Читати книгу - "595 днів совєтським вязнем"

налет на Львів пережили його мешканці таки 1. вересня в само полуднє. Сидячи в редакції (камениця Просвіти, Ринок 10, 11 поверх), почули ми нараз над собою глухий шум. Коли ми кинулись до вікон, німецька летунська ескадра летіла високо над нами, наче ключ срібних птиць, і прямувала швидко зі сходу в сторону головного двірця. Летіла трійками, при чому в середині був бомбовик, що мав по обох боках по одному оборонцеві — мисливцеві. Коли нам здавалося, що перша група була вже за Єзуїтським городом, отже менш-більш за Політехнікою, бомбовики стали злітати з незвичайною швидкістю скісно до землі і на висоті 200-300 метрів скидали свої бомби, одну за одною (разом 3-4). З такою самою головокружною швидкістю відлітали вони знову скісно вгору і вперед та займали своє попереднє місце у трійці. Падаючі бомби, що прорізували повітря з величезним шумом і свистом, було майже видно. Після їх упадку і вибуху дрижало все повітря. Зараз за першими скинули свої бомби чергові бомбовики і за 2-3 хвилини все затихло. Показалася тільки в тих місцях висока курява, що підіймалася щораз вище.

Цікаво, що цей налет не стрінувся не то з ніякою обороною чи проти-атакою польського летунства, але населення не було передним навіть перестережене. Цілими тижнями й місяцями перед тим приучувано мешканців Львова до того, що вони мали б робити на випадок ворожого налету; пороблено й означено різні бомбосховища, випробувано всякого роду гудки-сирени, — а тут 300, 000-ому місту прийшлось пережити великий німецький налет без найменшого попередження, і то в само полуднє. Сирена обізвалася щойно кілька хвилин після того, як уже все затихло, викликаючи серед мешканців міста хіба тільки обурення та голосні нарікання.

Показалося, що бомби скинено на кілька мешкальних домів при невеличкій бічній вулиці, що притикала до вулиці Перацького, зараз за вул. Городецького (кількасот метрів від гол. двірця) та на залізпичі нарстати. Бомби, що їх скинено того дня, були легкі, тим не менше в одному тільки жидівському домі згинуло першого дня понад 80 жидів, імена яких можна було вичитати на другий день у клепсидрі Жидівської Віроісповідної Громади. З християн згинуло першого дня всього кілька осіб. Так той перший німецький налет на Львів забрав найбільше жертв зпоміж жидівського населення, наче попереджаючи його, що це тільки початок та що його чекатиме щось тисячу разів гірше.

Пізніші німецькі налети на Львів, що їх доводилось переживати майже щодня, попереджував звичайно вже рев сирени, так що населення встигало вже сховатися перед ними до сховків. Але ті сховки не все помагали, бо тяжкі бомби пробивали нерідко ввесь кілька-поверховий дім аж до пивниці, і тоді гинули всі, що там шукали захисту. В кількох випадках подусилися всі люди !в пивниці після того, як скинена бомба розірвала газові руропроводи, а гори падаючої цегли загородили всі входи до неї. В кількох інших затопила людей в подібній ситуації вода з розірваних водопроводів. Найбільше людей згинуло в пасажі Міколяша у найближчу неділю 3. 9. в часі налету, що відбувся нагло також в само полуднє. Тоді йшли там кінові вистави, а біля трафіки стояла довга черга курців, що бажали захопити хоч дещо дорогоцінного наркотика. Всі вони погибли під звалищами того пасажу, і трупи тих нещасних відкопували потім ще й по упливі довгих місяців.

Крім двох згаданих, були ще сильніші німецькі налети на Львів 7, 9 і 14 вересня. Слабші йшли щодня аж до 21. 9. Шкоди, що їх потерпіло місто, були величезні. Розуміється, при кожнім налеті були й жертви в людях.

Ті німецькі бомби і розвиток подій на фронті охолодили значно воєнний запал львівських поляків і — ніде правди діти — також жидів. Коли від'їжджаючі па фронт військові відділи і поодинокі польські старшини ще так недавно прощалися бундючними окликами: «До побачення в Берліні!», то за кілька днів пропала вся польська бундючність і ввесь тупет. Тверезі польські уми стали рахуватися з німецькою окупацією цілої Польщі і всю надію покладали тепер на великих союзників — Францію й Англію. А коли вечером 12. 9. більші німецькі змоторизовані стежі приблизилися несподівано до Львова і зупинились на його передмістях Богданівка, Левандівка і Сиґнівка та стали бити на центр міста з легких гармат, то страшна паніка огорнула не тільки всю його залогу, але й усіх найпатріотичніше наставлених мешканців. Правда, польські військові частини не допустили тоді німців до центра міста, але віра в можливість перемоги над ними тут захиталася цілковито. Німці вдоволились тим, що окружили місто з трьох сторін тісним перстенем, так, що польська оборона могла рахувати на відступ тільки в напрямі на схід — на Личаків, Винники, Підберізці і т. д. Та за 3-4 дні окружили німці Львів також від сходу, і місто було замкнене цілковито.

Коли війна з Німеччиною ставала з дня на день більше безвиглядною, то польська сторона стала шукати винуватців своїх невдач та свого національного нещастя — в українцях. Автім нагінка, арештування та масові вивози молодих і старших українців до концентраційного табору в Березі Картузькій почалися вже на кілька тижнів перед початком війни. Ледве чи була яка місцевість у Галичині, з якої не вивезено тоді когось з українських діячів до Берези Картузької. Туди поляки вивезли також багато українських католицьких священиків і черниць, з якими польська поліція поводилися там дуже брутально, називаючи черниць не інакше як коровами. У Львові положення для українців було просто нестерпне. Полякам увижався в кожному українцеві як не саботажист, то зрадник і німецький шпіон. Психоза серед польського населення, вихованого шовіністичною пресою, була така загальна, що воно підозрівало мало не кожного українця в тому, що він якимсь чином помагає німцям. Увесь час кружляли по місті всякі провокаційно-фантастичні поголоски: то українці стріляють з вікон своїх мешкань до польських вояків, то подають німцям світляні сигнали, то доконали такого то саботажу…. Говорено також дуже багато про те, що українці створили свій легіон, який бореться проти Польщі по стороні німців. У тих важких днях для львівських українців відбувались не тільки арештування Богу духа винних українців, але й самосуди та ліквідація непевних з польського погляду одиниць. Тоді то заарештовано редактора Івана Витвицького, члена редакції популярного щоденника «Новий Час», і того здеклярованого ворога німецького нацизму розстріляно тоді ж без суду на узбіччях львівської Цитаделі.

В такій невимовно важкій ситуації стояли ми на позиції і видавали безпереривно «Діло», яке від 12. 9.