Читати книгу - "Який чудесний світ новий!"

своєму романі, опублікованому наприкінці двадцятих років. Тому, як я вже зазначив, украй дивно, що в сьомому сторіччі ери Нашого Форда ракетоплани й гелікоптери не працюють на атомному пальному. Цей недогляд важко виправдати, але принаймні його можна пояснити. В «Чудесному новому світі» не йдеться про науковий проґрес сам по собі, а про те, як цей проґрес впливає на людські особистості. Тріумфальні досягнення фізики, хімії й техніки сприймаються як належне. Увагу приділено лише тим науковим успіхам і результатам майбутніх досліджень в галузі біології, фізіології і психології, які можуть безпосередньо стосуватися людських істот. Життя може бути радикально змінене лише за допомогою наук, що досліджують життя. А от науки про матерію можуть бути застосовані так, що просто знищать життя або зроблять його неймовірно складним і незручним; проте вони в жодному разі не зможуть модифікувати природні форми і прояви самого життя, якщо їх тільки не використають як інструментарій біологи і психологи. Вивільнення атомної енергії свідчить про величезну революцію в історії людства, але не про остаточну і глибинну революцію (хіба що ми самі рознесемо себе на дрібні шматочки, поклавши тим самим кінець своїй історії).

По-справжньому революційна революція може відбутися не в зовнішньому світі, а в людських тілах і душах. Маркіз де Сад, якому довелося жити в революційну епоху, скористався цією теорією революцій для логічного обґрунтування свого вельми своєрідного різновиду безумства. Робесп’єр здійснив найповерховішу революцію – політичну. Бабеф пішов трохи глибше, вдавшись до спроби економічної революції. А от Сад вважав себе апостолом справді революційної революції, що виходила за межі політики й економіки, – революції, що відбулася б з кожним окремим чоловіком, жінкою або дитиною, чиї тіла відтепер ставали б спільною сексуальною власністю, а свідомість була б очищена від усіх природних дотримувань пристойності, всіх з такими великими труднощами засвоєних заборон і стримувань традиційної цивілізації. Звичайно, між ученням Сада і справжньою революційною революцією не існує жодних безпосередніх і очевидних зв’язків. Сад був безумцем, і свідомою чи напівсвідомою метою його революції було створення загального хаосу і деструкції. Нехай тих людей, які керують Чудесним новим світом, і не можна вважати цілком нормальними (в абсолютному, так би мовити, сенсі цього слова), але вони не божевільні, і їхньою метою є соціальна стабільність, а не анархія. І саме заради досягнення стабільності вони і здійснюють науковими засобами остаточну, особистісну, по-справжньому революційну революцію.

Але наразі ми перебуваємо на першому етапі того, що можна, мабуть, назвати передостанньою революцією. Її наступним етапом може стати атомна війна, і тут нам уже не потрібно буде займатися жодними прогнозами стосовно майбутнього. Але цілком імовірно, що нам вистачить здорового глузду якщо не для того, щоб узагалі припинити війни, то принаймні для того, щоб поводитися не менш розсудливо, ніж це робили наші предки у XVIII сторіччі. Неймовірні жахіття Тридцятилітньої війни таки навчили дечого людей, і понад сто років європейські політики і генерали свідомо утримувалися від спокуси використовувати свої військові ресурси на всю їхню руйнівну потугу або (в більшості конфліктів) вести боротьбу з ворогом до остаточного його знищення. Вони, звичайно, були аґресорами, що прагли наживи і слави, але вони також були консерваторами, сповненими рішучості за будь-яку ціну зберегти свій світ цілим і недоторканним. Упродовж останніх тридцяти років усіх консерваторів замінили націонал-радикали правого чи лівого спрямування. Останнім державним діячем-консерватором був п’ятий маркіз Лансдаун; і коли він написав листа в «Таймс» з пропозицією завершити Першу світову війну компромісом, яким закінчувалися більшість воєн XVIII сторіччя, редактор цієї колись консервативної газети відмовився цього листа друкувати. Перемогли націонал-радикальні погляди з усім нам відомими наслідками – більшовизмом, фашизмом, інфляцією, занепадом, Гітлером, Другою світовою війною, руйнуванням Європи і мало не всесвітнім голодом.

Припускаючи, отже, що ми здатні після Хіросіми винести такий самий урок, який наші предки винесли після Маґдебурґа, ми можемо очікувати попереду період якщо вже не цілковитого миру, то принаймні обмежених і лише частково руйнівних воєн. Можна також припустити, що це буде період приборкання ядерної енергії і використання її в промислових потребах. Цілком очевидно, що результатом цього стане низка безпрецедентно швидких і всеосяжних економічно-соціальних змін. Увесь дотеперішній уклад людського життя буде підірвано, і доведеться вигадувати і створювати новий уклад, що узгоджувався б з антигуманним фактором атомної енергії. Вчені-ядерники, мов ті прокрусти в сучасному вбранні, готуватимуть ложе для цілого людства; якщо ж це ложе не зовсім пасуватиме людству, тим гірше для людства. Доведеться вдаватися до розтягувань або ампутації – і хоч подібні речі відбувалися й раніше, відколи за справу взялася прикладна наука, та відтепер всі ці операції будуть значно радикальніші. Керувати цими вельми болючими розтягуваннями й ампутаціями будуть високоцентралізовані тоталітарні уряди. І це неминуче; адже найближче майбутнє нагадуватиме скоріше за все недавнє минуле, а в цьому минулому швидкі технологічні зміни, що відбувалися в економічних умовах масового виробництва і серед здебільшого незаможного населення, завжди мали тенденцію до творення економічного і соціального безладу. Для того, щоб упоратися з цим безладом, влада централізувалась і посилювався урядовий контроль. Цілком імовірно, що всі світові уряди стануть у тій або іншій мірі тоталітарними ще навіть до приборкання атомної енергії; а те, що вони будуть тоталітарними впродовж цього приборкання і після нього, видається майже безсумнівним. Тільки великомасштабний народний рух до децентралізації й самопомочі може зупинити цю сучасну тенденцію до етатизму. Хоч тепер немає жодних ознак того, що такий рух може виникнути.

Немає, звичайно, жодних підстав для того, щоб новий тоталітаризм нагадував старий. Використовувати для урядування кийки й розстрільні команди, штучні голодомори, масові ув’язнення й депортацію – це не тільки антигуманно (ніхто в наш час не переймається особливо гуманністю), але й вельми неефективно, а в епоху передової технології неефективність – це гріх перед Святим Духом. У справді ефективній тоталітарній державі всемогутня еліта політичних босів зі своєю армією управителів контролюватиме підвладне їм населення рабів без жодного примусу, адже раби любитимуть своє рабство. Завданням прищепити їм цю любов наділені в сучасних тоталітарних державах міністерства пропаганди, редактори газет і шкільні вчителі. Але їхня методика ще й далі примітивна й антинаукова. Старі хвастощі єзуїтів про те, що кожна дитина, яку вони виховали, назавжди збереже прищеплені їй релігійні погляди, так і залишилися видаванням бажаного за дійсне. А сучасному педагогові, мабуть, ще важче сформувати у своїх учнів умовні рефлекси, ніж на це були здатні преподобні отці, які дали освіту Вольтерові. Найбільших пропагандистських тріумфів було досягнуто не завдяки якимось діям, а завдяки утриманню від будь-яких дій.