Читати книгу - "Ляльковий дім"

тінь залежності. Протримались же ми з тобою хоробро до сьогоднішнього дня, то вже потерпимо іще трішки; вже недовго.

Н о р а (відходячи до грубки). Ну що ж, як хочеш, Торвальде.

Х е л ь м е р (за нею). Ну, ну, от пташка і опустила крилечка. Га? Білочка надулась. (Виймає портмоне.) Норо, як ти гадаєш, що в мене тут?

Н о р а (обертаючись, живо). Гроші!

Х е л ь м е р. Ось тобі! (Подає їй кілька папірців). Господи, хіба я не знаю, що в домі чимало витрат на свята!

Н о р а (рахуючи). Десять, двадцять, тридцять, сорок. Спасибі, спасибі тобі, Торвальде. Тепер мені надовго вистачить.

Х е л ь м е р. Та ти вже постарайся.

Н о р а. Так, так, неодмінно. Але ж іди сюди, я тобі покажу, чого я накупила. І як дешево! Поглянь, ось новий костюм для Івара і шабля. Ось коник і сурма для Боба. А ось лялька і лялькове ліжечко для Емми. Простенькі, та вона однаково їх швидко зламає. А тут на плаття і фартушки служницям. Старій Анні-Марії варто було б, звичайно, подарувати більше...

Х е л ь м е р. Ав цьому пакеті що?

Н о р а (схоплюючись). Ні-ні, Торвальде! Цього тобі не можна бачити до вечора!

Х е л ь м е р. Ну-ну! А ти мені ось що скажи, маленька крутійко, — що ти для себе видивилась?

Н о р а. Е, мені зовсім нічого не треба.

Х е л ь м е р. Зрозуміло, треба! Назви ж мені тепер щось, чого тобі найбільше хотілося б.

Н о р а. Їй-право, не треба. Або послухай, Торвальде...

Х е л ь м е р. Ну?

Н о р а (перебираючи ґудзики його піджака і не дивлячись на нього). Якщо ти вже хочеш подарувати мені щось, то ти б ... ти б...

Х е л ь м е р. Ну-ну, говори.

Н о р а (швидко). Ти б дав мені грішми, Торвальде. Скільки можеш. Я потім, ближчими днями, і купила б собі на них що-небудь.

Х е л ь м е р. Ні, послухай, Норо...

Н о р а. Так-так! Зроби так, любий Торвальде! Прошу тебе! Я б загорнула гроші в золотий папірець і повісила на ялинку. Хіба це не було б весело?

Х е л ь м е р. А як називають пташок, які завжди смітять грішми?

Н о р а. Знаю, знаю — марнотратницями. Але зробимо так, як я кажу, Торвальде. Тоді в мене буде час подумати, що мені особливо потрібне. Хіба це не розумно? Га?

Х е л ь м е р (посміхаючись). Звичайно, тобто якби ти й справді могла притримати ці гроші і таки купити на них що-небудь собі. А то й вони підуть на господарство, на різні дрібниці, і мені знову доведеться виймати гроші з гаманця.

Н о р а. Ах, Торвальде...

Х е л ь м е р. Тут сперечатись не доводиться, любонько моя! (Обнімає її.) Пташка мила, але витрачає страх скільки грошей. Просто неймовірно, як дорого обходиться чоловікові така пташечка.

Н о р а. Фу! Як можна так говорити! Я ж заощаджую, скільки можу.

Х е л ь м е р (весело). От уже правда істинна! Скільки можеш. Але ти зовсім не можеш.

Н о р а (наспівує і посміхається). Гм! Якби знав ти, скільки у нас, жайворонків і білочок, усяких витрат, Торвальде!

Х е л ь м е р. Ти маленька дивачка! Дві краплі води — твій батько. Тільки і клопочешся, як би роздобути грошей. А як добудеш — дивись, вони між пальцями і вислизнули, сама ніколи не знаєш, куди їх поділа. Ну, що ж, доводиться приймати тебе такою, якою ти є. Це вже у крові в тебе. Так-так, це у тебе спадкове, Норо.

Н о р а. Ах, більше б мені успадкувати від батька його рис!

Х е л ь м е р. А мені б не хотілося, щоб ти була іншою, ніж ти є, мій любий жайвороночку! Та слухай, мені здається, ти... в тебе... як би це сказати? В тебе якийсь підозрілий вигляд сьогодні.

Н о р а. У мене?

Х е л ь м е р. Еге ж. Подивись-но мені просто в вічі.

Н о р а (дивиться на нього). Ну?

Х е л ь м е р (погрожуючи пальцем). Чи ласунка не погуляла трішки в місті?

Н о р а. Ні, що ти!

Х е л ь м е р. Ніби вже ласунка не забігала до кондитерської?

Н о р а. Та запевняю тебе, Торвальде...