Читати книгу - "Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу"

здоровенну валізу, а в другу — клітку з птахом. — То як тобі ведеться? Бачу, що незгірше.
Пан Пляшкер спантеличено поглянув на валізу й на клітку з птахом у себе в руках і, зрештою, на пана Вівторакуса, що цим разом прийшов без звичних раків. Що мав пан Пляшкер казати? Адже пан Вівторакус сам відповів на своє запитання.
Тому пан Пляшкер сказав лише:
— Привіт, Вівторакусе! От добре, що ти завітав!
— Авжеж, добре! —погодився пан Вівторакус. — Чи не взяв би ти в мене ще й клітку з хом'ячком, поки я принесу з машини Кларцю й морську свинку? Отак, оце добре! — сам-таки відповів він знову на власне запитання, запхнувши панові Пляшкеру під пахву клітку з хом'яком.
— А Кларця — це хто? — запитав пан Пляшкер.
— Та моя новенька біла мишка, ось зараз ти з нею познайомишся, друзяко! — пообіцяв пан Вівторакус. — Тільки гляди, щоб пан Кулес нічого не заподіяв Анді.
— Пан Кулес? — у відчаї скрикнув пан Пляшкер.
— Папуга! Ти хіба не познайомився з ним минулого вівторка? А, ні, ні! Минулого вівторка тут був пан Товстунець. А цей насправді мав зватися Геркулес, тільки він так кумедно перекручував це ймення, що я його переінакшив. Скажи ж нам
"Добридень!", друзяко!
— Добридень! — чемно мовив пан Пляшкер.
— Та не ти, а пан Кулес! — уточнив пан Вівторакус, і папуга справді тричі прогаркавив зі своєї клітки:
— Добррридень, пане Кулесе! Добррри день, пане Кулесе! Добррридень, пане Кулесе!
— Добридень, пане Кулесе! — сказав і пан Пляшкер, піднявши клітку з птахом трохи вище, аби папуга побачив, як пан Пляшкер кивнув йому головою, вітаючись. При цьому клітка з хом'ячком вислизнула в нього з-під пахви й посунулась до
долу.
— Ой, клітка падає! Увага, Анді, тримайся! — вигукнув пан Вівторакус, двома прудкими кроками прискочив ближче, майже при самій землі підхопив клітку з хом'ячком і тицьнув її до рук пані Моркван, яка саме нагодилася, щоб простежити,
чи все гаразд у пана Пляшкера.
— О, привіт, привіт, — сказав пан Вівторакус. —
Це ж просто чудово, що й ви до нас саме тепер зазирнули! Чи не потримаєте одну хвилиночку цієї клітки? Авжеж, потримаєте. Бо, бачте, Кларця там уже не дочекається! — І стрімголов кинувся надвір до машини.
Пані Моркван, відставивши чимдалі від себе руку з кліткою, гидливо втупилася спершу в клітку з Анді, що крутився у своєму колесі, а далі — в пана Пляшкера, що стояв перед нею з величезною валізою в одній руці і кліткою з птахом — у дру
гій. Пані господиня саме глибоко вдихнула, збираючись, як то кажуть, накрити свого пожильця мокрим рядном, аж це повернувся від машини пан Вівторакус із великою картонною коробкою.
Він забрав з рук у пані Моркван клітку і весело вигукнув:
— Агов, чи можна нам зайти? Авжеж, можна!
Ну, вперед і вище!
І не встигла пані Моркван ще й звуку зронити, як пан Вівторакус із коробкою та кліткою в руках опинився на сходах. За ним, з важезною валізою та кліткою з папугою в руках, посунув пан Пляшкер.
Аж ось пані Моркван оговталась-таки від першого жаху і зарепетувала їм услід:
— Ви що це собі дозволяєте? Вчепити мені клітку з хом'яком! Я вам що — тримач кліток з хом'яками?!
Нарешті господиня похопилася, що її нема вже кому слухати, і, осудливо хитаючи головою, подалася нагору.
— Здається, твоя квартирна господиня не любить хом'ячків? Авжеж, не любить, — завважив пан Вівторакус, коли вони замкнули за собою двері кімнати пана Пляшкера. — Ну то пан Кулес, напевно, припаде їй до вподоби: він також терпіти хом'яків не може. А Товстунець? Чи не познайомити мені її з цим чудовим папугою? Авжеж, я гадаю, це було б їй приємно!
— Ні, це не було б їй приємно, — заперечив пан Пляшкер. — Тварини в помешканні — це для неї жах!
— А де ж тоді вони мають бути? — здивовано спитав пан Вівторакус. — Усі мої тварини живуть у моєму помешканні. Вони, так би мовити, тварини хатні.
— Може б, ти не брав усіх своїх тварин із собою, коли навідуєш мене? — обережно натякнув пан Пляшкер.
— Як то — всіх? Я ж узяв із собою пише Анді, Фофо, пана Кулеса й Кларцю! Нерон, Ніколаус, Товстунець, Оссі, Тукер, Луу і всі раки лишилися вдома! Візьму їх у гості наступного вівторка.
Та як ти не хочеш, щоб ми тебе перевідували...
— Та звісно ж, хочу, хочу, — квапливо запевнив пан Пляшкер. — Навіть дуже вас прошу!
— Це мило, — примирливо сказав пан Вівторакус, полегшено зітхнув, сів на ліжку пана Пляшкера, розкрив картонну коробку, дістав звідти білу мишу і з гордістю подивився на неї. — Хіба ж вона не чарівна, моя Кларця? Авжеж, вона справді чарівна, — запевнив він. — Трішки тільки розкошлалась під час поїздки. Та де ж це твій гребінчик, люба? Мабуть, у валізі. Авжеж, мусить бути там. — Він розкрив велику валізу.
Пан Пляшкер зацікавлено зирнув йому через плече й спитав:
— А що там у ній ще? Бо вона таки важкенька!
— Важкенька? Авжеж, вона важкенька, — задоволено сказав пан Вівторакус, — бо в ній харчі для моїх тваринок. Першокласна пожива, товар найвищого ґатунку. — Він трохи пошпортався у валізі, знайшов серед десятків пакунків і паку
ночків невеличкий гребінчик і заходився старанно чесати біле хутерце Кларці. — А, мало не забув! На тому тижні я зможу навідатися лише в середу. Бо у вівторок мушу повезти Тукера до перукаря.
— У вівторок до мене не зможеш?.. — приголомшено вимовив пан Пляшкер. — Ні, у мене ти маєш бути неодмінно у вівторок!
— А чому неодмінно? Я, власне, давно хочу тебе про це спитати. Чого для тебе такий важливий вівторок?
— Тобі я можу розкрити свою таємницю, — нерішуче відповів пан Пляшкер. — Тільки ти більше нікому не розказуй. Ти маєш приходити до мене у вівторок задля того, щоб у суботу вернувся Суботик!
— Суботик? А хто ж це такий?
— Суботик — це Суботик, і край. Докладніше я не можу тобі пояснити, — відповів пан Пляшкер.
— Так... То ти не хочеш мені пояснити, щоб я зрозумів, — образився пан Вівторакус. — Тоді що зараджу тобі з твоїм Суботиком я?
— О, багато! Розумієш, Суботик прийде лише в тому разі, якщо тиждень у мене буде таким: у неділю сяятиме сонце, понеділок настане відразу по неділі, у вівторок навідається пан Вівторакус, тобто ти, середа припаде на середину тижня, у четвер чотири рази прогуркоче грім, а