Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

class="p1">— Виходить, треба прийняти божий закон по знищенню мавп?

— Мабуть, що ні.

— Ви весь час аж надто морально уникаєте відповіді на запитання, які мене страшенно бентежать. Ви не даєте відповіді «так» або «ні», а кожна людина, яка шукає віру, любить конкретність, і вона любить або «так» або «ні». У вас же є «та ні», «та ні ж», «мабуть, що ні» та інші фразеологічні відтінки «так». От саме це мене глибоко, якщо хочете, відштовхує не так від вашого методу, як від вашої практики.

— Ви неприязно ставитесь до моєї практики. Зрозуміло… А все-таки ви прибігли з концтабору до мене. Як це пов'язати?

— Це зайвий раз свідчить про те, що в кожній людині, як ви кажете, присутнє і божественне, і мавпяче. Коли б у мені було тільки божественне, я б до вас не звернувся. Не став би тікати, я прийняв би смерть від есесівських катів, підставив би їм другу щоку, щоб пробудити в них людину. От коли б вам довелося потрапити до них, цікаво, чи підставили б ви другу щоку чи постаралися б уникнути удару?

— Що значить — підставити другу щоку? Ви знову проектуєте символічну притчу на реальну машину нацистської держави. Одна справа — підставити щоку в притчі. Як я вже вам казав, це притча совісті людської. Інша справа — потрапити в машину, яка не питає в тебе, чи підставляєш ти другу щоку, чи не підставляєш. Потрапити в машину, яка в принципі, в ідеї своїй не має совісті… Звичайно, з машиною, чи з каменем на дорозі, чи з тією стіною, на яку ти наткнувся, не варто спілкуватися так, як ти спілкуєшся з іншою істотою.

— Пасторе, мені незручно, — може, я вторгаюсь у вашу таємницю, але… Ви що, були свого часу в гестапо?

— Ну що я вам можу сказати? Я був там…

— Розумію. Ви не хочете про це згадувати, бо вам це боляче. А ви не думали, пасторе, що після закінчення війни паства не буде вам вірити?

— Хіба мало людей сиділо в гестапо.

— А коли пастві хтось шепне, що пастора як провокатора саджали в камери до інших заарештованих, котрі не повернулись? А таких, як ви, що повернулися, — одиниці з мільйонів… не дуже паства повірить вам. Кому ви тоді проповідуватимете свою правду?

— Звісна річ, якщо на людину впливати такими методами, можна знищити кого завгодно. В такому разі навряд чи зможу хоч би там що виправити в моєму становищі.

— І що тоді?

— Тоді? Спростовувати це. Спростовувати, скільки зможу, спростовувати доти, поки мене слухатимуть. Коли не будуть слухати — вмерти в душі.

— В душі. Отже, живою, плотською людиною ви залишитесь?

— Господь судить. Залишусь то залишусь.

— Ваша релігія проти самогубства?

— Тому я й досі не наклав рук на себе.

— Що ви робитимете, коли вас позбавлять змоги проповідувати?

— Я віритиму не проповідуючи.

— А чому ви не бачите іншого виходу для себе — трудитися разом з усіма?

— Що ви називаєте «трудитися»?

— Тягати каміння для того, щоб храми науки будувати — хоча б так.

— Коли людина, закінчивши богословський факультет, потрібна суспільству лише для того, щоб тягати каміння, то мені нема про що розмовляти з вами. Тоді справді мені краще зараз повернутися в концтабір і згоріти там у крематорії…

— Я тільки ставлю запитання — а якщо? Мені цікаво послухати вашу приблизну думку, так би мовити, фокусування вашої думки вперед.

— Ви вважаєте, що людина, яка звертається до пастви з духовною проповіддю, — ледащо й шарлатан? Ви не вважаєте це за роботу? У вас робота — це тягання каміння, а я вважаю, що праця духовна є мало сказати рівноправна з будь-якою іншою працею — праця духовна надзвичайно важлива.

— Я сам за фахом журналіст, і мої кореспонденції зазнавали нападу як з боку нацистів, так і з боку ортодоксальної церкви.

— Ортодоксальна церква засуджувала їх з тієї елементарної причини, що ви неправильно тлумачили саму людину.

— Я не торкався людини. Я показував світ злодіїв і повій, які жили в катакомбах Бремена й Гамбурга. Гітлерівська держава називала це мерзенним наклепом на вищу расу, а церква назвала наклепом на людину.

— Ми не боїмося правди життя.

— Боїтеся! Я показував, як ці люди намагались приблизитися до церкви і як церква їх відштовхувала; саме паства відштовхувала їх, а пастор не міг іти проти пастви.

— Звичайно, не міг. Я не засуджую вас за правду. Я засуджую вас не за те, що ви показували правду. Я не згоден з вами в прогнозах на майбутню людину.

— Вам не здається, що в своїх відповідях ви не пастор, а політик?

— Просто ви бачите в мені лише те, що може вкластися у вас самих. Ви бачите в мені політичний контур, який становить лише одну площину. Це точно так, як у логарифмічній лінійці можна побачити предмет для забивання гвіздків. Логарифмічною лінійкою можна забити гвіздок, в ній є протяжність і певна маса. Але це той варіант, коли бачиш десяту, двадцяту функцію предмета, але з допомогою лінійки можна рахувати, а не тільки забивати гвіздки.

— Пасторе, я ставлю запитання, а ви, не відповідаючи, забиваєте в мене цвяхи. Ви якось дуже спритно робите з мене того, хто відповідає, а не того, хто запитує. Ви якось зразу перетворюєте мене з шукаючого в єретика. Чому ж ви говорите, що ви — над боротьбою, коли ви теж у бою?

— Це правильно: я в бою, і я справді у війні, але й воюю з самою війною.

— Ви дуже матеріалістично сперечаєтесь.

— Я сперечаюся з матеріалістом.

— Отже, ви можете воювати зі мною моєю ж зброєю?

— Я змушений це робити.

— Послухайте… В ім'я блага вашої пастви мені треба, щоб ви зв'язалися з моїми друзями. Адресу я вам дам. Я довіряю вам адресу моїх товаришів… Пасторе, ви не зрадите невинних…»

Штірліц закінчив прослухувати цей магнітофонний запис, швидко встав і підійшов до вікна, щоб не зустрічатися поглядом з тим, хто вчора просив пастора допомогти, а зараз усміхався, слухаючи свій голос, пив коньяк і жадібно курив.

— З куривом у пастора було погано? — спитав Штірліц не обертаючись.

Він стояв біля вікна — величезного, на всю стіну — і дивився, як ворони билися на снігу за шматочок хліба: тутешній сторож одержував подвійний пайок і страшенно любив птахів. Сторож не знав, що Штірліц — з СД, і був твердо впевнений, що котедж належить або гомосексуалістам, або ж торговим ділкам: сюди жодного разу не приїздила жінка, а коли збиралися чоловіки,