Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
15
Можна навести як свіжий приклад наклепницьку статтю «християнина», письменника Петрова-Агатова про Ґінзбурґа й Орлова в «Літературній газеті» за лютий 1977 року. Всі, хто знав автора, вважають, що основний мотив наклепу був не страх, а власна аморальність, яку він «приписував» своїм жертвам. Смішно, що в атеїстичній кагебістській газетці Агатов звинувачує більшість дисидентів в… атеїзмі. Професор Орлов, вихопить, своїм безбожництвом ображає релігійні почуття Брежнєва.
16
А зараз все ще набагато складніше, страшніше, напруженіше…
17
Галич розповів мені, що в дитинстві любив двох поетів — Жуковського й Шевченка.
18
Коли Синявський написав книгу «Прогулянки з Пушкіним», то багато емігрантів, переважно старі, напало на нього. Все-таки 60 років після революції багатьом з нас щось дали. Багато хто зрозумів, що «любити» й «обожнювати» — не синоніми. Посправжньому любити — означає намагатися зрозуміти. Синявський, називаючи Пушкіна «вампіром», «пустим» і т. д., дивиться на Пушкіна очима карнавалу. А його супротивники — через окуляри про генія. Синявський робить відкриття (половина з яких можуть бути помилкові) тобто любить Пушкіна практично. «Захисники» Пушкіна повторюють «охи» сторічної давнини, тобто їхня любов до Пушкіна всього-на-всього вдавана. Стара еміграція докоряє нам тим, що ми покалічені Советами. Може, й так. Але ми думаємо, а вони застигли в Росії ЗО—60-річної давності (а дехто позадкував в «глибинку», на сотні років назад). Росія вже не Росія, а Совєти. І з цим треба рахуватись, а не повторювати старе!
19
Історія Віктора Б. — одна з найтрагічніших. Людина він досить розумна, але слабохарактерна. До 72 року йому вже доводилось мати справу з КДБ, і вони тоді ще зрозуміли, хто перед ними. За декілька місяців до січня 72 року Віктор виїхав з Києва і жив (за станом здоров’я навіть збирався переїхати туди назовсім) у Вірменії. 13 січня його літаком привезли до Києва, поселили у готель КДБ, який розташований навпроти Республіканського слідчого ізолятора, і протримали фактично під арештом — 5 або 6 днів. У Києві залишалась його родина — дружина й син. Йому дозволили побачитись з ними тільки після «операції», уночі, попередивши, щоб ні з ким не бачився і нікому не казав про допити. Віктор зробив усе, чого вони вимагали. Я випадково зустріла його через півроку, коли він повернувся до Києва, — йому не вдалося залишитись в іншому місті. І тоді при зустрічі, бувши вже напідпитку, він розповів подробиці про очну ставку з Льонею. Розповів, що був дуже наляканий: він нічого не знав про арешти друзів. Його водили на допити щодня, в одному номері з ним були два слідчих КДБ. Віктора залякали — пригрожували, що викличуть на допити дружину, а в неї хворе серце, що їх виселять з квартири, а сина не приймуть в університет. І він здався, підписав усе, що вони хотіли. Це були свідчення не тільки на Льоню, а й на Світличного, Чорновола — для цього Віктора возили до Львова — й інших друзів. На суді над Льонею Віктор був головним свідком. А після суду він прийшов до мене і плакав, що він усіх зрадив, що ДБ його купило: сина прийняли в університет, і з квартири не вигнали. Але роботи він все одно позбувся. Через усе пережите у нього посилилась хвороба мозку, на яку він хворів і раніше, він став інвалідом з маленькою пенсією, на утриманні в дружини.
Віктор іноді приходив до мене і після того. Якось він розповів, що на допитах часто давав свідчення під час приступу, і навіть не пам’ятав чітко, що говорив. Жахався від того, що от він, справді хвора людина, тут, а Льоня, здоровий, у божевільні (Вікто-рова хвороба потім наскільки загострилась, що він на якийсь час потрапив у психіатричну лікарню).
Зараз це людина, розчавлена не лише хворобою, а й моральними муками, це жертва КДБ, безсумнівно, більша, ніж ті, кого засудили на муки в таборах і тюрмах. — Прим. Т. Плющ.
20
Зараз Надійна емігрувала до Штатів. Про Віктора чула, але дати «сидіння» у Київській тюрмі не збігаються.
21
І ловилися на це навіть дуже сильні й розумні люди. Лікарка до мене: «Леоніде Івановичу! Що ж це таке, Ваша дружина стільки бешкетів робить тут за Вас, про любов пише, а саму її ось уночі затримали в кімнаті з невідомим чоловіком». Я, всміхаючись: «Дуже добре, а то я все переживав, що буде берегти вірність… Женщіна ж всьо же, а нє камень. Це ж невідомо, скільки років…» Дурепа аж позеленіла від несподіванки. Коли я розповів цю історію у ПЕН-Клубі Норвегії, Микола Радейко накинувся: «Як тобі не соромно було таку гидоту розповідати?» — «Миколо, та чому мені мусить бути соромно? Світ має знати про їхню гидоту». — Прим. Л. Плюща.
22
Я не мала змоги дізнатись прізвище закріпленого лікаря, тому помилилась. Справжнє прізвище її Любарська.
23
Я написав цю статтю за рік до мого арешту.
Задум був такий:
Я вважаю, що неомарксисти повинні почати діялог з релігією, зокрема з християнською. Світ стоїть на березі прірви, і всі, кому дорогі гуманістичні ідеали, повинні об’єднати свої зусилля. Ця об’єднаність не означає змазування ідеологічних розбіжностей. Але, щоб гостра ідеологічна боротьба з союзниками була плодотворна, її треба вести уважливо, шукаючи того, що цінне в опонента.
У цій статті я спробував показати, що у формулі «Люби ближнього» є глибокий етичний і психологічний сенс, близький нам, неомарксистам. — Прим. Л. Плюща.
24
Дмітрій Ніколаєвіч Узнадзе (1886–1950), засновник психологічної школи в Грузії, автор психологічної теорії настанови (див. Малая Советская Энциклопедия, вид. 3. — Т. 9).
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ», після закриття браузера.
