Читати книгу - "Невидимі. Таємниця Туманної Бухти"

і зазирає у вікно. Нічого, воно навіть не зачинене. «Мабуть, ти впевнений в собі, Скрімме? — думає вона. — Із цієї ночі не будеш таким довірливим!» І швидко пірнає в темне приміщення.

Марк прямує до чорного ходу. Бейсбольна біта, яку він стискає в руках, додає упевненості. Пробує повернути ручку і… двері відчиняються!

— Дуже легко, — дивується він. — Скрімм або ідіот, або вже чекає на нас…

Переступає через поріг, тихо крокує в темряві, й раптом йому спадає на думку, що, можливо, Ангусу просто нічого боятися? Кілька злодіїв, що наважилися з’явитися в тутешніх місцях, закінчили вельми погано, хтось навіть збожеволів. Та й Дамон твердить, що Скрімм і поліцію контролює.

Але про загін підлітків Ангус, напевно, не здогадується…

Кен іще здалеку помічає на рівні землі продовгувате віконце, залишене для вентиляції підземних приміщень. Якраз саме там можуть бути замкнені діти. Вікно зачинене, але Кен швидко знаходить камінець і загортає його в куртку. Ідеально приглушить удар. Несподіваний шерех у нього за спиною… Дамон, це тільки Дамон. Видно, і йому прийшла та ж ідея — тим краще. Незабаром і ці двоє потрапляють досередини.

Девлін сумнівається: він бачив, що решті було неважко потрапити в будинок. Це дивно. А раптом пастка? Звідти не чути ні звуку, його друзі можуть бути вже спіймані, і з ним буде те саме. Чи не краще почекати одну-дві хвилини? Дати своїм час на пошуки дітей, а якщо їм щось загрожуватиме, прийти на допомогу. Так, ліпше залишитися й почекати. Це гарний план. І більш безпечний.

Сьюзан помічає: Девлін залишився позаду. В якусь мить дівчинці схотілося підійти й запитати, що з ним, але вона передумала. Якщо навіть і злякався, їй краще не лишатися зовні — так швидше можна попастися. Підкрадається до відчиненого вікна з другого боку будинку. Скрімм залишив усе розчахнутим… Це погана ознака… Невже й дітей устиг убити? Ні, не треба думати про це. Необхідно зосередитися. І вгамувати це прокляте тремтіння в колінах!

Грета навпомацки пробирається по кімнаті, освітленій голубуватим сяйвом повного місяця, острівцями блідого світла й калюжами чорнильної пітьми. На якийсь момент сердиться на Дамона за його наказ не брати із собою навіть запальнички, але незабаром чує поскрипування з коридору та розуміє, що друг був правий: у такій темряві ніщо не видасть її присутності. Якщо залишатися зовсім нерухомою…

— Гей, хто тут?

Голос Скрімма? Людина, що ходить на двох ногах, так не скаже. Таким зловісним знущальним тоном. Серце Грети б’ється як божевільне, а кроки в коридорі наближаються. Можна було б повернутися до вікна, але вже надто пізно: їй доведеться піти вперед до дверей, що ведуть у коридор. Без коливань!

— Іди, голубонько, іди до дядька Ангуса. Я тобі нічого не зроблю…

Грета у відчаї озирається. Може, покликати на допомогу? Але тоді зловлять і друзів. Її рука тягнеться до складаного ножа, який дав Дамон, — один їй і один Сьюзан. «Краще, коли вони будуть у дівчат, — сказав він тоді. — Це додасть їм упевненості».

Раптом вона відчуває, що там, у глибині приміщення, є інші двері. Бере себе в руки та прямує туди.

Марк перетинає, як йому здається, обідній зал, і раптово помічає тінь, що слизнула за великим столом.

— Друзі, — шепоче Марк, міцніше стискаючи спітнілими руками бейсбольну біту, — друзі, це ви?

Відповіді нема, якщо не вважати такою щось на кшталт хрипкого зітхання.

Чується густе гарчання. Гарчання великої тварини.

— О Господи, — бурмотить Марк. Біта, яку він тримає в руці, уже не здається йому серйозною зброєю.

Марк біжить до дверей, через які сюди ввійшов. Коридор, кімната, інший коридор. Стукіт кігтів об дерев’яну підлогу дає зрозуміти, що звір його наздоганяє.

«Усе гаразд, ти вже практично врятувався, — підбадьорює себе хлопчик. — Заверни за ріг, петляй, відірвися від нього!»

Звір уже майже наздогнав нещасного. Перевертає стільці, ледь протискується у двері — дійсно дуже великий.

Ні! Тут немає ніякого виходу! Певно, Марк потрапив не в той коридор.

Хлопець біжить знову й починає плакати. Прямо за спиною брязкають щелепи.

У потилицю пашить гаряче дихання звіра.

— Ти нічого не чув? — кричить Дамон, відкинувши всяку обережність.

— Що саме? — неуважно відповідає Кен. Зараз вони в пристосованій під бібліотеку секретній кімнаті, і вся його увага прикута до книг.

— Неначе хтось біг…

— Поглянь сюди, — збуджено шепоче Кен. Його пальці ковзають корінцями книг. — Їм, напевно, сотні років! Ти тільки послухай назви: «Чарівна повня», «Молот відьми», «Таємні ритуали»…

Дамон озирається. Запорошені шафи повні такої літератури. «Світ безсмертних», — читає він у свою чергу. — «Де мас…», «Де маст…»

— «De Masticatione Mortuorum», це латина. Майже кожна книга варта цілого статку, звідки вони тут?

— Більше того, навіщо вони тут?

У цей момент лунає крик.

— А це ти чув? — свистячим шепотом вимовляє Дамон, схопивши Кена за рукав.

— Це був голос Марка, — чує він у відповідь. — Ускочив у халепу.

— Мерщій на допомогу!

— Ні, умови прийняті всіма! Ми повинні продовжувати пошук дітей! — Кену соромно за відмову допомогти Марку, але він знає, що вони з Дамоном можуть виявитися єдиною надією для тих нещасних.

— До біса! — кидає Дамон, відштовхуючи його та прямуючи в бік сходів. — Не допущу, щоб із ним щось трапилося!!

Кен бачить, як друг, побігши сходами, зникає з поля зору. Вилаявшись, хлопчик збирається йти слідом, але щось зупиняє його: на пюпітрі лежить відкрита книга… На