Читати книгу - "Ошуканець"

розвиваючи швидкість, мчав усе далі й далі. Пітерс поспішав: внизу, під обшивкою, на повну потужність ревіли реактивні прискорювачі. Вони поспішали тому, що боялись саме його. На сидінні поруч із ним тривожно крутився Нельсон.

— Треба зробити це зараз, — наполягав він. — Я віддав би все що завгодно, аби тільки поставити крапку.

— Заспокойся, — сказав Пітерс. — Стеж за польотом, я хочу трохи з ним поговорити.

Він опустився в крісло поруч з Олгемом і подивився йому в очі. Тоді простягнув руку і насторожено помацав його руку, потім торкнувся щоки.

Олгем сидів мовчки. Якби тільки я міг сповістити Мері, розмірковував він. Якби я знайшов спосіб, щоб якось її повідомити. Він обвів корабель поглядом. Як? Відеоекран? Тримаючи пістолет, за пультом управління сидів Нельсон. Нічого не вдієш. Його спіймали, заманили в пастку.

Але чому?

— Послухайте, — почав Пітерс, — я маю до вас кілька запитань. Ви знаєте, куди ми прямуємо. Ми летимо на Місяць, через годину ми сядемо на його протилежному боці, де немає людей. Після посадки вас одразу віддадуть спецгрупі, яка вже чекає там. Ваше тіло негайно знищать. Ви це усвідомлюєте? — Він подивився на годинник. — Через дві години частини вашого тіла будуть розкидані по поверхні Місяця. Від вас не лишиться анічогісінько.

Зусиллям волі Олгем вийшов із летаргічного стану.

— Ви можете пояснити мені…

— Звичайно, я вам поясню, — погодився Пітерс. — Два дні тому ми одержали повідомлення про те, що один з кораблів інопланетян проник крізь нашу систему захисту. Корабель висадив шпигуна у вигляді робота-гуманоїда. Цей робот повинен був знищити певну людину і посісти її місце. — Пітерс зміряв Олгема холодним поглядом. — Всередині робота вмонтована уранова бомба. Наш агент не дізнався, що приводить детонатор у дію, але він припускає, що це можна зробити за допомогою якоїсь фрази або певного сполучення слів. Робот має жити життям тієї особи, яку він убив, займатись її звичайними справами, виконувати її роботу, жити її соціальними турботами. Робот сконструйований у повній схожості з тією людиною. Різниці між ними немає.

Обличчя Олгема смертельно зблідло.

— Тією людиною, за яку мав видавати себе робот, був Спенс Олгем — високопоставлена офіційна особа, яка очолювала один із дослідницьких проектів. Зважаючи на те, що розробки даного проекту наближались до завершальної стадії, наявність живої бомби, яка прагне пробратися в проектувальний центр…

Олгем зосереджено дивився на свої руки: але я — Олгем!

— Як тільки робот знайшов і вбив Олгема, йому було зовсім просто вжитись у його життя. Робот був висаджений з корабля вісім днів тому. Операція по заміні була здійснена, напевно, в кінці минулого тижня, коли Олгем вирушив на коротку прогулянку в гори.

— Але ж я і є Олгем! — Він повернувся до Нельсона, що сидів за пультом управління. — Хіба ти не впізнаєш мене? Ти знав мене двадцять років. Хіба ти забув, як ми разом ходили до коледжу? — Він підвівся. — Ми разом учились в університеті. Ми жили в одній кімнаті.

Він зробив крок до Нельсона.

— Не підходь до мене! — гаркнув Нельсон.

— Та послухай же! Пам’ятаєш наш другий курс? Ти пам’ятаєш ту дівчину? Як же ж її звали…

Він потер лоба.

— Ну ту, чорняву. Ту саму, з якою ми познайомились, коли були у Теда.

— Замовкни! — Нельсон несамовито замахав пістолетом. — Я не хочу більше слухати. Це ти вбив Олгема. Ти… машина.

Олгем глянув на Нельсона.

— Ти помиляєшся. Я не знаю, що сталося, але жодний робот ніколи до мене не наближався. Тут щось не те. Може, той корабель розбився? — Він повернувся до Пітерса. — Я — Олгем. Я це знаю. Ніякої заміни не було. Я такий самий, яким був завжди. — Він ухопився за себе, обмацуючи руками все тіло. — Можна знайти спосіб це підтвердити. Поверніть мене на Землю. Рентгеноскопічний аналіз, неврологічне обстеження тощо переконають вас. Або, можливо, нам пощастить відшукати розбитий корабель.

Пітерс і Нельсон мовчали.

— Я — Олгем, — знову повторив він. — Я знаю, що я — це я. Але я не можу це довести.

— Робот, — провадив Пітерс, — не знає, що він не є справжній Спенс Олгем. Він мав стати не тільки тілом, а й розумом Олгема. В нього запроваджено систему штучної пам’яті, штучних спогадів. Він виглядає як Олгем, має його пам’ять, думки і захоплення, виконує його роботу. Але є одна різниця. Всередині робота — уранова бомба, яка готова вибухнути від парольної фрази.

Пітерс посунувся трохи вбік.

— Це єдина різниця. Ось чому ми веземо вас на Місяць. Вас розберуть і демонтують бомбу. Можливо, вона вибухне, але це вже не матиме значення, аби не на Землі.

Олгем повільно сів.

— Скоро будемо на місці, — сказав Нельсон.

Як тільки корабель поволі торкнувся поверхні, Олгем відкинувся на сидінні, думки роїлися в його голові. Під ним була наче порита віспою поверхня Місяця, безкраїй простір руїн. Що він міг подіяти? Що б могло його врятувати?

— Увага, — сказав Пітерс.

«Через кілька хвилин я буду мертвий», — подумав Олгем. Унизу він розгледів маленьку цятку, схожу на якусь споруду. Всередині були люди, — саперна спецкоманда, що чекала на нього, щоб рознести на шматки. Вони розчикрижать його, відірвуть руки і ноги, розпанахають шматок за шматком. Вони здивуються, коли не знайдуть ніякої бомби; тоді повірять, але вже буде пізно.

Олгем огледів невелику кабіну. Нельсон, як і раніше, тримав пістолет. Ніяких шансів не було. Єдиний вихід — це якось дістатись до лікаря і пройти обстеження. Мері могла б йому допомогти. Він напружив мозок, думки змінювали одна одну. Часу лишалось обмаль, лише кілька хвилин. Якби можливо було зв’язатись з нею, якимось чином передати їй кілька слів…

— Обережніше, — сказав Пітерс.

Корабель повільно опустився, і нерівна поверхня ландшафту остаточно зупинила його.

— Послухайте, — швидко заговорив Олгем. — Я можу довести, що я Спенс Олгем. Викличте лікаря. Приведіть його сюди…

— Ось і команда. — Нельсон показав пальцем. — Вони на підході. — Він знервовано поглянув на Олгема. — Сподіваюсь, нічого не трапиться.

— Коли вони розпочнуть своє діло, нас тут уже не буде, — відповів Пітерс. — Через хвилину ми заберемось звідси.

Він одягнувся в скафандр. Коли скінчив одягатись, взяв у Нельсона пістолет. — Я постережу його.

Нельсон з незграбним поспіхом уліз у свій скафандр.

— А як бути з ним? — Він показав на Олгема. — Йому теж потрібен скафандр?

— Ні, — похитав головою Пітерс. — Напевне, роботам кисень не потрібен.

Команда майже наблизилась до корабля. Вони зупинились у чеканні.

Пітерс подав їм знак.

— Давайте сюди.

Він махнув рукою і група чоловіків у надутих костюмах обережно наблизилась.

— Якщо ви відчините двері,