Читати книгу - "Чорна магія для „чайників”."

їх брала — лишалося загадкою. Дружина, яка полюбляла французькі романи, якось придбала у бабульки репринтне видання Понсона дю Террайля, що не перекладався з 19 століття. З «ятями» та твердими знаками. Його більше цікавили довідники — і ось, маєш… «Персональний комп’ютер. Для «чайників»… Годиться.

Бабулька, беручи гроші, зітхнула:

— Це онука… він у мене був цей… хакер…

— Хакеру годиться щось солідніше, — пожартував чоловік.

— У його і солідні були та товсті… Все за машинкою своєю сидів… А потім зник.

— Як зник?

— Просто щез. Ми і в міліцію, і на телебачення… Не знайшли… ні живого ні мертвого…

Чоловік співчутливо похитав головою… Буває ж…

Вдома він зробив собі бутерброд з паштетом, яйцем і огірком. Поївши, розгорнув довідник і почав гортати. Між сторінок товстенької книги було щось закладене… СD — диск у білому конвертику.

«Це, мабуть, того… хакера… Бідний хлопець…»

На конвертику не було жодного напису… Біла, холодна порожнеча.

Чоловік кинув конвертик на стіл біля «мишки» і заглибився в довідник.

Близько півночі він згорнув грубезну книгу і зітхнув. Схоже, що ті, хто складав довідник, навмисне темнили, аби заплутати початківців.

— Америка, — мовив він зі злістю, — Майкрософти, віндовси… Глобалісти кляті. Весь світ зжерти ладні, а написати зрозумілу інструкцію по користуванню слабо…

І все таки прогрес був. Чоловік увімкнув комп’ютер і ще з півгодини задоволено клацав «мишею», входячи у різні програми. Подрукував трохи в Ворді, погрався табличкою Екселю, знайшов пасьянс і кілька хвилин зосереджено його розкладав. Потім згорнув програму.

— Аби мені були потрібні карти, — сказав, — купив би собі колоду за дві гривні.

Взяв CD і обережно поклав до дисководу. В голові крутилося щось про віруси, котрі можуть зіпсувати дорогу іграшку. Потім рішуче клацнув двічі по ярличку.

В дисководі заверещало. Через кілька секунд на екрані розгорнулося віконце.

«Чорна магія для «чайників» — сповіщав червоний напис, що наче плавав у жовтих хмарах.

Внизу ліворуч було ще два рядки:

Автор DD

Права застережено. Власність компанії Lcfr LTD.

Праворуч блимав прямокутник з написом «Встановити».

Чоловік рішуче навів на прямокутник стрілочку курсору і двічі клацнув «мишею». В комп’ютері загуділо і червоно-жовте віконечко змінилося сірим.

«Чи бажаєте ви співпрацювати з компанією Lcfr LTD?»

Внизу блимали вже два прямокутники — «Так» та «Ні».

— Гра якась, — сказав чоловік, — типу отого «Гаррі Поттера». «Чорна магія…» Купив за п’ять тисяч залізяку, та ще кредит… Щоб гратися у відьом та чорнокнижників… Вона підбила… Нехай, мовляв, дитина звикає змалечку… зараз без комп’ютера нікуди… І тут магія… Тьху!

Довго водив стрілкою, зрештою цікавість перемогла.

— Подивлюся, — буркнув, — що там за гра. А завтра віднесу тій старій… Може кому продасть.

І він рішуче заклацав «мишею». «Так»

Віконечко розгорнулось в красиву картинку. Двоповерховий котеджик, біля нього — яблуневий сад. На цьому тлі блимав напис:

«Міцна родина — мрія вашого життя» — натисніть enter

«Пошук варіантів» — гортайте «далі».

Чоловік натиснув на enter, бо хатинка йому сподобалась… От аби й справді мати таку…

Наступна сторінка показувала внутрішню частину будинку, очевидно залу, в якій панував ідеальний лад. Напис сповіщав:

«Введіть ваші параметри.»

Нижче розмістилась табличка з рисами характеру. Чоловік повідзначав у ній галочками свої, найбільш впираючи на акуратність, логічність та сумлінність.

«Введіть параметри вашої родини» — вискочив наступний напис.

Поруч блимало біле віконечко. Чоловік встановив у ньому курсор і замислився. З одного боку він наче тепер вільний козак… а з іншого…

Пальці заклацали по клавіатурі.

«Дружина Тетяна, 28 років, син Влад 5 років»

Він надавив на enter і побачив уже не напис, а табличку.

«Що заважає збутися мрії вашого життя?»

Далі йшли чотири колонки — по дві для дружини і сина. В них перераховувались риси характеру. Майже всі вони починалися з не — недбалість, неакуратність, нехлюйство… У Владовій колонці великими літерами горіло:«неслухняність, слабохарактерність, нестриманість, схильність до дурних фантазій».

Чоловік глянув на годинничок в лівому нижньому кутку дисплея і обімлів. Перша година ночі.

Він неохоче закрив віконечко. Воно покірно згорнулось, викинувши перед цим ще один напис:

«Дані зберегти?» «Так». «Ні».

Чоловік натиснув «Так», вирішивши почекати віддавати диск, аж поки він не розбереться з дивацькою грою до кінця.

***

Вдруге він взявся до гри аж наступного тижня. До того двічі встиг побувати в гостях у Тетяни. В отій її «малосімейці». Дружина приймала його спокійно і погідно. Від засмиканої згаслої істоти останніх днів їхнього подружнього життя не залишилося нічого.

Лише раз вона спалахнула, коли він звичним жестом провів по полірованій поверхні успадкованої від Лесі шафки, демонструючи палець у пилюці.

— Тут мій дім! Досить мені вказувати! Мені набридло жити у фільмі «У ліжку з маніяком»!

— Що ти мені хочеш довести? — спитав він тоном «шляхетне обурення», - що брудні меблі кращі за чисті?

— Та-ату! — занив Влад, — ти зно — ову…

В Тетяниних очах він раптово побачив відблиск зненависті, про яку в романах зазвичай пишуть «розпечена до білого»

— Ти наше життя проміняв, — сказала вона, — на оце ось… Та хіба ж я гуляю… Робота, підробіток… Банк, переклади з англійської, переклади з німецької, банк… В мене від комп’ютера очі сліпнуть. А ти хочеш, аби я оце все одразу помічала… пилюку оцю. Дай мені спокій.

Другий візит знову закінчився сутичкою. На цей раз з приводу виховання Влада. Хлопчина знову зарився в «Гаррі Поттера», захоплено вивчаючи вже інший том. Та