Читати книгу - "Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар"

розвантажити суди загальної юрисдикції, а окрім того, завершити процес спеціалізації судочинства в Україні, розпочатий створенням спеціалізованих судів спочатку з господарських (які до того були арбітражними), а потім і з адміністративних справ.

5. Негативним, на нашу думку, є надання Державній судовій адміністрації України повноважень щодо визначення кількості суддів у судах (ст. 19). Ця норма ще більше ускладнює і без того заплутаний і незрозумілий статус цього органу, а окрім того, надає йому повноваження, що дозволять йому суттєво впливати на суд, а отже, робити його підконтрольним, що прямо суперечить його природі.

6. Досить загрозливою нам видається норма Закону щодо порядку ліквідації судів загальної юрисдикції. Так, нею передбачено, що Президент України утворює та ліквідовує суди за поданням Міністра юстиції України на підставі «пропозиції» голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Попередник нинішнього глави держави своїми діями яскраво засвідчив, що в разі потреби можна легко ліквідувати «незручний» суд, і, тим самим, навіки поховати правосуддя. Зрозуміло, що вказана норма Закону всього лише деталізує конституційну норму, яка саме до повноважень Президента України віднесла компетенцію щодо утворення та ліквідації судів, однак процедура їх утворення і ліквідації має бути не лише чіткою, а й достатньо складною, принаймні настільки, аби змусити суб’єктів, уповноважених на її здійснення, добре подумати, перш ніж ухвалювати рішення з цього приводу.

7. Частина 1 статті 20 Закону віднесла компетенцію щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції до функцій Вищої ради юстиції, що, на нашу думку, суттєво розширює її повноваження, порівняно з конституційними, визначеними статтею 131 Основного Закону. Разом з тим, чітке визначення складу та кваліфікації Верховного Суду України в статті 39 розглядуваного Закону є, без сумніву, позитивним кроком та давно назрілим. Відтепер, Верховний Суд налічуватиме лише 20 суддів (по 5 суддів від чотирьох спеціалізованих юрисдикцій — цивільної, кримінальної, господарської та адміністративної) та переглядатиме справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах; справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, а також виконуватиме повноваження, відведені йому Конституцією (зокрема, щодо надання висновку про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину (як учасник процедури імпічменту Президента); та щодо звернення до Конституційного Суду України з приводу конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України — як суб’єкт права на конституційне подання).

8. Не зовсім коректною та логічною, на наш погляд, є норма про декларування видатків суддів, передбачена статтею 54 Закону. Без сумніву, сам факт такого декларування є важливою превенцією для попередження корупції в судах, однак абсурдний спосіб, у який це планується робити, наводить на міркування щодо сумнівності намірів законодавця, що встановлює його. Так, із змісту даної статті випливає, що якщо суддя хоча б раз на рік витратив суму, яка перевищує його місячний заробіток, то він має задекларувати всі свої видатки (аж до найдрібніших, у повному обсязі), у той же час, суддя може взагалі не декларувати видатків, якщо він не витрачав одноразово зазначеної у Законі грошової суми.

9. Позитивним є намагання закріпити в статті 55 Кодекс етики судді законодавчо, проте дана норма навряд чи виправдає себе на практиці без фіксації на тому ж рівні (законодавчому) принципів, загальних засад та обов’язкових вимог щодо етичних норм та правил поведінки судді.

10. Законом вперше широко і детально висвітлено статус народних засідателів, через яких, згідно Конституції України, народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя. Встановлений порядок і критерії відбору кандидатів, а також порядок їх участі у провадженні судочинства не можна не оцінити позитивно, однак натомість викликала розчарування норма про статус присяжних як ще одного виду суб’єктів, через які народ реалізовує свою владу в судах. їм присвячено лише одну статтю, обсяг якої не дозволяє з’ясувати їх правовий статус і роль у системі судоустрою. Залишається сподіватися, що цей прикрий недолік буде виправлено в одній з наступних редакцій прийнятого Закону.

11. Ймовірно, однією з ключових новацій розглядуваного Закону, яка покликана значно удосконалити процес добору осіб, які провадитимуть в нашій країні судочинство, і також суттєвою мірою підвищити рівень їхньої фаховості, ефективності та особистої відповідальності, а також ліквідувати корупцію при призначенні їх на посади, є система відбору та атестації претендентів на посаду судді, а також порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, всі аспекти якого говорять про чітке прагнення законодавця зробити його максимально не- упередженим і прозорим.

Щодо відбору осіб на посади суддів, відтепер спеціальна підготовка кандидата на посаду судді включатиме теоретичну підготовку в одному із спеціалізованих вищих навчальних закладів України та практичну підготовку в Національній школі суддів України. Така підготовка проводитиметься протягом півроку за рахунок коштів Державного бюджету. На період проходження кандидатом підготовки за ним зберігатиметься основне місце роботи і виплачуватиметься стипендія в розмірі не менше двох третин посадового окладу судді місцевого суду загальної юрисдикції.

Кандидати, які успішно пройдуть таку підготовку, направлятимуться до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для складення кваліфікаційного іспиту. Останній полягатиме у виявленні належних теоретичних знань та рівня професійної підготовки кандидата, ступеня його готовності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду, а також особистих і моральних якостей. Цей іспит проводитиметься шляхом письмового анонімного тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня практичних навичок та умінь у застосуванні закону. При цьому, хід тестування фіксуватиметься за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису. Особи, які успішно пройдуть тестування, зараховуватимуться Вищою кваліфікаційною комісією суддів до кадрового резерву.

Що ж до самого процесу проведення суддівської спецпідготовки, то для її проведення в Україні відповідно до Закону буде засновано Школу суддів України, яка діятиме при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України і основним призначенням якої стане підготовка висококваліфікованих кадрів для судової системи та проведення наукових досліджень з питань удосконалення судочинства. Очікується, що цю Школу буде сформовано на базі діючої нині Академії суддів України (яка діє при Державній судовій адміністрації).

Тим не менше, на тлі описаного вище порядку відбору кандидатів у судді видається досить сумнівною за нинішніх умов норма нового Закону щодо порядку призначення осіб на посаду судді безстроково, за якою питання про обрання кандидата на посаду судді безстроково розглядається на