Читати книгу - "По багряному сліду"

ви неспроста умиваєте руки в цій справі. У цієї людини такий важкий характер, чи що? Кажіть уже прямо.

— Не так легко сказати несказанне, — засміявся Стемфорд. — Холмс, як на мене, просто вчений сухар — навіть аж черствий. Він вам залюбки дасть крихітку найновішого алкалоїду — без лихої думки, розуміється, а просто ради експерименту, щоб скласти точне уявлення про його дію. Слід віддати справедливість, Холмс і сам прийняв би його з такою ж готовністю. Він явно має нахил до чітко визначеної і точної науки.

— От і добре.

— Так, але це може зайти надто далеко. Коли він починає бити палицею трупи в анатомічному театрі, то це вже стає якимось дивацтвом.

— Бити трупи?

— Так, щоб перевірити, чи можна викликати синяки після смерті. Я на власні очі бачив його за цим заняттям.

— І, кажете, він не медик?

— Ні. Бог його знає, що він там вивчає. Але ми прийшли, так що дивіться тепер уже самі.

Поки він говорив, ми звернули в тісний провулок і пройшли через вузькі бічні двері до флігеля великої лікарні. Я знав це місце, і мене не треба було вести, коли ми піднялися непривітними кам'яними сходами і попрямували довгим вибіленим коридором повз численні сіро-коричньові двері. Біля самого кінця склепінчастий коридор повертав до хімічної лабораторії.

Це була висока кімната з безліччю пляшечок, вишикуваних в ряд або сяк-так притулених. Широкі низькі столи були розставлені безладно і щетинилися ретортами, пробірками й маленькими бунзенівськими пальничками з блакитним мерехтливим полум'ям. У кімнаті був один лише чоловік, що схилився над віддаленим столом, заглиблений у свою роботу. Почувши наші кроки, він озирнувся і схопився з радісним вигуком:

— Знайшов! Знайшов! — кричав він моєму супутникові, підбігаючи з пробіркою в руці до нього. — Я знайшов реактив, який осаджується гемоглобіном і більше нічим.

Якби цей чоловік відкрив золоту копальню, його обличчя не могло б сяяти більшою радістю.

— Доктор Уотсон, містер Шерлок Холмс, — познайомив нас Стемфорд.

— Дуже приємно, — промовив той сердечно, хапаючи мою руку з силою, якої я від нього не сподівався. — Ви, бачу, побували в Афганістані.

— А як ви про це дізналися? — спитав я здивовано.

— Не має значення, — сказав він, задоволено посміхаючись. — Ідеться про гемоглобін. Вам, звичайно, зрозуміла важливість цього відкриття?

— Це, безперечно, цікаво з точки зору хімії, — відповів я, — але практично…

— Ну, чоловіче, це найпрактичніше відкриття в судовій медицині за останні роки. Хіба ви не бачите, що це дасть нам безпомилкову пробу на кров'яні плями? Ідіть-но сюди! — Він рвучко схопив мене за рукав піджака і потяг до столу, за яким працював.

— Візьмімо трохи свіжої крові, — говорив він, штрикаючи довгою голкою свій палець і висмоктуючи добуту краплину крові хімічною піпеткою. — Тепер додаймо цю невелику кількість крові до літра води. Ви бачите, що в результаті суміш має вигляд чистої води. Пропорція не може бути більша, ніж один до мільйона. Однак я не маю ніякого сумніву, що ми дістанемо характерну реакцію.

Кажучи це, він вкинув до посудини кілька білих кристалів, а потім додав дві-три крапельки прозорої рідини. В одну мить розчин набрав тьмяного брунатно-червоного відтінку, і коричньовий порошок осів на дно скляної банки.

— Ха! Ха! — зареготав Холмс, плещучи в долоні, як дитина, захоплена новою іграшкою. — Ну, як воно?

— Це, здається, дуже тонка проба, — зауважив я.

— Прекрасна! Прекрасна! Стара гваякова проба була дуже груба й невиразна. Таким же є і дослідження кров'яних тілець під мікроскопом. Воно нічого не варте, якщо плями кількагодинної давності. Ну, а ця нібито діє однаково добре, незалежно від того, чи це кров стара, чи нова. Якби науці вже була відома ця проба, то сотні людей, які зараз вільно гуляють собі по світу, давно поплатилися б за свої злочини.

— Звичайно! — підтакнув я.

— Кримінальні справи здебільшого залежать саме від цього. Людину підозрівають у вбивстві, може, через кілька місяців після того, як його вчинено. Оглянули її білизну, одяг і виявили на них рудуваті плями. Але що це — плями бруду, плями іржі чи плями від фруктів, чи може щось інше? Це питання збило з пантелику не одного експерта. А чому? Бо не було надійної проби. Тепер ми маємо пробу Шерлока Холмса, і більше не буде ніяких труднощів.

Його очі аж блищали, коли він говорив; він поклав руку на серце і в, клонився, немовби до якоїсь уявної аплодуючої юрби.

— Вас треба поздоровити, — зауважив я, немало здивований його ентузіазмом.

— Взяти хоч би торішню справу фон-Бішофа у Франкфурті, його, напевне, повісили б, якби тоді існувала ця проба. Потім був Мезон із Бредфорда, і знаменитий Мюллер, і Лефевр із Монпельє, і Самсон із Нового Орлеана. Я міг би назвати десятки випадків, коли це мало вирішальне значення.

— Ви просто-таки ходячий реєстр кримінальних злочинів, — сказав Стемфорд. — Ви могли б видавати газету. Назвіть її «Поліційні новини з минулого».

— І було б що читати, — зауважив Шерлок Холмс, заліплюючи маленьким кусочком пластиру місце уколу на пальці. — Я мушу бути обережним, — продовжував він, обертаючись до мене з усмішкою, — бо я немало бабляюся з отрутами. — Кажучи це, він підняв руку, і я помітив, що вся вона була поцяткована такими ж кусочками пластиру і була в плямах від міцних кислот.

— А ми до вас у справі, — сказав Стемфорд, сідаючи на триногий стілець і підштовхуючи ногою другий стілець у мій бік. — Ось мій приятель хоче напитати собі квартиру; ви — скаржитесь, що не можете знайти собі напарника, я й подумав, що вас добре було б звести докупи.

Шерлок Холмс, здавалось, був у захопленні від думки поділити квартиру зі мною.

— Я напитав квартиру на Бейкер-стріт, — сказав він, — яка цілком задовольнить нас. Сподіваюсь, ви не маєте нічого проти запаху міцного тютюну?

— Я сам курю тільки флотський.

— От і гаразд. Я звичайно тримаю в себе хімікалії і часом роблю досліди. Чи це вам не заважатиме?

— Аж ніяк.

— Стривайте, згадаю інші свої вади. Часом на мене таке находить, що я не відкриваю рота цілими днями. Тільки ви не думайте, що це я гніваюся на когось. Просто дайте мені спокій, і я швидко знову стану таким, як був. А тепер ви сповідайтеся. Якщо вже жити разом, то не шкодить наперед знати одному про одного найгірші з його звичок.

Я засміявся з цього перехресного допиту.

— Я тримаю щеня-бульдога, — сказав я, — і не терплю шуму, бо мої нерви розстроєні; і я встаю не тоді, як люди, і дуже ледачий. Я