Читати книгу - "Відірвана від коренів"

як і її мати Венса. «Їй потрібно бути хороброю» — сказала Венса моїй матері одого разу, піднімаючи Касю, щоби та могла залізти на дерево, а потім знімаючи її з нього — я пам’ятаю це, і мою матір, яка обіймала її зі сльозами.

Ми жили лише за три хати одна від одної, і у мене не було рідної сестри, тільки троє братів, набагато старших за мене. Кася була моєю найкращою подругою. Ми бавилися разом нашими ляльками на кухнях наших матерів, а потім на вулицях перед нашими будинками, поки не стали достатньо дорослими, щоб бігати дикунками у ліс. Я ніколи не хотіла залишатися десь всередині, якщо можна було взявшись за руки бігати під гілками дерев. Я уявляла собі, що дерева згинають руки вниз, щоб погладити нас. Я не думала, як я буду себе відчувати, коли Дракон забере її.

Мої батьки не боялися за мене занадто сильно, і не робили би цього, навіть якби поряд не було Касі. У свої сімнадцять років я була ще занадто худе лоша, дівчина з довгими ногами і заплутаним брудним коричневим волоссям, і цей мій єдиний подарунок, якщо можна назвати це подарунком, я рвала або вимазувала або потрапляла засмічувати протягом одного дня. Моя мати зневірилася у мені, коли мені виповнилося дванадцять років, і дозволяла мені бігати в обносках моїх старших братів. Лише в святкові дні я була змушена змінювати одяг, на що було потрібно двадцять хвилин, а потім ще сидіти на лавці перед нашими дверима, поки вся родина збиралася і ми разом йшли до церкви. І навіть тоді у мене був шанс зробити себе зеленою, чіпляючись за будь-які гілки, або забризкати себе брудом.

— Тобі доведеться вийти заміж за кравця, моя маленька Агнешка, — засміявся батько, коли одного разу прийшов додому з лісу ближче до ночі, і я вибігла до нього назустріч у неохайному одязі — по крайній мірі одна дірка на ньому не була закрита великою хусткою. Він все одно нахилився і поцілував мене; моя мати тільки тихо зітхнула: батькам насправді було шкода, що дочку, яку міг забрати Дракон, доводилося виставляти нечупарою і дикункою.

* * *

Наше останнє літо перед обранням було довгим, теплим і повним сліз. Кася не плакала, а я не могла втриматися. Ми затримувалися в лісі допізна, розтягуючи кожен золотий день до тих пір, поки він тривав, а потім я приходила додому голодна і втомлена і просто йшла лежати в темряві. Моя мати приходила і гладила мою голову, тихо наспівуючи, поки я плакала і лаштувалася спати, і залишала тарілку з їжею на моєму ліжку, коли я прокидалася серед ночі через голод. Вона не намагалася втішити мене: як вона могла це зробити? Ми обидві знали, що незалежно від того, наскільки сильно вона любила Касю (як і мати Касі Венса), вона не могла допомогти, але невеликий радісний вузол у її животі звичайно існував — це буде не моя дочка, і не моя єдина дитина. І, звичайно ж, я не дуже хотіла, щоб вона відчувала себе по іншому.

Тільки я і Кася — ми провели разом майже все літо. Таким чином це виглядало як прощання. Підлітками ми влітку звичайно працювали з іншими сільськими дітьми, але коли виросли, а Кася стала ще красивішою, її мати сказала їй: «Буде краще, якщо ти не будеш бачитися з цим хлопчиськом у спідниці, і для неї це буде краще теж». Але я притулилася до Касі, а моя мати занадто любила Касю і Венсу, щоб спробувати відірвати мене, не дивлячись на те, що вона знала, що найбільш боляче буде мені, в кінці кінців.

У наш останній день ми знайшли галявину в лісі, де дерева досі тримали листя, золотий і вогненно-червоний купол над нами, зі стиглими каштанами на землі. Ми зробили невелике багаття з гілок і сухого листя і підсмажили жменю. Завтра перше жовтня, і буде велике свято на честь нашого покровителя і пана. Завтра приїде Дракон.

— Було б непогано стати співачкою, — сказала Кася, лежачи на спині із закритими очима. Вона щось наспівувала: мандрівний співак прийшов на фестиваль, і практикував свої пісні на зеленому лузі вранці. Фургони прибували весь тиждень. — Для того, щоб ходити по всій Пільні, і співати для короля.

Вона сказала це задумливо, а не як дитина, що спостерігає за хмарами; так, ніби справді думала про відхід з долини назавжди. Я простягла руку і схопила її.

— І ти приїжджала би додому кожної зими, — сказала я, — і співала би нам усі пісні, які вивчила. — Ми притислися міцніше, і я не дозволила собі згадати, що дівчата, які побували у Дракона, ніколи не хотіли залишатися.

Звичайно, у той час я люто ненавиділа його. Але він не був поганим паном. З іншого боку північних гір барон Жовтого Болота міг зібрати армію у шістсот людей на випадок війни, мав замок з чотирма вежами, і мав жінку, яка носила дорогоцінні камені кольору крові і шубу з білого лисячого хутра — на території, яка була бідніша за нашу долину. Чоловіки повинні були один день на тиждень працювати на полях барона, у якого були кращі землі, і він ймовірно забирав їхніх синів у свою армію. Солдати бродили по навколишніх лісах, а дівчата повинні були залишатися в закритих приміщеннях і ходити тільки в компанії з жінками. І навіть він не був поганим паном.

У Дракона була тільки його Вежа, і жодних озброєних людей, чи навіть слуг, крім однієї дівчини, яку він обирав. Він не утримував армію: служба, якою він був зобов'язаний царю, була його власна праця, магія. Він повинен був іноді з'являтися в суд, щоб поновити свою клятву вірності, і я вважаю, що король міг би покликати його до війни, але здебільшого його обов'язок полягав у тому, щоби залишитися тут, спостерігати за Вудом і захищати королівство від його злого впливу.

Його єдиним марнотратством