Читати книгу - "Кід Родело"

завдаватимеш турбот, тебе будуть батожити раз за разом, і коли нарешті вийдеш на волю, будеш готовий до кладовища. Повір мені — я тут усіх перебачив…

Ден Родело стояв, чекаючи доки вони підуть, потім вийшов у коридор і попрямував до контори начальника. Він знав, що його проводжають заздрісні погляди тих, хто лишався позаду, але він мало кого з них знав і мав мало спільного з будь-ким із них.

Раптом він зупинився. Троє яків вносили тіло. Супроти волі він удивлявся у мертве обличчя. Він впізнав його. Впізнав просто тому, що це міг бути лише один чоловік. Хоча в блідому обличчі мерця мало що нагадувало, людину, яку він знав.

Про Айзечера ходили чутки. Він мав рідних з грішми десь далеко на Сході, і були розмови, що нібито ці гроші сягають сюди. Досі лишалося загадкою, як йому вдалося втекти.

Клерк відчинив двері до контори начальника.

— Тіло Айзечера, сер, до впізнання.

— Ти що, не можеш сам впізнати його?

— Інструкція, сер. Належить, щоб ви оглянули тіло.

Начальник підійшов до дверей і кинув оком на мертву людину. Був він стрункий, принадний чоловік, добре за п'ятдесят, виправка виказувала його військове минуле. Йому не подобалась ця справа.

— Ніколи б не впізнав його, — зауважив він. — Ніби пройшов крізь пекло.

— А ви бачили оту пустелю на півдні? Не думаю, щоб у Північній Америці було ще щось подібне до неї. Він, мабуть, був напівмертвий від спраги, коли його підстрелили.

Начальник відвернувся.

— Вони завжди стріляють їх, чи не так?

— Мертва людина не потребує води, а вода там — страшенна рідкість.

— Добре, прибери його звідси. І подивись, щоб поховали як слід, — і, поміркувавши, додав: — Щоб ти напевне міг знайти могилу. Може, його родина захоче забрати тіло, хоч я щодо цього маю сумнів.

Які у кавалерійському капелюсі виступив уперед.

— Оро?

— Заплати йому, — сказав начальник. — Отут… я підпишу це.

Він підписав доручення на виплату, тоді глянув на клерка.

— Я підписав, — сказав він, — але нехай я буду проклятий, якщо мені це подобається. Не в тому справа, був він злочинець чи ні, але просто не можна дозволяти їм полювати на людей і вбивати їх.

Клерк був цинік.

— За рахунок цього вони живуть, ці які, сер. Я маю на увазі оту банду, що вештається коло форту. — Він зробив паузу. — Я частенько думав, що нам слід завербувати їх, сер, натренувати й зробити з них добрих солдатів. Вони мають здібності.

— Кровожерні дикуни!

— Деякі з них.

Індіанець узяв свої гроші і обернувся, але тут побачив Дена Родело. На хвилину вони зустрілись очима, які розібрав неприязнь у погляді Дена і опустив очі, оглядаючи його вбрання. Як на в'язня, — а які знав, що це в'язень, — той був одягнений досить добре. Нові черевики були вичищені і сяяли.

Індіанець вказав на них.

— Мої! — він глянув на Родело. — Побачиш. Одного дня — мої.

— Мені шкода, — відповів Родело, — але я виходжу з в'язниці. Я вільний.

Родело пройшов повз які і зупинився біля столу начальника. Щось підказало Денові, ким був колись начальник, і майже інстинктивно він став струнко.

— Ну, Родело? — начальник вивчав його якийсь час. — Були в армії?

— Так, сер. П'ятий кавалерійський, сер.

Клерк підійшов до столу з коричневим паперовим мішком і поклав його перед Родело. Ден глянув. У мішку були його речі, зовсім небагато. Він розклав їх по кишенях без коментарів, потім затягнув ремінь з револьвером, що його принесли разом із мішком. Начальник вийняв з шухляди золоту п'ятидоларову монету і вручив її Денові.

— Ось ваші вихідні гроші. Я радий, що ви звільняєтесь, Родело, і маю надію, що ви не зробите нічого такого, що поверне вас сюди.

— З мене досить, сер, — зітхнув той. — За мною не було ніякого злочину, коли я попав сюди.

— Знаю. Я перевіряв вашу справу.

Начальник, здавалося, не поспішав відпустити його.

— Родело, вам доведеться витримати випробувальний строк. За часів змін завжди може виникнути така ситуація, з якою нелегко буде впоратись, але треба пам'ятати, що наша країна змінюється. Ми більш не можемо жити за законами рушниці. Поселенці ідуть зі Сходу кожного дня, є підприємці, що бажають вкласти гроші. Ми повинні навчитися вирішувати наші суперечки без стрілянини, і ми мусимо розпрощатися зі злочинським уявленням про закон.

— Я знаю, сер.

— Сподіваюсь, Родело, бо вважаю, що ви — добра людина. Тримайтесь подалі від неприємностей, — він подивився просто в Денові очі. — І подалі від поганої компанії.

Ден Родело відступив на крок назад, зробив поворот на місці й вийшов з контори. Він був занепокоєний якимось передчуттям. Чи начальник знає що-небудь? Але звідки? Однак…

Коли вони наблизились до брами, конвоїр, що йшов поруч, зробив сторожі знак відчинити. Вони швидко вийшли.

— Радий бачити тебе зовні, Дене, — сказав конвоїр.

— Дякую, Індиче. Не сказав би, що буду дуже скучати.

Ден Родело кивнув головою на схід.

— Отам на мене чекає добрий кінь, — він обернувся. — Хочеш дещо зробити для мене? — Він вийняв п‘ятидоларову монету з кишені. — Вона твоя, як скажеш Джо Харбінові, що я дав її тобі.

— Ото й усе?

— Усе.

Індик стояв у відчиненій хвіртці, стежачи, як Родело спускається з горба, потім глянув на золоту монету, знизав плечима і поклав її до кишені. І що б то воно значило? Вирішив був доповісти начальникові, але потім це здалося йому дрібницею. Він відступив, і брама зачинилася позаду.

Задумливо попрямував він до тюремного двору. Джо Харбін зараз має бути у кар'єрі. В'язень, думав Індик, який може віддати п'ять доларів ні за що, певно, має гроші — або сподівається невдовзі їх отримати. І, здається, саме про це він хотів сповістити Харбіна.

Було гаряче. Ден Родело зупинився і витер рукою піт із чола. Попереду був довгий шлях до конаючого шахтарського містечка, куди він прямував, і було краще почекати до заходу сонця. Він бажав уникнути міста Юма, тамтешніх цікавих поглядів на кожного, що спустився з горба, де розташована в'язниця території. Його бачили тут рік тому, та й то лише мигцем. Але він не хотів, щоб хоч хто-небудь у майбутньому пам'ятав, що він відбув строк у тюрмі Юма. Він збочив з дороги й сховався у затінку під покинутою саманною хатиною, щоб пересидіти до вечірньої прохолоди. Витяг з кобури шестистрільний кольт, зважив його в руці, щоб спробувати рівновагу, потім перевірив набої. У патронташі лише одинадцять петельок були з патронами.

Йому знадобляться боєприпаси і рушниця.

Поклав револьвер назад до кобури і, насунувши капелюха