Читати книгу - "Чужинець на чужій землі"

такий наївний у своїх маленьких помилках, — і яким же гордим і сильним він став, не втративши при цьому своєї янгольської невинності. Я нарешті ґрокнув тебе, синку, — і не підведу тебе!

Патті залишила для нього обід; Джубал сів й взявся до їжі, голодний, наче від сніданку минуло кілька днів. Сем говорив:

— Я розказував Саулу, що ґрокнув, що немає потреби змінювати плани. Ми продовжимо свою справу. Якщо ти маєш правильний товар, твій бізнес зростатиме навіть попри те, що засновник відійшов.

— Я не згоден, — заперечив Саул. — Ви з Рут заснуєте один храм, а ми — інший. Але нам знадобиться час, щоб накопичити капітал. Це тобі не відкрити магазин на розі вулиці; потрібні сцена та обладнання. А це означає гроші. Я вже не говорю про такі речі, як оплата року чи двох перебування на Марсі для Стінкі та Мар'ям... А це просто необхідно.

— Все правильно! Хто ж сперечається? Ми чекаємо на повноту... І рушаємо вперед.

Несподівано заговорив Джубал:

— Гроші — це не проблема.

— Як так, Джубале?

— Як юрист я не повинен це казати... Але як водний брат я роблю те, що ґрокаю як правильне. Секунду... Анно.

— Так, бос.

— Купи те місце. Те, де вони забили Майка. А краще десь п'ятдесят футів навколо нього.

— Бос, це місце — це громадська паркова дорога. У радіусі п'ятдесяти футів ми відріжемо частину громадської дороги та фрагмент землі готелю.

— Не сперечайся.

— Я не сперечаюся, а вказую факти.

— Вибач. Вони продаватимуться. Вони змінять маршрут дороги. Прокляття, якщо їм правильно заламати руки, вони подарують цю землю, — а заламувати буде сам Джо Дуглас, я так гадаю. І Джо Дуглас забере з моргу те, що лишилося, коли ці упирі з ним покінчили, і ми поховаємо його прямо на тому ж місці, скажімо, через рік... З риданнями всього міста, і копи, які не захистили його сьогодні, стоятимуть там у почесному караулі. Що поставити на могилі? «Каріатиду, що впала»? Ні, Майк був достатньо сильний для свого каменю. «Русалонька» — це було б краще, але її не зрозуміють. Можливо, портретну скульптуру самого Майка, коли він сказав їм: «Подивіться на мене. Я — людський син». Якщо цього не сфотографував Дюк, фото дадуть «Нові Світові...». І, можливо, знайдеться хтось з братів із іскоркою Родена в душі, які зможуть зробити все правильно — і нічого не зіпсувати.

— Ми поховаємо його просто неба, — продовжив Джубал, — і не закопуватимемо у землю, і дозволимо хробакам та лагідним дощам ґрокнути його. Я ґрокаю, що Майк би цього хотів. Анно, щойно ми дістанемося дому, я хочу поговорити з Джо Дугласом.

— Так, бос. Ми ґрокаємо з тобою.

— Тепер щодо всього іншого... — він розповів їм про заповіт Майка. — Тож ви бачите, що кожен з вас — щонайменше, мільйонер. Точніше я сказати не можу, бо останнім часом не оцінював його майно... Але знаю, що навіть після вирахування податків це буде більше, ніж один мільйон. І жодних конкурентів... Ґрокаю, що ви витратите їх на потреби храму та подібні речі, — але вам ніщо не заважає купувати яхти, якщо ви цього забажаєте. О, так! Джо Дуглас залишається менеджером для усіх спадкоємців, його платня залишається такою ж... Але я ґрокаю, що Джо довго не протягне, — а після цього управління ляже на плечі Бена Кекстона. Бене?

Кекстон знизав плечима.

— Не від мого імені. Я ґрокаю, що найму якогось справжнього бізнесмена, на ім'я Саул.

— Домовились. Але з цим доведеться трохи зачекати. Але ніхто не насмілиться оскаржити цей заповіт; Майк подбав про це, ось побачите. Як скоро ми можемо звідси виїхати? Рахунок оплатили?

— Джубале, — м'яко сказав Бен, — ми власники цього готелю.

Через певний час вони вже вилетіли звідти. Без жодних проблем з боку поліції — місто заспокоїлося так само швидко, як розбурхалося напередодні. Джубал сів попереду, поряд зі Стінкі Махмудом, і розслабився. Він відчував, що він не втомлений, не нещасний — і навіть не наляканий тим, що повертається до свого лігвиська. Він обговорював з Махмудом його плани полетіти на Марс, щоб покращити знання мови. Джубал із задоволенням дізнався, що Махмуд планує закінчувати роботу над словником, яку оцінив у рік, включно з перевіркою точності написання фонем.

Джубал насуплено сказав:

— Припускаю, що мені доведеться вивчити цей надокучливий матеріал, — лише для того, щоб зрозуміти, про що ж базікають навколо мене.

— Як ти ґрокаєш, брате.

— Але я не погоджуся на призначені уроки та регулярні шкільні заняття! Я працюватиму так, як мені буде зручно. Я так завжди робив.

Махмуд певний час помовчав.

— Джубале, ми використовували уроки та розклади у Храмі тому, що мали справу з групами. Але дехто відвідував індивідуальні заняття.

— Саме це мені й потрібно.

— Анна, наприклад, зайшла значно далі, ніж здається. З її абсолютною пам'яттю вона вивчила марсіанську одразу ж, пов'язуючись у взаєморозумінні з Майком.

— Що ж, у мене немає такої пам'яті. І Майк тепер теж недоступний.

— Так, — але є Анна. І, якщо ти не опиратимешся, Доун може поєднати тебе у взаєморозумінні з Анною, якщо ти їй це дозволиш. І це вже не знадобиться під час другого уроку; далі Анна зможе впоратися з цим сама. І ти почнеш думати марсіанською вже за кілька календарних днів. Ну, трохи довше за суб'єктивним часом, — але кому до цього яке діло? — Махмуд скоса глянув на нього. — Тобі сподобається розминка.

Джубал роздратовано пробурчав:

— Ти гидючий, злий, розпусний араб, а крім цього, ти вкрав одну з моїх кращих секретарок.

— За що я вічно перед тобою в боргу. Але ти не втратив її назавжди; вона теж даватиме тобі уроки. Навіть наполягатиме на цьому.

— Тепер йди, знайди собі інше місце. Я хочу подумати.

Трохи пізніше він вигукнув:

— Сюди!

До нього підійшла Дорказ і сіла поруч; диктофон був напоготові.

Він глянув на неї перед тим, як розпочати роботу.

— Дитинко, ти виглядаєш навіть щасливішою, ніж завжди. Сяєш.

Дорказ мрійливо промовила:

— Я вирішила, що назву його Денніс[100].

Джубал кивнув.

— Підходить. Чудово пасує.

Значення дійсно підходило, навіть якщо вона заплуталася з батьківством, подумав він.

— Настрій робочий?

— О, так! Самопочуття чудове.

— Починай. Стереоп'єса. Схематичний