Читати книгу - "Ескорт у смерть"

class="p1">– О, Господи… Ну, слухаю… – зітхнула Ілона.

– Тут чітко написано: «Без секс-послуг». Ти просто якась несучасна совдепівка, дарма що «бізнес-леді»! До речі, на Заході це звичайна річ: якщо леді незручно з'являтися десь самій, вона замовляє собі інтелігентного красеня на кілька годин. От і все! А потім каже йому: «Дякую. Було дуже приємно з вами познайомитися», платить гроші й – вони розходяться. Просто і красиво.

– І все? – замислено повторила Ілона.

– Запевняю. Це ж – цивілізація! Сервіс. Не більше.

– Треба поміркувати, подзвонити туди й розпитати докладніше…

– Я вже дзвонила! – радісно доповіла Олена.

– І що?

– Усе дуже добре. Фірма серйозна. Вибір великий. Година коштує сто «у.є.»! Скільки годин триватиме твій прийом?

– Години дві.

– Ну от і маєш. Дешево і сердито.

– Ти – геній, – з полегшенням зітхнула Ілона. – Я твоя боржниця, Оленко! Зроби ще одну послугу – зателефонуй і зроби замовлення.

– От завжди ти так… Спочатку кричиш, а потім усе валиш на мене!

– Ну, Оленко, сонечко, така вже я є… За мною вечеря в китайському ресторані!

– В італійському!

– Як скажеш!

– Добре, – змилостивилася Олена. – Кажи, який «екземпляр» тобі замовляти? Вік? Очі? Колір волосся?…

– Це ж треба! – засміялася Ілона. – Ну, гаразд. Значить так: вік – не більше двадцяти п'яти…

– Ти що, подруго, чи не занадто?…

– Нехай подивляться! Нічого. Тепер: статура – спортивна, блондинчик, очі – світлі… Словом, нехай буде як ляльковий Кен. Знаєш такого?

– Авжеж – чоловік Барбі? О'кей. Але навряд чи у нас знайдеться хоч один такий мужик.

– Замовляй найвродливішого, а там подивимось. Іншого виходу у мене все одно немає…

– От бачиш, а я завжди казала, що за своєю божевільною роботою ти втрачаєш найголовніше. Ну, про це ми ще якось поговоримо… Все. Телефоную. На котру годину він тобі потрібен?

– На сьому.

– Добре. Чекай. Я все зроблю.

Ілона знову кинула слухавку на софу. До сьомої лишалося дві години.

Вона пішла в душ. Тепла вода розслабила й заспокоїла її. Ілона одягла халат і, зручно вмостившись у кріслі, почала чекати на перукарку.

«Я йду вперед семимильними кроками, – міркувала вона. – Чому ж мені завжди траплялися чоловіки, яких треба тягнути на собі? Я простягала руку, сподівалася хоча б на розуміння, а вони завжди намагалися стягнути мене вниз, до кухні, прання, прибирання. А коли я виконувала й це – вони йшли від мене, грюкнувши дверима. Мовляв, ти занадто сильна». Такими були обидва її чоловіки. Життя не складалося. Ілона керувала великою фірмою, відкривала нові філії, а по ночах тихо скавучала в подушку. Сьогоднішня ситуація була особливо принизливою. Вона намагалася відігнати від себе невеселі думки.

Перукарка Таня, як завжди, зробила все майстерно і швидко. Ілона огледіла себе в люстро й лишилася задоволена. «А я ще нічого!» – сказала вона собі й полізла до шафи по сукню.

О пів на сьому Ілона швиденько поскидала речі в один куток, поправила фіранки, провела пальцем по поверхні мармурового столика – чисто! Не дарма платить прибиральниці… Виставила на столик холодну пляшку «Асті-мартіні» та два фужери. Потім вирішила, що це зайве, й прибрала усе до серванту. Відчула, що хвилюється і не хоче нікуди йти. «Господи, який сором, – думала вона. – Я змушена платити за молодого альфонса, як стара мільйонерка! Негайно треба заводити хоч якогось мужчину… Але як це робиться? Немає ані сил, ані часу… І, кажучи відверто, бажання також…»

Вишукано вбрана й зачесана, вона сиділа на великому шкіряному дивані посеред порожньої, вилизаної до блиску квартири й шалено нервувала. За п'ять хвилин до сьомої не втрималася й налила собі у склянку коньяку. Ледь устигла зробити ковток, як у двері подзвонили…

Увійшли двоє – дівчина в охайному діловому костюмі та чоловік. Ілона намагалася на нього не дивитися.

– Марина, менеджер фірми, – привітно посміхаючись, представилася дівчина. – А це, – вказала на свого супутника, – Олексій. Якщо ви не проти – розрахуймося зараз. У нас попередня оплата.

Вона дістала з теки якусь квитанцію й простягнула Ілоні.

– Двісті доларів.

Тремтячою рукою Ілона дістала гроші й розписалася на папірці, що його копію Марина лишила на столику.

– На все добре! Бажаю гарного вечора! – попрощалася вона й ступила за поріг.

Ілона лишилася стояти навпроти свого нового знайомця і нарешті змогла пильно й прискіпливо огледіти його: красень-блондин у чорному смокінгу із білою гвоздикою в нагрудній кишені. Олексій швидко зорієнтувався, нахилився й поцілував їй руку.

– Що ж, проходьте до кімнати, – сказала Ілона, – Познайомимося. Я розповім вам, що треба робити. За п'ять хвилин приїде авто.

Олексій увійшов до зали й сів у крісло, невимушено закинувши ногу на ногу. «Звичайно ж! – відмітила Ілона. – Геть за Бальзаком: «Вільно себе почувають у чужому домі тільки крадії та куртизанки…»

Пауза затяглася, але перша незручність поволі миналася. «А він нічого, – думала Ілона. – Головне – мовчазний. Манери непогані. Якось буде…»

Вона хотіла щось сказати, та задзеленчав телефон.

– Ну як, прийшов? – таємничим голосом запитала подруга.

– Так, так, – швидко відповіла Ілона.

– І який він? – не вгавала Олена.

– Може, поговоримо про це завтра?

– Ну хоч слово скажи! – молила цікава подруга, – Я ж до завтра не доживу!

Ілона очима вказала Олексію на пляшку та бокали у серванті й вийшла на кухню.

– Справжній Кен, – прошепотіла вона у слухавку.

– Ну от бачиш, подруго, я ж тобі казала, усе буде гаразд. Тримайся! Цілую! Бувай.

Коли Ілона знову увійшла до кімнати, на столі вже стояли два бокали, наповнені вином.

– Отже, за знайомство! – підняла свій.

– За знайомство! – повторив Олексій. Ілона уперше почула його приємний оксамитовий баритон. їй кортіло розпитати хлопця, хто він, як потрапив на таку роботу. «Це, мабуть, звичайне бажання клієнта – розпитати повію про її тяжку долю! – зупинила вона себе, – Ні. Балачки тут ні до чого. Та й навряд чи він скаже правду…»

Знову зависла якась «непрофесійна» для «хлопчика за викликом» пауза. Обоє одночасно подивилися на стрілки годинника. Олексій тихенько прокашлявся й нарешті вимовив:

– До речі, якщо забажаєте подовжити замовлення – я не проти. За додатковий час я беру п'ятдесят доларів за годину.

– Додатковий час – для чого?

– Це на той випадок, якщо вам не схочеться бути самій після презентації…

– А як же умова вашого закладу – «без секс-послуг»? – посміхнулася Ілона. Він посміхнувся також.

– А це моя особиста справа. Запевняю – не пожалкуєте…