Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

69
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 192 193 194 ... 279
Перейти на сторінку:
загорожі, у всіх проходах — змінені вартові, яким людину зарізати не важче, ніж почухатися. Тим більше, якщо це гість, все одно призначений на страту.

Лаванда сіла на ліжко, мимоволі виконавши пораду, дану Дерику вчителем. Спокій! Дерика забрали, явно слідуючи якомусь планові, скорше за все тому, що Чудесник засвітився в Септонвілі. З рештою втікачів вчинять так само, але пізніше, і всі кінці, які ведуть до керівництва секти, буде обрубано. У шпигунки залишається зовсім мало часу і примарний шанс повернути ситуацію на свою користь. Але відступити зараз вона не могла. Сектанти виявилися набагато небезпечнішими за каштадарських «господарів Домів» — у тих, принаймні, не було таких глибоких пізнань в магії. Відпускати Посвячених не можна!

Глава 24

Той зустрічаючий з «нагляду», який мене підставив, на банкет не прийшов. Що робити далі з моїм контрактом, було абсолютно незрозуміло, а питатися в улюбленого вчителя — незручно. Довелося робити вигляд, що все життя спати не міг — хотів почути, що думають про некромантію люди, які не мають до неї відношення. Ракшат, нахапавшись у нас наукової риторики, називає це заняття «наукові макарони».

П’ята секція починала засідати пізніше за всі інші (видно, думали, що некроманти ночами зайняті). Зате стіни залу засідань були викладені візерунком з біло-зелених клітинок, спокійно сприймати які міг би хіба якийсь ранений на голову природник. Сенсацій не планувалося: так, пара оглядових доповідей і щось із криміналістичної практики. Професор зі столиці довго і з подробицями викладав неперевірені історичні свідчення, добуті з приватних архівів. З його слів, виходило, ніби некромантія — чи не найдревніша галузь магічного ремесла. Культ предків на три чверті складався з подібних практик, хоч учасники ритуалів були певні, що на їх питання відповідає дух. Що характерно, дуже довго цим однаково займалися білі и чорні. Далі допиту кісток діло, зазвичай, не заходило: спроби оживити трупи ставалися рідко і закінчувалися передбачувано — сміливому експериментатору виносило мізки шкереберть. В кінці лектор досить детально описав ритуал, який використовували салемські братчики, додавши, що саме необхідність складати жертви z дітей сформували навколо некромантів ритуал нетерпимості.

Слухати всі ці «видно, що» і «можна уявити» та «ймовірно» було відверто скучно. Навіщо з розумним виглядом розповідати про те, чого не можеш доказати? Дещо з того, що автори приписували нашим пращурам, реалізації не піддавалося навіть в теорії (особисто я це прекрасно розумів). Послухати байки про зомбі теж не вийшло: піднімати небіжчиків на професійному рівні навчилися порівняно недавно (ще б, зібрати в одному місці дюжину некромантів — це тобі не палець показати!) Надати мертвій плоті властивостей легендарних ґоулів було окремою важкою до реалізації задачею, тому на ворогів підняті небіжчики впливали виключно психологічно.

Другим на трибуну видряпався життєрадісний товстун в поліцейському мундирі — вповноважений в справах контактів з рештою суспільства (може, я його звання не розчув?). Цей живописав сучасне положення справ так, як воно виглядає з точки зору кримінальної поліції, сипав відсотками розкритих і уникнутих злочинів. Його послухаєш, так некромантів і не переслідували ніколи — так, затримували до вияснення, як максимум. Благодать! Але про свою проблему він таки проговорився: більшість навчених на поліцейських курсах експертів-аніматорів могли вивудити відбиток пам’яті лише з більш-менш добре збереженого тіла. Ось чому Брайєн так до мене причепився: тих, хто здатний допитати голу кістку, на всю Інгерніку було чоловік тридцять від сили, і то, якщо рахувати столітніх дідусів.

А я, виявляється, цінний кадр! Але алхімія мені все-одно подобається більше.

Словом, швидко виявилося, що повчити мене некромантії ніхто з присутніх в залі не зможе. Чи треба казати, що на наступний день я прийшов туди лише на початок безкоштовного сніданку?

Коло столиків мене зустрічав улюблений вчитель.

— Ти що це, байдики б’єш? Халтурити надумав?

Ото причепився! Йому-то що до того?

— Сер, я тут, взагалі-то, за контрактом. Ніхто не казав, що мені доведеться засідати на якомусь дебільному симпозіумі!

Знав би — вдвічі більше грошей попросив. Вони би збанкрутували.

— А співробітником НЗАМПІС ти з якого моменту перестав бути? — резонно поцікавився Сатал.

От зараза! Тут він мене дістав.

— Значить, так, — вчитель строго насупився, — контора відряджає тебе на цей семінар, заперечення не приймаються! Треба показати армійцям і жандармам, що НЗАМПІС завжди попереду. Тримай!

І він всучив мені дивного папірця, який оголошував мене власником об’єкту «за пунктом триста десять прим» з благословення старшого координатора регіону Р. Ларкеса.

— Це що?

— Йолоп! Легалізували ми твою творчість. «Дякую» сказати не хочеш?

— Ну, дякую. — Чудово, тепер я офіційний зомбівласник. Тобто, якщо що станеться, першим згадають про мене.

— Тему сам придумаєш. Покажеш товариству експонат, поясниш, як він там бігає, чим живиться. Далі — на твій розгляд.

— А час на підготовку?

— Та шо тобі там готуватися? Завтра в десятій щоб був.

Вчора це мені сказати він не міг. От сволота! Мало того, що я тут один в шкіряних штанах ходжу, прикидаючись, що так і треба, тепер мене ще перетворять на атракціон. Одна справа — дрібний епатаж, і друга — виставити себе диким краухардцем на очах усієї цивілізованої публіки. Тут навіть армійські специ на своїй секції такі доповіді роблять — очам не повіриш.! Оптимізація інструментального контролю на місцевості, з графіками потужності і даними топографічних досліджень. Від обурення дармові пиріжки не лізли мені в горло. Це ж треба так людину довести!

За дальнім столиком сидів Аксель, з незалежним виглядом сьорбав чай і вилочкою відламував від пиріжка крихітні шматочки. І чому мені здається, що я знаю, де джерело цеї гидкої ініціативи? Або я підставлюся сам, або підставлю Сатала, так і так старий пердун отримає задоволення.

До кінця засідання у мене визрів план помсти. Вони хочуть шоу некроманта? Вони його отримають, хай хоч вдавляться.

Добряче пообідавши на дурничку, я поїхав по магазинах, закупивши оптом білий шов, туш, пера для каліграфії, а потім цілу ніч, без сну і відпочинку, ваяв ілюстрації до мого епохального повідомлення. Напевне, моє обурення давило оточуючим на мозок, тому що о третій ночі у двері постукав портьє і заявив, що через півгодини у мене потяг. Йому дуже пощастило, що я не спав! Мужика було послано за кавою.

На ранок я повністю набув вигляду суворого чаклуна з синематографічних стрічок про давні часи (так, в дитинстві я теж відчував певну слабкість до цих тремтячих картинок, які відсутністю аури навівали думку про мерців.) Ніяких міських дурниць на кшталт комірця чи краватки: шкіряний плащ, в’язана камізелька на голе тіло, широкі ремені через груди, на щоці — знак-концентратор (я прочитав про таке в щоденниках Саларіса), на поясі — дядькова вервечка

1 ... 192 193 194 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова» жанру - Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"