Читати книгу - "Ранковий прибиральник"

й улеслива маска, що прикипiла до обличчя. Дивитися досить огидно. Особливо на бiлу унiформу та на вiзок iз чистою бiлизною i комплектом засобiв для миття.

У пiдсобцi, де я перевдягаюся, завжди панують бурхливi веселощi. Знаючи, що я ще не зовсiм досконало засвоїв мальтiйську, мої колежанки лепечуть щось незрозумiле, вдаючись до сленгу, i, негiдницi, регочуть, позираючи в мiй бiк. Без сумнiву, вони плiткують про мене. Я для них — безстатева iстота, перед якою вони можуть без сорому пiдтягти колготки, зрiзати мозоль на нозi чи похвалитися новими трусиками.

Службовим лiфтом я пiднiмаюся на свiй поверх. Головне — не застати гостей у номерi й навiть у коридорi! Зазвичай iз восьмої до дванадцятої в готелi снiданок. За цей час треба встигнути прибрати всi кiмнати, в мiру появи на дверях синiх табличок, якi свiдчать про те, що клiєнт вийшов. Iнодi, щоправда, трапляються iдiоти (iнакше не назвеш!), якi щодня вивiшують напис: «Прошу не турбувати!» Це мене жахливо дратує, бо потiм на прибирання номера потрiбно щонайменше пiвгодини, що за наших умов геть неприйнятно: я зобов’язаний навести лад у кiмнатi хвилин за п’ятнадцять! I це з перестеленням постелi (без жодної зморщечки!) та чищенням килима!

Якби Свiтланка побачила мене за цим заняттям, вона б, напевно, очманiла. «I це все, чого ти домiгся?» — вчувається її презирливий голос. Вона завжди вважала, що в життi треба чогось домагатися. У мене саме це поняття викликало в уявi таку картинку: людина гатить у стiну важкою довбнею, i стiна раптово обвалюється на неї.

Я волiв пливти за течiєю. Єдине важливе рiшення, що його я прийняв i яке круто змiнило моє життя, — емiграцiя в Канаду. Втiм, усе трапилося практично поза моєю волею. Там працював мiй давнiй приятель-комп’ютерник. Вiн довго писав менi листи, доки я не зважився зайти в емiграцiйне бюро й подати папери на виїзд. Тодi, рокiв десять тому, час був сприятливiший, i зненацька через три мiсяцi менi надiйшов виклик. Тодi я вже впродовж року жив сам, i брати з собою Свiтлану менi зовсiм не хотiлося. Вона, мабуть, досi дметься на мене, вважаючи, що я працюю в Сержа (це той мiй приятель) на фiрмi з обслуговування телекомунiкацiй i живу на власнiй вiллi з басейном…

…Я вiдчиняю унiверсальним ключем першу кiмнату i вкочую в неї вiзок. Лiжка майже в буквальному розумiннi — зруйнованi, широкi ковдри куйовдяться на пiдлозi. На моєму поверсi всi номери одномiснi, але в кожному чомусь аж два «сексодроми». У мешканнi цього постояльця я щоранку бачу двi використанi постелi. Може, вiн пiвночi спить на одному лiжку, а потiм переходить на iнше? Це в кращому випадку. У гiршому я знову знайду в лазничцi купу порожнiх пляшок i недопалки, що валяються просто на долiвцi. На бiлоснiжному кахляному балконi те саме. Ще й червонi плями вiд розлитого вина. Я вiдчиняю балконнi дверi, щоб трохи вивiтрився сморiд, i беруся за прибирання. Могутнiй пилотяг iз режимом вологого чищення всмоктує в себе геть усе — i недопалки, й попiл, i пiдсохлi виннi плями. У пам’ятi спливає, що мати колись говорила: «Головне в прибираннi — пiдлога. Якщо вона чиста — вважай, що в хатi порядок!» Хто б подумав, що через енну кiлькiсть рокiв я затямлю це як непорушну аксiому. Справдi, за кiлька хвилин килим сяє первозданною чистотою, i зiжмакана бiлизна, рiзнi папiрцi, недогризки й використанi серветки вже не створюють такого огидного враження. Впоратися з усiм цим — раз плюнути! Залишається витерти пилюку, розвiсити новi рушники (чотири для тiла, два — для обличчя, два — для нiг i двi скрученi рурочкою махровi серветки), замiнити халати, вiдполiрувати тумбочки й журнальний столик та освiжити кiмнату. I неодмiнно протерти оксамитовою ганчiрочкою дзеркала й телефонну слухавку.

Тиша в коридорi й у номерi западає така, що, здається, я потрапив у готель для мерцiв. Менi хочеться натиснути на кнопку пульта телевiзора.

Чи передихнути якусь хвилину в м’якому крiслi, задимiвши сигаретою пожильця з пачки, що лежить на столi. Закинути ноги на журнальний столик, заглянути в холодильник й поцупити звiдтiля банку пива, а якщо пощастить — то й чогось мiцнiшого… А ще бiльше менi хочеться (особливо пiсля завершення ненависної роботи) попiсяти в унiтаз люксових апартаментiв i… не злити пiсля себе воду. Ото був би фокус! Очевидно, що нiчого з вищеназваного я зробити не можу, бiльше того — я повинен бути «святим духом», ангелом чистоти й порядку, який незримо й безшумно пурхає з кiмнати в кiмнату, доброю феєю, що плодоносить милом, шампунем, кондицiонером для волосся, рулонами ароматизованого туалетного паперу i кремом для голiння чи для рук.

Моя робота закiнчується рано: десь о першiй пополуднi. До цього часу я мушу випаруватися з готелю — до наступного ранку. Що, власне, мене дуже влаштовує: я можу з’їздити на пляж у Меллiху, можу обiйти трiйко-четвiрко барiв, переходячи з мiста в мiсто пiшки, або ж, узявши за пару лiр таксi, вирушити у Валлетту. Або просто полежати в своїй кiмнатi, попльовуючи в стелю. I це навiть краще, тому що за весь час, що я тут, уже не раз обiйшов i об’їхав острiв уздовж i впоперек. I вже втратив дилетантську туристську цiкавiсть. Мене цiлком влаштовує ця маленька країна, що складається з шести островiв, обжитими з яких є тiльки три — Мальта, Ґозо (чи Ґоцо, як вимовляють мiсцевi) й Комiно. На iнших — Комiнотто, Фiлфа й островi Святого Павла можна хiба що посмажити яйця прямо на голому камiннi.

У першi мiсяцi перебування тут у мене ще були сили вештатися по мегалiтичних храмах — вони вабили до себе, як магнiт (видно, позначилося моє давнє, ще дитяче захоплення допотопними цивiлiзацiями). Навiть iсторiї про пiратiв i мальтiйських лицарiв не захоплювали так, як цi дивнi будiвлi, древнiшi вiд єгипетських пiрамiд на кiлька столiть. Майже щодня я брав таксi й методично об’їжджав храми, що не страждають, утiм, вiд архiтектурної розмаїтостi. На малюсiнькiй кам’янистiй територiї країни цих загадкових об’єктiв — понад двадцять, усi вони мають форму трилисника i складенi з гiгантських плит, iдеально пiдiгнаних одна до одної. Призначення цих об’єктiв не розгадано дотепер, та й прадавнi будiвничi пощезли з цiєї землi безвiсти. Крiм двох «нетр», у яких вони жили всiм гуртом, — не знайдено й найменшого натяку на те, що вони займалися чимось iншим поза фанатичним будiвництвом. Я маю власну гiпотезу: по завершеннi певної мiсiї їх забрали чужопланетнi брати. Хоча на Мальтi вважають, що