Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

тобою по-людськи поговорю. Давай на «ти».

— Залюбки! Любушко, ну це ж треба! — Я так звик до неприємних сюрпризів, що приємний мене ошелешив.

— Поцілуймося, дорогенький! — Підійшла до мене, я її обійняв. — Випити хочеш?

— Та не завадило б, у голові аж стукає.

— Зараз наллю. Слуга спить, не хочу його будити.

— То я наллю.

— Ваню, ми ж на «ти».

— Забув. Вибачай, Любушко, просто дуже розхвилювався.

— Онде бар, — вказала вона. — Мені коньяку.

Я налив по келиху, подав, почаркувалися і випили.

Познайомилися ми з Любушкою багато років тому, коли я служив в охоронному відділенні й мусив приїхати в Одесу, щоб виручати з халепи тодішнього начальника, штабс-капітана Мельникова. У нього теку з важливими документами вкрали, за що він пішов би під суд. Я теку знайшов, а в пошуках довелося познайомитися з людьми Бенціона Кріка. Ну а Любушка в одному з закладів Кріка працювала і нам суттєво допомогла. Попросила і їй допомогти втекти з Одеси, бо заморилася вона вже в борделі працювати. Ми зробили їй документи і з Одеси вибратися допомогли. Любушка тоді виїхала до Англії і, як потім чув, дуже непогано влаштувалася. Спочатку за капітана заміж вийшла, а як той потонув разом із кораблем — за якогось багатія. І ось тут, у Барселоні зустрілися. Мало того, що тут, так ще й упізнала.

— Про що думаєш, Ванюшо?

— Та про те, що впізнала ти мене. Стільки ж років минуло, я ж не помолодшав.

— Та чого ж не впізнати, коли я журнали з пригодами передплачувала. Жодного числа не проминула! Тільки дивувалася, що Ванюша витворяє.

— А як знала, що то я?

— Та одразу, коли почула про Івана Карповича Підіпригору, славетного сищика, про тебе подумала. Бо вже тоді, в Одесі, видно було, що далеко підеш. А тут портрет твій перший у журналі надрукували. Ну, тут уже не переплутаєш. Стільки років читала я твої пригоди, а то сиджу на яхті, нудьгую, дивлюся на набережну, коли бачу — Ванюша з якоюсь дамою! Я спочатку очам своїм не повірила, за зорову трубу схопилася, справді ти, Ванюшо, ти! Я наказала матросу пляшку шампанського віднести. Сподіваюся, дама не образилася?

— Та ні, а ось я здивувався, бо думав, що нікого знайомого тут немає. А воно отак. Що ти тут робиш, Любушко?

— Відпочиваю і чекаю на чоловіка. Він мусить приїхати у відпустку з фронту.

— Воює?

— Так, командує одним із полків. Він же аристократ, блакитна кров, щоправда, дещо зіпсована одруженням із простолюдинкою. — Вона посміхнулася, підняла келих. — Ну, будьмо!

Ми ще випили.

— А ти що тут робиш, Ванюшо?

— Приїхав до доньки.

— О, це до Моніки? Читала про неї. Скільки їй зараз?

— Шість років.

— Схожа на тата?

— Аж занадто. Вже провадить розслідування і грається з пістолетом, щоправда, незарядженим.

— О, бой-баба! Люблю таких! Познайом!

— Не можу.

— Чому? Та жінка буде проти?

— Любушко, допоможи мені.

— Звісно, допоможу. А що трапилося? Гроші потрібні?

— Гроші є. Мені потрібно втекти з Барселони. Мені і моїм дівчатам.

— А що таке? Вам хтось погрожує?

— Французька розвідка. — Вирішив не таїтися і говорити правду, бо хотів, щоб Любушка знала, на яку небезпеку наражається.

— Ці хоч чого?

— Хочуть погратися мною, як пішаком у шахи. А я не хочу. І вони про це здогадуються. Оточили, назирці ходять. Треба тікати, тільки незрозуміло як.

— Ванюшо, що ж тут незрозумілого? Сідаєш до мене на яхту — і відвезу тебе куди треба.

— Любушко, це може бути небезпечно. Французька розвідка. Подумай.

— Ця яхта під англійським прапором, жаборізи сюди не зайдуть. Та і звідки вони дізнаються, що ти тут? Куди тебе відвезти?

— В Англію.

— У нас є будинок у Сасексі, це на півдні, там досить непоганий клімат. Звісно, не Барселона, але все ж. Можете пожити там.

— Ні, жити є де, нам головне виїхати.

— Ми будь-якої миті готові підняти якір. Вугілля завантажене, харчі й вода також.

— А твій чоловік?

— Він приїде десь за тиждень і не буде проти, якщо я зустріну його не в Барселоні, а в Ла-Коруньї.

— Любушко, я компенсую всі витрати.

— Ванюшо, не хвилюйся за це. Мені так нудно тут, що я готова на все! А тут утеча разом із найкращим сищиком імперії! Про що ще можна мріяти? Коли?

— Спробую все владнати завтра. Десь по обіді.