Читати книгу - "Кресова книга справедливих"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Польське підпілля, з Армією Крайовою на чолі, розпочало боротьбу проти УПА щойно після найбільшої хвилі вбивств, до яких дійшло в липні 1943 року у понад сотні місцевостях Волині. Збройні сутички, превентивні й запобіжні акції розгорілися у 1944 році на території Тернопільського, Львівського, Станіславівського й Люблінського воєводств. Після закінчення війни, знищення бандерівської партизанки в Ряшівському й Люблінському воєводствах продовжували підрозділи Польського війська та Корпусу внутрішньої безпеки. Останній етап конфлікту в 1947 році завершило виселення з південно-східних повітів близько 150 тис. українців у рамках операції «Вісла».[6]
Кінцевий баланс смертельних жертв (безповоротних втрат) у цей найбільш трагічний період взаємовідносин, ще не завершився (обминаємо питання вигнання або примусового виселення сотень тисяч осіб, багато з яких втратили близьких, віднесли рани, втратили здоров’я і неодноразово також доробок усього життя). Згідно з дотеперішньою документацією, головним чином спертій на спогадах свідків та опублікованою в роботах Владислава й Єви Сємашків, Генріка Команського, Щепана Сєкерки та Кшиштофа Бульзацького, Здзислава Конєчного,[7] а також понад 90 номерах журналу «На рубежі»,[8] українські націоналісти винищили поляків у близько 3700 місцевостях. Польські втрати винесли, згідно з цією же неповною документацією, близько 100 тис.[9] Щепан Сєкерка оцінює („Na Rubieży” 2005, № 80, с. 6), що дійсні втрати могли бути значно вищі.[10]
По українській стороні загалом втрати від польських рук (головне, на території Польщі у повоєнних кордонах) можуть сягнути кільканадцяти тисяч.[11]
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кресова книга справедливих», після закриття браузера.