зараховують до “інтелігентів”». І це, безумовно, не може не формувати цілком певної позиції і в простих росіян.
Поширивши відоме висловлювання М. Чернишевського щодо ставлення російської літератури до малоросійської (Животко, 1936. — с. 6) на російську демократію взагалі, можна стверджувати, що остання, в переважній більшості своїй, ставилася до України іноді з чванливою усмішкою, а іноді й просто вороже. Згадайте, як пишалися собою московські інтернаціоналісти, допомагаючи вивільнятися з–під колоніального ярма індусам, латиноамериканцям чи народам «чорної Африки», але варто було «своїм» українцям забагнути й собі звільнитися від московської кормиги (до чого свого часу закликав і Ленін)... інтернаціоналізм як вітром здуло! Та й нині в «українському питанні» російська демократія частенько дотримується тих самих засад, що й націонал–шовіністи, хоча, як зазначалось у згаданому прогнозі Християнсько–демократичної партії України, «прояви це має різні — через відмінності в освіті, інтелекті й вихованні»
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обережно: міфи!», після закриття браузера.
