Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

і озирнувся подивитися в її очі.

— Що, Стюарте?

— Як ти вважаєш… люди коли-небудь хоч чогось навчаться?

Вона відкрила рота, щоб сказати, повагалася, промовчала. Мигтіла гасова лампа. Її очі здавалися дуже синіми.

— Не знаю, — врешті сказала вона. Здається, ця відповідь їй не сподобалася; вона постаралася сказати ще щось, чимось доповнити свої слова, але змогла тільки повторити: — Не знаю.

Коло замикається

«Нам потрібна підмога», — подумав Поет.

Едвард Дорн

Він прокинувся на світанку.

Чоботи були на ньому.

Сів і поглянув навколо. Лежав він на морському березі, на білому, мов кістка, піску. Над ним керамічне, безхмарне синє небо стояло високе й глибоке. Унизу бірюзове море налітало на риф і обережно відступало, коливаючись між дивними човнами, які були

(каное, каное з поплавцями.)

Він знав це… але яким чином?

Підвівся на ноги і ледь не впав. Його трусило. Важко він відбувся. Похмілля мучило.

Він розвернувся. Зелень джунглів так і кинулася в око: темна, густа хаща ліан, широкого листя, буяння квітів, які були

(рожевими, наче сосок хористки.)

Він знову здивувався.

Хто це така — хористка?

І до того ж, що таке сосок?

Побачивши його, залементував ара, полетів наосліп геть, налетів на товстий стовбур старого баньяна — і впав мертвим до його ніг, задерши ноги.

(Догори ногами на стіл подала.)[224]

Мангуста поглянула в його рум’яне, заросле щетиною обличчя — і померла від крововиливу в мозок.

(Схопили діти по ложці і ножу.)

Жук, який діловито біг стовбуром пальми ніпа, почорнів і висох, так що лишився тільки панцир, щойно крихітні електричні блискавки затріскотіли між його вусиків.

(Давай підливу сьорбати із його жу-жу-жу.)

«Хто я?»

Він не знав.

«Де я?»

А яка різниця?

Він пішов — пошкандибав — до краю джунглів. У голові в нього паморочилося від голоду. Звук припливу гудів у його голові, як шалене биття крові. Голова була геть порожня, немов у новонародженого.

Він уже був на півшляху до зеленої хащі, коли звідти вийшло троє людей. Потім їх стало четверо. Потім — півдюжини.

То був смаглявий, гладкошкірий народ.

Вони довго дивилися на нього.

Він — на них.

Почало приходити розуміння.

Шість людей перетворилися на вісім. Вісім — на дванадцять. Усі були зі списами. Почали їх загрозливо підіймати. Чоловік зі щетиною на лиці дивився на них. Були на ньому джинси та обшарпані ковбойські чобітки — і більш нічого. Верхня частина його тіла була біла, немов живіт коропа, і жахливо охляла.

Списи здійнялися вгору. Тут один із темношкірих людей — вождь — вичавив із себе одне слово, потім знову, і це слово звучало приблизно так: «Юн-на!»

Еге, потихеньку все приходить.

Атож.

Наприклад, його ім’я.

Він усміхнувся.

Усмішка ця була — неначе червоне сонце проглянуло крізь чорну хмару. Він показав білосніжні зуби й дивовижні палючі очі. Він розвернув до них свої долоні без ліній в універсальному жесті миру.

Перед силою цієї усмішки вони не встояли. Списи попадали додолу; один із них увіткнувся в пісок під кутом і так і лишився, гойдаючись.

— Do you speak English?

Вони просто дивилися на нього.

— Habla español?

Ні, ні хріна вони і не «облають», і не «спікають».

Що ж це означає?

Де він?

Що ж, із часом з’ясується. Рим не одразу будувався, та навіть і Екрон у штаті Огайо — і той не одразу. І місце не має значення.

Місце протистояння ніколи не мало особливого значення. Головне — що ти тут і ще тримаєшся на ногах.

— Parlez-vous français?

Немає відповіді. Вони зачаровано дивилися на нього.

Він спробував звернутися до них по-німецьки, а потім розреготався в їхні дурні, овечі обличчя. Один розплакався безпорадно, як дитина.

«То прості люди. Примітивні, не надто розумні, неписьменні. Але вони мені знадобляться. Авжеж, використати я їх можу пречудово».

Він рушив у їхній бік, і далі тримаючи руки гладенькими долонями до них, усміхаючись. У його очах грала тепла й божевільна радість.

— Мене звати Расселл Фарадей, — повільно, чітко промовив він. — Я прибув із місією.

Вони дивилися на нього на всі очі, злякані, зачаровані.

— Я прибув вам допомогти.

Вони почали падати на коліна і схиляти перед ним голови, і його темна-темна тінь лягла поміж них, посмішка стала ширшою.

— Я прибув навчити вас цивілізації!

— Юн-на! — з радістю й жахом схлипнув вождь. І коли він почав цілувати ноги Расселла Фарадея, темний чоловік засміявся. Він сміявся, сміявся, сміявся…

Життя — то таке колесо, на якому мало хто здатний встояти довго.

І воно завжди врешті-решт повертається до того самого.

Лютий 1975 року

Грудень 1988 року

Примітки

1

Кролик Роджер — персонаж книжок Ґері К. Вулфа, першу з яких у 1988 р. чудово екранізував Роберт Земекіс («Хто підставив кролика Роджера?»). Має антропоморфний вигляд і затинається навіть коли кричить.

2

Джеймс Едвард «Джим» Райс (1953 р. н.) — американський бейсболіст-хітер (відбивальник), який грав за команду «Бостон Ред Сокс». Фастбол — основний різновид подач у бейсболі.

3

Іфрит — різновид джина в арабській та мусульманській міфології. Певне, під «йоґами» Бейтман має на увазі щось лавкрафтіанське — у міфології, яку створив Лавкрафт, є зле божество, яке звуть Йоґ-Сототом.

4

Ґрем-крекери виготовляються з борошна Ґрема, яке у 1829 році винайшов священик Сільвестр Ґрем: після першого, грубого помелу відділяються зародки, вторинний ендосперм і висівки, після чого ендосперм дрібно мелеться — він і являє собою основу муки. Решта мелеться грубо й додається до основи. Хліб з муки Ґрема виходить пухким і має довгий термін зберігання.

5

Іржавий пояс («Rust Belt») — регіон, що охоплює Північний Схід, Великі Озера та Середній Захід. Раніше відомий як промислове серце США, однак із середини ХХ ст. почав занепадати. Сьогодні ситуація покращилась, однак багато населених пунктів так і не оклигали.

6

Назви фільмів в оригіналі: «Captain from Castile» (1947 р.), «Dark Passage» (1947 р.), «Bullitt» (1968 р.) «Play It Again, Sam» (1972 р.).

7

Мається на увазі фільм «Хижа в заростях бавовнику» («The Cabin in the Cotton», 1932 р.). Бетт Девіс прославилася ролями зловісних дам.

8

Одноногий, або Кульгавий, Джон Сілвер — персонаж «Острову скарбів»