Читати книгу - "Кров Амбера"

на мові Амбера, тари, що викликало у мене достатню зацікавленість для пропозиції зустрітися і обмінятися інформацією тим же вечором в барі місцевого заміського клубу.

Але дядько Рендом відкликав мене додому, в Амбер, раніше, — коли ще ми з Біллом прогулювалися. Джордж Хансен, як з'ясувалося, стежив за нами і хотів проскочити зайцем, коли ми вже переміщувалися через Відображення реальності. Не скажу, що йому не пощастило; його ж не запрошували.

Я прихопив Білла з собою, так як не хотів залишати його сам на сам зі настільки дивно ведучим себе суб'єктом.

Від Рендома я дізнався, що інший мій дядько, Каїн, помер від кулі вбивці, і що хтось також намагався вбити дядька Блейза, але зумів лише поранити. Похорони Каїна повинні були відбутися на наступний день.

Я все-таки з'явився тим вечором на побачення в заміський клуб, але мого таємничого співрозмовника ніде не було видно. Однак, вечір не пройшов даром, так як я познайомився з симпатичною леді на ім'я Мег Девлін, і одне призвело до іншого, я провів її додому, і ми вирішили взнати один одного дещо ближче. Потім, в той момент, коли, за моїми поняттями, її думки повино було займати що завгодно, але тільки не це, вона запитала, як звати мою матір. І тому я вирішив, що якого біса, і розповів їй. Лише пізніше мені спало на думку, що саме вона-то і могла бути тією самою людиною, з якою я відправився на зустріч до бару.

Нашу зустріч передчасно перервав дзвінок з вестибюля, зроблений людиною, яка нібито являлася чоловіком Мег. Я вчинив так, як вчинив би будь-який джентльмен. Забрався живіше до бісової матері.

Тітка Фіона, сама чаклунка (але не в тому сенсі, що я) не схвалювала мого побачення. І, очевидно, ще менше схвалювала Люка, тому що після того, як я дещо розповів їй про нього, вона поцікавилася, чи немає у мене його фотографії. Я показав їй витягнуте з гаманця фото, груповий знімок, де був присутній Люк. Я міг би заприсягтися, що вона звідкись знає його, хоча мені вона в цьому не зізналася. І той факт, що вона і її брат Блейз в ту ж ніч зникли з Амбера, здавався більш ніж випадковим збігом.

Після цього темп подій ще більше прискорився. На наступний день, відразу після похоронної служби по Каїнові, була зроблена груба спроба перебитий за допомогою кинутої бомби більшу частину нашого сімейства. Невдаха-вбивця втік. Пізніше Рендома засмутила моя коротка демонстрація Колеса-Примари, мого улюбленого проекту і хобі, мого основного заняття під час чотирьох років роботи в Гранд Дизайні. Колесо-Привид — це… ну, починалося воно як комп'ютер, для роботи якого були потрібні інші закони фізики, ніж засвоєні мною в коледжі. Для цього також було необхідно те, що зазвичай називається магією. Але я знайшов місце, де його можна було спорудити й пустити в хід, і побудував його там. Коли я залишив його, воно все ще самопрограмувалося. Здавалося, Колесо-Привид стало розумним, і, по-моєму, це налякало Рендома. Він наказав мені піти і відключити його. Мені ця ідея не дуже-то сподобалася, але я відправився.

При подорожі по Відображеннях за мною слідували; я піддавався приставанням, погрозам і навіть нападам. Від пожежі мене врятувала одна мила дама, яка пізніше загинула, і була похована мною в озері. Таємничий індивідуум захистив мене від злісних тварюк, і він же врятував мене від своєрідного землетрусу — і виявився він ні ким іншим, як Люком. Він супроводжував мене до останнього бар'єру, до побачення з Колесом-Примарою. Моє творіння було трішки ображено на мене і вигнало нас за допомогою тіньової грози у Відображеннях — штуки, потрапити в яку аж ніяк не забавно, з парасолькою чи без неї. Від таких напастей я врятував себе і друга за допомогою одного з Козирів Смерті, як я охрестив дивні Карти з квартири Джулії.

Закінчилося пригода у блакитній кришталевій печері, куди Люк затягнув мене. Старий добрий Люк. Він заточив мене в ній, заздалегідь подбавши про моїх потреби. Коли він повідомив мені, хто він такий, я зрозумів, що так подіяло на Фіону при вигляді фото — його схожість з своїм батьком. Люк виявився сином Бранда, вбивці і зрадника, який з біса близько підійшов кілька років тому до того, щоб знищити королівство, а заодно з ним і решту всесвіту. На щастя, Каїн убив його до того, як він здійснив свої задуми. Саме Люк, як я тоді дізнався, і вбив Каїна, щоб помститися за смерть батька. (І, як виявилося, звістку про смерть батька він отримав тридцятого квітня і довгі роки мав оригінальну звичку відзначати річницю цієї події.) Як і на Рендома, на нього теж справило враження моє Колесо-Привид, і він повідомив мені, що я буду залишатися його полоненим, так як зможу знадобитися йому на випадок отримання контролю над машиною, яка, як він вважав, виявиться ідеальною зброєю для знищення решти членів сім'ї.

Він відправився провертати цю справу, і я швидко виявив, що мої магічні здібності екрановані якоюсь особливою властивістю цієї печери, так що мені тепер ні з ким поговорити, крім тебе, фракір, а тобі нема кого тут душити…

Але чи не хочеш ти послухати кілька тактів з «Над Веселкою»?

1

Після того, як лезо розлетілося вщент, я відкинув руків'я. Зброя не принесла жодної користі проти океану блакитної стіни в місці, прийнятому мною за найменш товсту її ділянку. Біля моїх ніг лежало лише кілька дрібних осколків каменю. Я підняв їх і потер одна об одну. Це для мене не вихід. А єдиний вихід, здавалося, полягав у поверненні тим же шляхом, яким я ввійшов сюди, а це не виходило.

Я повернувся в квартиру (в ту ділянку печери, де я кинув спальний мішок). Присівши на щільний коричневий спальник, я відкоркував пляшку вина і ковтнув. Поки я бився зі стіною, то порядком змок.

Тут фракір заворушився на зап'ясті, частково розмотався і виповз на долоню лівої руки, обвившись навколо двох все ще лежачих на моїй долоні блакитних осколків. Він зав'язався навколо них вузлом, а потім впав і повис, розгойдуючись, як маятник. Я залишив пляшку і став спостерігати. Дуга його розгойдування йшла подовжньо того тунелю, який я тепер називав своїм будинком. Розгойдування тривало, напевно, цілу хвилину. А потім він втягнувся вгору і вгамувався, доповз до тильної сторони долоні. Звільнивши осколки біля основи безіменного пальця, він повернувся на своє