу, як вислів його життєвих прагнень та дороговказ його прямувань на історичному шляху, є одночасно різким запереченням теорії і практики большевизму, запереченням тієї дійсности, яку насильно створює і накидає українському народові московсько-большевицьке поневолення України. Цим засадничим протиставленням до большевизму та своїми внутрішніми якостями, своєю динамікою — ідеї українського націоналізму є основним, найзагальнішим, найбільше і найтриваліше діючим рушієм української національно-визвольної, протибольшевицької революції.

Революційна організація, яка ставить собі за мету здійснити постуляти революційної ідеї своєю діяльністю і боротьбою, стає основним і керівним, свідомо діючим підметом революційного процесу. Поскільки революція не є якимсь автоматичним процесом, тільки в першій мірі боротьбою проти організованої і пляново діючої ворожої сили, то й передумовою її успіху є пляновість й організованість. В національно-визвольній боротьбі мусить брати активну участь ввесь народ. Тим більше для цього потрібна міцна провідна сила, яка б унапрямлювала й організувала змагання цілого народу. В новочасних визвольних змаганнях України зфор-мувалася і виросла така провідна революційна сила — ОУН, яка ініціятивно охоплює всі основні ділянки і форми революційної боротьби. Втримання, дальше скріплення і розбудова ОУН має підставове значення для послідовного й успішного розгортання національної революції.

Революційна дія — боротьба — це третій основний рушій революційного процесу. Без неї ідеї втрачають свою живучість і революційну динамічність. Революційна організація без відповідної дії не сповняє свого призначення і завмирає. Боротьба — це вияв живучости революційної ідеї і життєздатності революційної організації. Революційна діяльність може мати різні форми і різну напругу, що міняється відповідно до обставин. Найважливішим е те, щоб революційна організація послідовно продовжувала свою діяльність як непохитне змагання за здійснення незмінних ідей, що її оживляють.

Між трьома рушійними силами визвольної революції існує нерозривний зв'язок так, що відсутність однієї з них засадничо зменшує діяння інших. Тільки при повновартному діянні всіх трьох рушіїв революційний процес послідовно розвивається всупереч усім намаганням ворога спинити його, розбити, чи розкласти.

Розвиток визвольної революції виповнюється двома головними процесами: революційною боротьбою з ворогом, з його силами і діями та мобілізуванням до революційної боротьби нових і щораз більших сил народу. Обидва ці процеси зливаються в одну дію й один одного посилює. Кожний акт і кожна акція безпосередньої боротьби з ворогом здобуває для справи революції все нові симпатії, нових визнавців і нових борців. Так само мобілізування щораз більших сил по боці революції спричинює поширення і загострення безпосередньої революційної боротьби з ворогом.

Схематичний плян розвитку визвольної революції полягає на ступневому, послідовному загострюванні та розширюванні проти-большевицької революційної боротьби, з залученням до активної участи в ній щораз ширших мас, так що вона охоплює увесь народ, цілу країну і всі ділянки життя, досягає найвищої напруги і переходить у загальне, всенародне збройне повстання. Але в практиці революція не розвивається по прямій лінії за таким схематичним пляном, який розрахований на сприятливий уклад усіх важливіших факторів, що мають вплив на її розвиток. Реальний розвиток революції йде звичайно хвилястою лінією, зі спадами, повільними і бистрішими піднесеннями, як всякі інші складні процеси. Вирішне значення мають, одначе, не ці змінні хвилювання в розвитковій лінії, тільки найвищі точки, що їх досягає революція в окремих етапах свого розвитку, які повинні виявляти щораз більші досягнення в сенсі схематичного пляну.

Беручи до уваги реальні умови розвитку протибольшевицької, національно-визвольної революції, розрізняємо в ньому дві головні фази. Перша фаза затяжної або перманентної революції, яка охоплює всі її етапи-періоди в ситуації несприятливій для загально збройного повстання. Другу вирішну фазу визвольної революції творить всенародній збройний зрив — повстання. Збройна повстанча боротьба, яку веде ввесь народ у найширших розмірах для остаточного знищення всіх московсько-большевицьких експозитур та всіх форм большевицького поневолення в Україні, має бути завершенням цілого дотогочасного революційного змагання. Загальний повстанчий зрив вимагає максимального зосередження і напруги всіх самостійницьких сил народу та звичайно потягне великі жертви. На такі великі зусилля народ не може здобутися кількакратно на протязі короткого часу. З уваги на це перехід до загального збройного повстання повинен бути вислідом визріння революції, зокрема щодо готовости цілого народу, при корисному укладі інших факторів, які мають вплив на розвиток визвольних змагань і зумовлюють їх успішність.

Про фактори, що мають вплив на розвиток революційного процесу, на чергування різних його етапів, була вже попередньо принагідна мова. Розглядаючи їх в такому укладі, що починаємо від дальших і переходимо до ближчих для революційної дії, можна поділити їх на три головні групи. До першої групи належать усі ці фактори, які складаються на загальну міжнародню ситуацію, в дальшому і ближчому засязі. Другу групу становлять ті чинники, які формують внутрішнє становище в СССР і в цілому підбольшевицькому таборі. До третьої групи зараховуємо все те, що складається на силу й активність революційного фронту, на стан революційної боротьби в якомусь періоді.

Розглядаючи кожночасну міжнародню ситуацію під кутом інтересів визвольної боротьби, маємо на увазі два головні моменти. Поперше, наскільки взаємовідношення між СССР й іншими державами зв'язують большевикам руки, примушують їх концентрувати свої сили в розграх з іншими державами, приховувати свої нелюдські методи перед світовою опінією й у зв'язку з цим стримувати свою нищівну безоглядність у поборюванні народніх змагань за волю. Другим головним питанням є те, чи і наскільки наша протибольшевицька визвольна боротьба може знайти допомогу і підтримку чужих держав.

Постава революційних сил до міжнародньої ситуації не може бути тільки пасивно вичікувальною. Вони мусять кожночасно розвивати активну політичну діяльність, щоб приєднати приятелів і помічників для своєї справи й одночасно активізувати в світі ворогів московського імперіялізму і комунізму. Крім спеціяльної зовнішньо-політичної роботи в тому ж напрямі діють теж усі акції безпосередньої протибольшевицької боротьби, якщо вони доходять до відома зовнішнього світу завдяки відповідній пропаґандивній діяльності. Розуміючи, яке поважне значення для визвольної боротьби можуть мати пригожі зовнішні обставини та намагаючись мати вплив на їхній корисний розвиток, одночасно мусимо здавати собі справу з наших дуже обмежених можливостей в тому відношенні. Загальні межі цих можливостей можна так окреслити.

Революційні дії можуть прискорювати і загострювати розвиток протибольшевицьких тенденцій у міжнародній ситуації, по скільки ці вже існують і доходять до голосу з приводу зудару інтересів між СССР і іншими великодержавами. Але навіть великого маштабу революційні