Читати книгу - "Пісок у склянці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я маю на це повне право, адже я твоя дружина, — усміхнулася Ельза. — Між іншим, про об'єктивність. Якби ти дав мені прочитати свій новий роман, я б чесно сказала, сподобався він мені чи ні.
— Навіть не проси, — замахав руками Віктор, немов відганяв від себе настирливу муху. — Ось опублікують, тоді й читай. І не будемо більше до цього повертатися.
Він завжди дотримувався правила: першим новий роман має прочитати видавець, причому обов'язково — в його присутності. Інакше... Що інакше, Віктор не знав і знати не хотів. Якщо є правило, не треба його порушувати! Ельза була в курсі цієї примхи чоловіка, однак кожного разу намагалася переконати його показати їй своє нове творіння і кожного разу — марно. Він завжди залишався непохитним.
Ельза удала, що насупила брови, при цьому вона стала схожа на кумедного ельфа.
— Ти знаєш, що ти справжній зануда?
— А вчора ти казала, що зі мною дуже весело.
— Я тобі лестила.
— Так ти ще та хитрюга! За це ти зараз отримаєш від мене!
Віктор розвернувся до дружини обличчям, схопив її в оберемок і посадив до себе на коліна. Вона була такою легкою, що здавалася невагомою. Ельза скрикнула та спробувала вирватися.
— Відпусти!
— Ну що, попалася?
На її щоках з'явився легкий рум'янець, гра їй вочевидь приносила задоволення, втім, як і самому Віктору.
— Це дуже підступно. В тобі на тридцять кілограмів більше.
— Тому можеш навіть не намагатися втекти від мене.
Він провів рукою по її обличчю, милуючись величезними сірими очима, потім притягнув до себе і ніжно поцілував у губи.
— А я і не збираюся, — тихо прошепотіла Ельза та обійняла його за шию.
Віктор сильніше притиснув до себе дружину у намаганні знову знайти її губи, коли несподівано в отворі дверей з'явилася білява голова семирічної Каміли.
— Тату, ти не бачив Фелікса? — з порогу поцікавилася дівчинка, але побачивши батьків разом, зморщила маленький носик. — Фу-у! Знову цілуєтеся.
Вона належала до того типу дітей, які викликають справжнє захоплення й почуття глибокого розчулення. Зовні Каміла дуже нагадувала Ельзу, з тією лише різницею, що замість рудих кучерів у неї було абсолютно рівне біляве волосся, зібране у два хвостики кумедними шпильками у вигляді мавпячих мордочок.
— Чому ти ще не в ліжку? — суворо запитала Ельза, ніби й не чула питання доньки.
— Я хотіла побажати Феліксу добраніч!
— Сонечко, його тут немає, — втрутився у розмову Віктор. — Напевно він на кухні. Думаю, тобі варто пошукати його саме там.
Каміла кулею вилетіла з кімнати, а Ельза незадоволено похитала головою:
— Гаразд, піду укладу її спати, доки весь будинок не перевернутий догори дном.
Вона неохоче підвелася на ноги та цмокнула Віктора в щоку, чим викликала у нього бажання всадити її назад на коліна. Однак він стримався — йому ще треба було закінчити справи.
— Між іншим, я готова тебе почекати, щоб ми відсвяткували закінчення твоєї книжки! — запропонувала Ельза вже на порозі. — У нас, здається, ще є пляшечка «Dom Perignon». Ти швидко повернешся?
— Сподіваюсь, що так. Але я навіть не смів на це розраховувати, — в очах Віктора спалахнули іскорки. — Ти справді мене дочекаєшся?
— Даю чесне слово! — усміхнулася Ельза і зникла за дверима.
Віктору не залишалося нічого іншого, як повернутися до своєї книги. Він відкрив верхню шухляду столу, дістав звідти пачку паперу та, заклавши її у принтер, натиснув кнопку друку. Принтер рівномірно задзижчав і почав по одному ковтати чисті аркуші.
Цю мить Віктор любив найбільше у світі. Завершальний акорд симфонії, яка народилася з нічого і зіграна вправною рукою. Квінтесенція кожного творчого процесу. Саме в такі моменти народжується істина, котру вже не можна вирубати ніякою сокирою. Якщо осяяння, ідеї, думки — лише іскри вогнища, що злітають у нічне небо і такі ж невловимі у своїй хисткості, то слово — це наочний доказ, що тобі є про що розповісти навколишньому світу. Напевно будь-яка людина, пов'язана з письменством, погодиться з твердженням, що не існує нічого більш бажаного, ніж перший екземпляр власного твору, нехай навіть надрукований на звичайній друкарській машинці. І хоча існують ще звуки фанфар, тисячні наклади, схвальне поплескування по плечу друзів та колег, спокусливі погляди світських левиць, смак дорогого шампанського, поповнений банківський рахунок — таке собі брязкальце в руках немовляти, яскраве, веселе та навіть корисне. Але для справжнього творця — не більше.
Принтер закінчив «випльовувати» папір і тихо завмер в очікуванні нового завдання. Віктор зібрав сторінки, щоб покласти їх у теку зі зміїної шкіри, яку купив у «селі ремісників» під назвою Сумбедіун, коли подорожував Сенегалом. Потім він про всяк випадок скопіював текст на флеш-карту і сховав її в кишеню джинсів.
Перед тим, як їхати до Марка, Віктор збирався ще заглянути до Каміли. Це щоденне, вірніше, щовечірнє дійство вони любили обидва. Трішки поговорити, трішки почитати, незмінний поцілунок на ніч і побажання хороших снів.
Віктор піднявся на другий поверх, де була розташована дитяча, і тихенько постукав у двері.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісок у склянці», після закриття браузера.